French
DeutschХмари (п'єса) — Вікіпедія
| Хмари | ||||
|---|---|---|---|---|
| Νεφέλαι | ||||
 | ||||
| Жанр | архаїчна комедіяd | |||
| Форма | п'єса | |||
| Автор | Арістофан[1][2] | |||
| Мова | давньогрецька | |||
| Переклад | Борис Тен | |||
| | ||||
 Цей твір у Вікісховищі | ||||
 Цей твір у Вікіджерелах | ||||
«Хмари» (дав.-гр. Νεφέλαι) — п'єса давньогрецького поета і драматурга Арістофана. Поставлена на Великих Діонісіях 423 до н. е., комедія здобула третє місце. Першу нагороду було присуджено тоді комедіографові Кратіну за п'єсу «Пляшка», другу — Аміпсію, авторові комедії «Кони». Пізніше Арістофан пробував переробити «Хмари», проте не завершив до кінця роботи.
Хмари провалилися на першому показі, і той варіант п'єси, який ми маємо, є новою її редакцією, що, очевидно, так і не побачила сцени і, ймовірно, навіть не була завершена. Зараз вона складається з 1510 віршів. Карикатура на Сократа, що представляє його натурфілософом і софістом, досить далека від істини, а майже трагічний фінал здається не занадто вдалою заміною (з театральної точки зору) традиційного свята. Однак у п'єсі є чудові ліричні рядки, а оцінки героями сучасної їм освіти становлять значний історичний інтерес.
Тема[ред. | ред. код]
Тема комедії - сутичка «старого» і «нового» світоглядів, зокрема старих і нових засад виховання і моралі. Сатиру скеровано проти нового, тобто проти тієї раціоналістичної філософії, індивідуалістичної етики, раціоналістичної педагогіки, що об'єднуються, звичайно під назвою «грецької софістики» другої половини V ст. до н. е. Своєю проповіддю відносності кожного знання та умовності всяких моральних поглядів софісти розкладали колишню релігію, мораль і державу. Символічним представником цих нових теорій, які широкому загалові мали здаватися «туманними», в комедії Арістофана є хор хмар, а індивідуальним носієм цих теорій є Сократ, який має тут дуже мало спільного з історичним Сократом. Як і взагалі, глибоко серйозну тему розроблено в Арістофана в тоні гостро комічної буфонади.
Сюжет[ред. | ред. код]
На кону — два будинки: в одному з них старий Стрепсіад мучиться від безсоння; клопіт дошкуляє йому гірше від блощиць; дошкуляють борги, а причина боргів — марнотратство сина й жінки, яку Стрепсіад узяв з панської родини. Єдиний спосіб полагодити справи — послати сина вчитися до софістів, які вчать, як праве діло зробити неправим і навпаки. Але син категорично відмовився йти вчитися до модних філософів. Тоді Стрепсіад сам іде до школи. Він здибав там Сократа, який, підвішений у коші, розмірковує про таємниці потойбічного життя, і цілу юрбу його учнів. Сократ розтлумачує Стрепсіадові, що, по-перше, немає ніяких богів, крім Хмар, що немає й і самого Зевса Олімпійського, місце якого займає Вихор (грецькі матеріалісти, раніше ще від гіпотези Канта—Лапласа, надавали вихровому рухові переважної ролі в утворенні світу). Проте нездібному й непам’яткому Стрепсіадові, незважаючи на його бажання й зусилля, наука не дається. Він сам це відчуває, і Сократ, нарешті його проганяє. Стрепсіад починає знову умовляти сина піти в науку. Тепер Фідіппід згоджується. Стрепсіад просить Сократа, щоб той навчив його сина за одним разом обох мов — і правдивої, і брехливої, а якщо не можна обох відразу, то хоча б брехливої. І от на кону дві алегоричні постаті: Правий — втілення старовини, і Неправий — втілення модного вчення. Вони жорстоко сперечаються. З суперечки Правий виходить з кону переможцем. Фідіппід збагнув софістичну премудрість. Кредиторів засоромлено й прогнано; але Фідіппід використовує свої нові знання й проти батька, доводячи йому, що він має таке саме право вчити його, батька, биттям яке батько мав над ним у дитинстві (в аргументації сина цілий ряд прямих натяків на вчення софістів про закон, про відносність моралі тощо). У розпачі Стрепсіад проклинає день, коли він надумав звернутися до нової науки, і кидається підпалювати вогнище брехливої освіти — школу Сократа.
Головні герої[ред. | ред. код]
Дійові особи комедії — старий, пришелепуватий аттіцький селянин Стрепсіад, його син Фідіппід, Сократ і його учень, сусіди і кредитори Стрепсіада — Пасій та Аміній, слуга Ксантій, хор Хмар (одягнених у довгі покривала, в масках, для сміху з довгими носами), Херефонт, ще дві алегоричні постаті - Правий (представник давніх звичаїв) і Неправий - (представник нової моралі).
Переклади[ред. | ред. код]
Перший переклад комедії українською мовою зробив Тарас Франко. Також комедію переклав Борис Тен.
- Хмари. Перекл. Т. Франка. Львів, 1918
- Комедії: пер. із старогрецької / Арістофан; вступ. ст.: О. Білецький; приміт.: Й. Кобов. — Київ: Дніпро, 1980. — 508 с. Хмари 83-159 с.
Література[ред. | ред. код]
- Гаврилов А. К. Вчена громада сократиків в "Хмарах" Аристофана / / Деякі проблеми історії наукової науки. Збірник наукових праць. Ленінград, 1989.
- Pierre Brul, "Les Nues et le problme de l'incroyance au Ve sicle," in Pierre Brul (ed.), La norme en matire religieuse en Grce ancienne. Actes du XIIe colloque international du CIERGA (Rennes, septembre 2007) (Lige, 2009) (Kernos Supplment, 21)
- Daphne Elizabeth O'Regan, Rhetoric, comedy, and the violence of language in Aristophanes '"Clouds", New York ua: Oxford University Press, 1992. ISBN 0-19-507017-8
- Raymond K. Fisher, Aristophanes "Clouds": purpose and technique, Amsterdam: Hakkert, 1984.
- Білецький О.І. (упор.) Антична література TXT. Хрестоматія. — 2-ге вид. — К.: Радянська школа, 1968. — 612 с.
Примітки[ред. | ред. код]
Хмари, комедія Арістофана, на афінському театрі в перший раз представлена під час великого Діонісієва святкування на першому році LXXXIX Олімпіади (в 425 році до Р.Х. за обчисленням Ньютона) -/Вступ. ст. і пров. І.М. Муравйова-Апостола - СПб.: В тип. Н. Греча, 1821, парал. текст, 314 с.
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- "Хмари" на сайті Ae-lib. Переклад Бориса Тена. Арістофан. Комедії. — Харків: Фоліо, 2003. — С. 83-162.
|
| |||||||
- ↑ Berry A. A Short History of Astronomy — London: John Murray, 1898.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.