Хотинський Євген Семенович — Вікіпедія

Хотинський Євген Семенович
Народився 13 (25) грудня 1877
Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер 30 червня 1959(1959-06-30) (81 рік)
Харків, Українська РСР, СРСР
Поховання Міське кладовище № 2
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність хімік
Alma mater Женевський університет
Галузь органічна хімія
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Науковий ступінь доктор хімічних наук
Відомі учні Красовицький Борис Маркович
Аспіранти, докторанти Красовицький Борис Маркович
Нагороди
орден Леніна
Заслужений діяч науки і техніки Української РСР

Євге́н Семе́нович Хоти́нський (* 13 (25) грудня 1877(18771225), Санкт-Петербург — † 30 червня 1959, Харків) — український хімік-органік. Заслужений діяч науки УРСР (1949).

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

У 1904 р. закінчив природничий факультет Женевського університету зі ступенем бакалавра фізичних і природничих наук. Виконав роботу на тему «Бромування і відновлення піролів» (докторська теза) та одержав ступінь доктора фізичних наук за спеціальністю хімія. Ще студентом протягом трьох семестрів виконував обов'язки асистента в лабораторії аналітичної хімії Женевського університету.

1904 року повернувся до Росії.

У 1904—1905 рр. працював хіміком на содовому заводі в Слов'янську, а в 1905—1906 рр. — на цукровому заводі в с. Головчино, Курської губернії.

З 1906 р. — асистент, у 19071909 рр. — приват-доцент Женевського університету, керував докторськими тезами випускників.

Не маючи диплома російського університету, не міг бути затверджений у посаді асистента у Російській Імперії. Для одержання цього права, а також права на приват-доцентуру, склав магістерські іспити в 1910 р.

З 1911 р. — приват-доцент Харківського університету, з 1915 р. — старший асистент, з 1920 р. — ад'юнкт-професор, з 1934 р. — професор.

У 1936 р. — отримав науковий ступень доктора хімічних наук.

У 19291941 рр. завідував кафедрою органічної хімії Харківського фізико-хіміко-математичного інституту, потім до 1959 р. — кафедрою органічної хімії Харківського державного університету.

У 1925—1941 рр. працював за сумісництвом завідувачем кафедри органічної хімії Харківського фармацевтичного інституту та керував науково-дослідною кафедрою органічної хімії, а потім завідував лабораторією органічного синтезу науково-дослідного інституту (НДІ) хімії при Харківському державному університеті.

Після початку німецько-радянської війни, у 1942 р., працював на посаді професора Інституту рибної промисловості (Астрахань).

Під час евакуації Харківського університету в 19421944 р. був завідувачем кафедрою органічної хімії Об'єднаного Українського Університету в м. Кизилорда (Казахстан).

У 19431944 рр. очолював Технічний відділ Кизил-Ординського Облплану.

У 1944—1950 рр. завідував відділом НДІ хімії при Харківському державному університеті, у 19441950 рр. завідував кафедрою органічної хімії ХДУ.

Нагороджений орденом Леніна (1953 р.), медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 р.», «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 р.», значком «Відмінник народної освіти УРСР» і грамотами.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Головні праці Хотинського стосуються бромування і відновлення піролу та його похідних. Досліджував сполуки з кам'яновугільної смоли, розробляв методи аналізу органічних сполук.

Одним з перших видань для студентів, підготовленим Є. С. Хотинським, було «Коротке керівництво до практичних занять з хімії для студентів-медиків» (1911,1915 р.р.). Написав «Елементарний курс хімії», який витримав п'ять видань українською мовою (1926, 1928, 1929, 1930, 1931 рр.) і три видання російською мовою (1927, 1928, 1930 рр.). Підручник здобув першу премію Наркомпроса УРСР у 1929 р.

У 1929 р. за пропозицією Наркомпроса УРСР написав підручник для старших класів школи, який з 1930 по 1934 р. витримав кілька видань сімома мовами.

Є автором підручника «Хімічна технологія для профшкіл».

У 1933 р. виданий «Курс органічної хімії», який був прийнятий як основний підручник з органічної хімії в Харківському університеті і ряді інших вузів СРСР.

У 1949 р. виданий підручник «Стереохімія» (курс лекцій для університету).

Опублікував 49 наукових праць, 11 робіт з історії науки, 60 підручників і посібників українською і російською мовами, 19 навчально-методичних робіт, 24 книги і 73 статті по науково-популярній тематиці. Здійснив 4 переклади фундаментальних наукових праць.

Серед найвідоміших учнів — професор Красовицький Борис Маркович.

Похований на Другому міському кладовищі Харкова[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Красовицкий, Борис Маркович (2004). Повесть о светлячках (рос.). Folio. ISBN 978-966-03-2711-5. Архів оригіналу за 31 січня 2021. Процитовано 23 січня 2021. 

Література[ред. | ред. код]