Хмільовський Микола — Вікіпедія

Микола Хмільовський
Псевдо	отець Микола Хмільовський
Народився	18 травня 1880(1880-05-18) Покропивна, Тернопільський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Помер	30 квітня 1963(1963-04-30) (82 роки) Мшана, Городоцький район, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР
Національність	українець
Діяльність	священник
Знання мов	українська, німецька і польська
Військове звання	капелан УГА
Конфесія	греко-католик

о. Микола Хмільовський (псевда «Микола Лаврівський», «Аксіос»; 18 травня 1880, Покропивна, нині Козівський район, Тернопільська область — 30 квітня 1963, Мшана, Городоцький район, Львівська область) — український священник, військовий капелан УГА, радник Митрополичої консисторії УГКЦ, член УГВР.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 18 травня 1880 в селі Покропивна. З 1901 студіював богослов'я на теологічному факультеті Львівського університету. Після закінчення навчання одружився з молодшою на сім років донькою священика Володимира Підсонського. У 1905–1907 продовжив студії у Віденському університеті (Австрія).

1907 року рукопокладений у сан священика, в 1907–1931 роках — у м. Золочів на Львівщині: священник, шкільний і гімназійний катехит, духівник. Через шість років став директором школи ім. Маркіяна Шашкевича. Член міської управи, комітету спорудження пам'ятника о. М. Шашкевичу (1911), співзасновник товариства його імені. Під час українсько-польської війни — капелан, військовий польовий духівник 4-ї Золочівської бригади УГА. З початком Першої світової війни священик намагався вступити до Легіону Українських січових стрільців, але арешт став на перешкоді патріотичним намірам. Перебував у Наддніпрянщині, де вів переговори зі Симоном Петлюрою про поширення там УГКЦ.

Після закінчення війни зазнав переслідувань та репресій влади, ув'язнений у таборі для військовополонених у Пикуличах поблизу м. Перемишль (Польща). 1920 року звільнений за наполяганням папського нунція в Польщі. Після звільнення служив у Преображенській церкві Львова.

Повернувшись до Золочева, у власному будинку організував однорічні курси для гімназистів, які через війну не склали іспит зрілості. В 1922 — співзасновник і організатор у місті української приватної гімназії Товариства «Рідна школа», її директор і викладач релігії. У вересні 1923-го на подвір'ї золочівської в'язниці поляки розстріляли за саботажні акції трьох бойовиків УВО: Ілька Скочиляса, Олександра Павлишина й Миколу Коваля. Отець Микола Хмільовський не побоявся відправити за українськими героями в церкві при велелюдді Службу Божу і заупокійну панахиду. За це потрапив у ще більшу немилість до польської окупаційної влади. 1931 року, після викликаної недугою перерви в праці, польські урядовці змусили Миколу Хмільовського звільнитися з директорської посади, погрожуючи в разі відмови закрити український навчальний заклад.

Від 1931 — парох у с. Мшана на Львівщині. Викладач (1932), директор (1934) Малої духовної семінарії у м. Львів. Дійсний радник Митрополичої консисторії та суду (1933), ординатор. шкільної ради (1935). На парафії сприяв роботі товариств «Просвіта», «Сільський господар», «Союз українок» та інших, заснував дитячий будинок, струнний і духовий оркестри, шаховий гурток, курси для неписьменних, дитячий садок на 50 дітей. Фінансово допомагав гімназистам і студентам із незаможних сімей.

1946 року не визнав рішення Львівського собору, до 1948 року очолював підпільну УГКЦ; співпрацював із Проводом ОУН; від 1946 року^[1] (за іншими даними від 1947 року) — належав до УГВР; листувався з Романом Шухевичем, не раз зустрічався з ним у Мшаній.

31 березня 1950 року о. Хмільовського заарештували органи МДБ, засуджений на 10 років тюремного ув'язнення (в архіві СБУ у Львівській області знаходиться кримінальна справа отця — П-35073). Покарання відбував у Сибіру. Не зігнули отця Хмільовського тюрми у Владімірі та Верхнє-Уральську. Зголоджений, з масою болячок, але твердий духом і непохитний вірою він повернувся у село Мшану (звільнений 27 лютого 1954 року). Після повернення підпільно здійснював релігійні обряди УГКЦ.

30 квітня 1963 року в селі Мшана Городоцького району Львівської області отець Микола Хмільовський спочив у Бозі. Відійшов скромно і спокійно, як істинний воїн світла.

Вшанування[ред. | ред. код]

30 вересня 2012 року в селі Покропивна відкрито й освячено митрополитом Тернопільсько-Зборівським Василієм (Семенюком) пам'ятник о. Миколі Хмільовському біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці.^[2]

Див. також[ред. | ред. код]

• Наші герої. Микола Хмільовський

Капеланство у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Католицтво»
	Проєкт «Католицтво»
	Капеланство у Вікісховищі?

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Головин Б., Мельничук Б., Слюзар В. Хмільовський Микола Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 552. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Андрусяк Михайло. Залізо у вогні. — Коломия: Вік, 2014. — 400 с. — С. 84–87.

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті) Українське Державне Правління (з 30.06.1941) Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944) Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952); Українська Повстанська Армія Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954) Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА) Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949) УПА-Північ Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951) УПА-Захід Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949) УПА-Південь Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — ) УПА-Схід Командир не призначений СБ ОУН Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)

Нормативний контроль GKG: /g/1pv0rk06