French
DeutschФрансуа Озон — Вікіпедія
| Франсуа Озон | |
|---|---|
| фр. François Ozon | |
 | |
| Дата народження | 15 листопада 1967 (56 років) |
| Місце народження | Париж, Франція |
| Громадянство |  Франція |
| Alma mater | La femis |
| Професія | кінорежисер сценарист, продюсер, оператор, актор |
| Кар'єра | 1988 |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0654830 |
| www.francois-ozon.com | |
 Франсуа Озон у Вікісховищі | |
Франсуа́ Озо́н (фр. François Ozon; *15 листопада, 1967, Франція) — відомий французький кінорежисер і сценарист, який завоював світову популярність завдяки своїм фільмам «8 жінок» (фр. 8 Femmes, 2002) та «Басейн» (англ. Swimming Pool, 2003). Франсуа Озон вважається одним з найпомітніших молодих режисерів «нової хвилі» у Франції.
Біографія[ред. | ред. код]
Син біолога і викладачки французької мови, Франсуа Озон, старший з чотирьох дітей, отримав католицьку освіту.[1] У дитинстві працював моделлю[2].
Закінчивши навчання у французькій кінематографічній школі «La Fémis» у 1993 році, Озон створив кілька короткометражних фільмів, зокрема, «Маленька смерть» (фр. La Petite Mort, 1995), «Літня сукня» (фр. Une robe d'été, 1996) і «Подивися на море» (фр. Regarde La Mer 1997). У цих та інших короткометражках тих років вже проявився характерний для Озона стиль. Його першим повнометражним режисерським дебютом стала стрічка «Щурятник» (фр. Sitcom, 1998), яка була добре сприйнята критиками і глядачами.
Після адаптації сценарію Фасбіндера під назвою «Краплі дощу на розпечених каменях» (фр. Gouttes d’eau sur pierres brûlantes, 2000), Озон зняв фільм, який зробив його ім'я широко відомим за межами Франції — «8 жінок», де зіграла плеяда таких зірок французького кінематографа, як Катрін Денев, Ізабель Юппер, Фанні Ардан і Еммануель Беар. Цей фільм завоював комерційний успіх багато в чому завдяки вдалому поєднанню музичних ретро-номерів, детективної історії вбивства Робера Тома і сценографії в стилі Голлівудських фільмів 1950-х років.
У 2003 році вийшов фільм «Басейн», в якому знялися Шарлотта Ремплінг і Людівін Саньє. На думку самого Озона, це дуже особистий фільм, який розкриває секрети важкої роботи над написанням роману або сценарію. «Басейн» став першим англомовним фільмом режисера .
У 2004 році Озон завершив роботу над фільмом «5x2», в якому показані п'ять етапів руйнування шлюбу двох людей. 2005 рік ознаменувався виходом на екрани картини «Час прощання» (фр. Le Temps Qui Reste). Картина оповідає про долю молодого фотографа-гея (у виконанні Мельвіля Пупо), якому поставлено діагноз «невиліковний рак» і який повільно згасає від хвороби. З рідних і близьких він довіряє страшну новину тільки своїй бабусі (її грає Жанна Моро), відносини з якої складаються у нього надзвичайно тепло.
У 2007 році на екрани вийшов фільм «Ангел», знятий за однойменною повістю Елізабет Тейлор. Картина, дія якої відбувається в Англії на початку XX століття, розповідає про долю письменниці Енджел Деверелл. Фільм переважно знімався в маєтку Тінтесфілд поблизу Бристоля, а також в інших районах Великої Британії і в Бельгії. Під час знімання Озон потоваришував з головною акторкою фільму, Ромолою Гері[en] і назвав її своєю «музою».
Світова прем'єра наступного фільму режисера, «Притулок» відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Торонто у вересні 2009 року.
19 грудня 2011 року Озон був оголошений одним з журі 62-го Берлінського міжнародного кінофестивалю, який відбувся у лютому 2012 року.
Фільм 2013 року «Молода і прекрасна» був номінований на Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю 2013 року. За фільм 2012 року «У будинку» Озон здобув премію «Європейський кіноприз», як найкращий сценарист[3].
Прем'єра фільму «Нова подружка» відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Торонто у вересні 2014 року[4].
У 2016 році виходить драма «Франц». Прем'єра в Україні відбулася 17 листопада 2016 року.
У 2017 році світ побачив еротичний трилер «Подвійний коханець». В українських кінотеатрах фільм йшов з 2 листопада 2017 року.
Світова прем'єра фільму «З божої волі» відбулася 8 лютого 2019 року на 69-му Берлінському міжнародному кінофестивалі, де фільм брав участь в основній конкурсній програмі[5], здобувши Гран-прі журі — Срібного ведмедя[6]. В Україні дистриб'ютором фільму стала компанія «Артхаус Трафік»[7].
Особисте життя[ред. | ред. код]
Володіє квартирою в центрі Парижа[2].
Франсуа Озон не приховує свою гомосексуальність[8][9]. Тою чи іншою мірою, персонажі гомосексуальної орієнтації та пов'язані з цим елементи сюжету присутні практично у всіх його роботах.
Фільмографія[ред. | ред. код]
- 1997 — «Побачити море»[en] / Regarde la mer
- 1998 — Щурятник / Sitcom
- 1999 — Кримінальні коханці / Les Amants criminels
- 2000 — Краплі дощу на розпечених скелях / Gouttes d'eau sur pierres brûlantes
- 2000 — Під піском / Sous le sable
- 2002 — 8 жінок / Huit Femmes
- 2003 — Басейн/ Swimming Pool
- 2004 — 5x2 / 5x2
- 2005 — Час прощання / Le Temps Qui Reste
- 2007 — Ангел / Angel
- 2009 — Рікі / Riki
- 2009 — Притулок / The Refuge
- 2010 — Відчайдушна домогосподарка / Potiche
- 2012 — У будинку / Dans la maison
- 2013 — Молода і прекрасна / Jeune et jolie
- 2014 — Нова подружка / Une nouvelle amie
- 2016 — Франц / Frantz
- 2017 — Подвійний коханець / L'Amant Double
- 2019 — З божої волі / Grâce à Dieu
- 2020 — Літо 85-го / Été 85
- 2021 — Усе минуло добре / Tout s'est bien passé
- 2022 — Петер фон Кант / Peter von Kant
Громадська позиція[ред. | ред. код]
У липні 2018 підтримав петицію Асоціації французьких кінорежисерів на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[10].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ François Ozon. AlloCiné.
- ↑ а б François Ozon. IMDb. Процитовано 26 березня 2019.
- ↑ European Film Awards - European Film Awards. www.europeanfilmawards.eu. Процитовано 26 березня 2019.
- ↑ Kay2014-07-22T15:50:00+01:00, Jeremy. Toronto 2014 unveils first wave. Screen (англ.). Процитовано 26 березня 2019.
- ↑ Berlinale 2019: François Ozon, Marie Kreutzer, Denis Côté, Fatih Akin, Angela Schanelec, and Emin Alper in the Competition. Berlinale (англ.) . 13.12.2018. Архів оригіналу за 13 грудня 2018. Процитовано 14.12.2018.
- ↑ AWARDS AND JURIES IN THE GENERATION SECTION.
- ↑ З божої волі – Arthouse Traffic. arthousetraffic.com. Процитовано 26 березня 2019.
- ↑ Gilbey, Ryan (28 березня 2013). François Ozon: 'I'll admit I'm a little bit twisted'. The Guardian (en-GB) . ISSN 0261-3077. Процитовано 26 березня 2019.
- ↑ Mi refugio. Chueca (es-MX) . 11 серпня 2010. Процитовано 26 березня 2019.
- ↑ Appel à la libération immédiate d'Oleg Sentsov ! // Société des Réalisateurs de Films, 06.07.2018
Посилання[ред. | ред. код]
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Франсуа Озон |
| |||||
| |||||||||||