Франсуа Буше — Вікіпедія

Франсуа Буше
фр. François Boucher
Худ. Густав Лундберг п-т Ф.Буше, 1741, Лувр
При народженні François Boucher
Народження 29 вересня 1703(1703-09-29)
Париж
Смерть 30 травня 1770(1770-05-30) (66 років)
  Париж
Національність француз
Країна Франція
Жанр портрет, пейзаж, декоративна композиція, офорт, мініатюра, театральна декорація
Навчання у художника Ф. Лемуана
Діяльність художник, художник-гравер, tapestry designer, ілюстратор, майстер офорту, рисувальник, exlibrist
Напрямок рококо
Роки творчості 1723—1769
Покровитель Маркіза де Помпадур
Вплив Ватто, Блумарт, Кастільйоне, Тьєполо
Вчитель Jean-François Carsd і François Lemoyned
Відомі учні Charles-Michel-Ange Challed, Jean-Baptiste Le Brund, Jean-Baptiste-Henri Deshaysd, Jean-Baptiste Le Princed, Жан-Оноре Фраґонар і Martin Ferdinand Quadald
Член Королівська академія живопису і скульптури
Твори Blond Odalisqued, Portraits of Madame de Pompadourd, La Naissance de Vénusd і Madame Bergeretd
У шлюбі з Marie-Jeanne Boucherd[1]
Діти Marie-Emilie Boucherd, Jeanne-Élisabeth Victoire Deshaysd і Juste-Nathan François Boucherd
Роботи в колекції Музей Бойманса - ван Бенінгена, Штедель, Міннеаполіський інститут мистецтваd, Музей Прадо, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Музей Тіссен-Борнемісса, Фінська національна галерея, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Ашмолеан музей[2], Колекція Фріка[3], Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтва Метрополітен[4], Національна вища школа красних мистецтв, Національні галереї Шотландіїd, Замок Шарлоттенбург, Frick Art & Historical Centerd, Музей Галуста Гюльбенкяна, Krannert Art Museumd, Музей Хіллвуд, Музей Вікторії та Альберта, Версальський палац, Національний музей старовинного мистецтва, Музей Ізабелли Стюарт Гарднер, Зібрання Воллеса, Баварські державні колекції картинd, Музей Ізраїлю, Альбертіна, Художній музей Волтерс, Musée des Beaux-Arts et d'Archéologie de Besançond, Ермітаж, Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Художня галерея Нового Південного Уельсу, Державний музей мистецтв, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Musée des Beaux-Arts d'Orléansd, Національна галерея, Музей мистецтв Індіанаполіса, Музей образотворчих мистецтв, Музей Кон'як-Жеd, Національний музей у Варшаві, Музей мистецтв Толедо, Музей мистецтв Цинциннаті, Художня галерея Єльського університету, Музей мистецтва Сан-Паулу, Музей Фіцвільяма, Словацька національна галерея, Берлінська картинна галерея, Musée des Beaux-Arts de Toursd, Національна галерея Канади, Клівлендський музей мистецтв, Державна картинна галерея (Карлсруе), Музей образотворчих мистецтв Нансі, Foundation E.G. Bührle Collectiond, Rhode Island School of Design Museumd, Детройтський інститут мистецтв, Художній музей Фогга[d], Гарвардський художній музей, Музей мистецтв Кімбеллаd, Chrysler Museum of Artd, Художній музей Північної Кароліни, Національна галерея Ірландії, Художній музей Сент-Луїса, Вустерський музей мистецтв, Далласький музей мистецтв, Tokyo Fuji Art Museumd, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Columbus Museum of Artd, McMaster Museum of Artd, Timken Museum of Artd, Fondation Bembergd, Портландський мистецький музей, Columbia Museum of Artd, Wadsworth Atheneum Museum of Artd, Манчестерська художня галереяd, Художня галерея і музей Келвінгроув, Музей Боуз, Ліонський музей красних мистецтв, Memorial Art Galleryd, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Yamadera Gotō Museum of Artd, Страсбурзький музей образотворчого мистецтва, Гамбурзька картинна галерея, Палац витончених мистецтв, Музей Ханенків, Музей Вальрафа-Ріхарца, Інститут мистецтв Кларкаd, Yamazaki Mazak Museum of Artd, Raclin Murphy Museum of Artd, Musée Sainte-Croixd, Карнавале, Руанський музей образотворчого мистецтва, Musée des Beaux-Arts de Caend, Musée de la Chartreuse de Douaid, Музей витончених мистецтв Парижаd, Королівські музеї витончених мистецтв[5], Смітсонівський музей американського мистецтва[6], Ackland Art Museumd[7], Musée d'art et d'histoire de Narbonned, Musée des beaux-arts de Mulhoused, Кенвуд-хаус, David Owsley Museum of Art Ball State Universityd, Allen Memorial Art Museumd, Музей фюрера, Musée Feschd, Princeton University Art Museumd, Вілла Ефруссі де Ротшильд, Musée de Tesséd, Waddesdon Manord, Музей Енгра, Musée des Beaux-Arts de Quimperd, Гантінгтонська бібліотека, Національна галерея старовинного мистецтва, MUŻAd, Галерея Уффіці[d], Музей герцога Антона Ульріха, Landesmuseum Mainzd, Museum Kunsthaus Heylshofd, музей Пікардіїd, Honolulu Museum of Artd, Speed Art Museumd, Museum of Fine Arts of Reimsd, Musée national du Château de Fontainebleaud, Musea Brugged, Музей красних мистецтв, Художня галерея Онтаріо, château-musée de Boulogne-sur-Merd, Musée de l'hôtel Sandelind, Baron Gérard Museumd, Галерея Уффіці, Національна галерея, Musée des Arts décoratifsd, Музей Нортона Саймона, Chimei Museumd, Художня галерея леді Левер, Musée d'Art et d'Histoire de Choletd, Glynn Vivian Art Galleryd, Мистецька галерея Йоркаd, Musée des Beaux-Arts d'Angersd, Нантський музей образотворчого мистецтва, paintings collection of Musée des beaux-arts de Chartresd[8], Музей образотворчих мистецтв (Бордо) і Print Collectiond[9]
Нагороди
Автограф

CMNS: Франсуа Буше у Вікісховищі

Франсуа́ Буше́ (фр. François Boucher; 29 вересня, 1703, Париж — 30 травня, 1770, Париж) — французький художник і гравер доби рококо.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Молодий художник — ранній твір Буше. Лувр.

Походить з родини маловідомого і мало обдарованого художника по текстилю Нікола Буше. Ескізи малюнків до мережива і тканин, що робив батько, не приносили родині коштів достатньо. Тому той ще торгував витворами ремісників і картинами маловідомих художників. Родина була незаможною.

Перші художні навички отримав від батька. Пізніше той використав свої зв'язки та пристроїв сина в учні до відомого художника Франсуа Лемуана (1688—1737). Навчання тривало у 1720—1723 рр., а вже у 1723 р. молодий Буше отримав гран-прі за картину «Звільнення Йоакима з полону царя Навуходоносора». Великий приз давав право на навчальну подорож до Рима коштом держави.

Звернення до гравюри[ред. | ред. код]

Автопортрет художника Ватто зі «Збірки Жюльєна»

Опановуючи живопис, молодий Буше звернувся також до вивчення техніки гравюри. Почав працювати в майстерні відомого графіка Ж. Ф. Кара[fr], де робив офорти. Буше залучили до створення так званої «Збірки Жюльєна», що мала відтворити в гравюрі головні твори Антуана Ватто, в тому числі й автопортрет останнього.

Буше й надалі буде звертатися до гравюр. Він робив естампи з картин відомих художників і переводив в гравюру власні малюнки до нового на той час видання п'єс Мольєра.

Запозичення[ред. | ред. код]

Молода особа (як і молодий художник) ніяк не може без авторитетів, без вивчення і захоплення діяльністю своїх попередників. Авторитетами для Буше стають Рубенс, картини деяких фламандців і голландців, наприклад, Блумарта. До авторитетів Буше належали й деякі майстри Італії — Джованні Бенедетто Кастільйоне, Джанбаттіста Тьєполо. Але він потрошку бере від усіх, не стаючи послідовником і адептом нікого.

Чотири роки в Італії[ред. | ред. код]

Буше не зміг одразу дістатися Італії. Йому відмовили в наданні стипендії й він декілька років заробляв гроші на подорож туди власним коштом. В Італії він був 4 роки, вивчав твори П'єтро да Кортона, Джованні Ланфранко.

Його пейзажні твори «Краєвид у Тіволі» і «Сади вілли Фарнезе» належать до картин, створених за мотивами італійських вражень. У Римі Буше захворів на якусь гарячку і був змушений повернутися в Париж.

Одруження[ред. | ред. код]

Він отримує першу хвилю популярності, невеликий фінансовий статок і приймає рішення одружитися. Його нареченою стала Марі-Жанна Бюзо[fr], дочка відомого паризького судді. Родина не дуже схвалювала шлюб дочки з ним, але його популярність і надія на майбутні фінансові успіхи переважили. Вінчання відбулося в родинній каплиці Бюзо. Дружина була на 15 років молодша за чоловіка, але жила з ним по-міщанському тихо і довго. Вона стане натурою для деяких картин художника з еротичними сюжетами, до яких так схильні були майстри рококо.

Адміністративна кар'єра.[ред. | ред. код]

Пейзаж неподалік від палацу Бельвю.

Дуже нешвидко, але робить адміністративну кар'єру в академії.

  • 1731 р. — кандидат в Королівську академію мистецтв.
  • 1734 р. — член академії мистецтв.
  • 1737 р. — професор академії мистецтв. Лише тепер до нього приходить визнання королівського двору і він отримує замову на декор кімнат королеви в палаці Версаль — картини «Полювання на крокодила», «Полювання на тигра», в апартаментах спадкоємця трону (картина «Венера і бог ковальства»), замовлення на декор Королівської бібліотеки в Парижі.

Меценатка маркіза Помпадур[ред. | ред. код]

Парк і палац Бельвю біля Севра для маркізи Помпадур.

На модного майстра звертає увагу могутня маркіза Помпадур, що була реальною володаркою Франції та офіційною фавориткою короля Людовика XV. У боротьбі за увагу короля маркіза Помпадур широко використовує здібності Буше в створенні декору власних палаців, де приймає короля, в декорації театрів, де король дивиться вистави, в створенні ескізів до порцеляни на Севрській порцеляновій мануфактурі тощо. Саме Буше створить декор в новопобудованому палаці маркізи — Бельвю[fr] під Парижем.

Покровительство маркізи дало змогу Буше отримати посаду декоратора паризької Опери, де він працював у 1742—1748 роках.

Портрети пензля Буше[ред. | ред. код]

Портрет — ймовірно, єдиний жанр, де Буше залишався вірним послідовником реалістичних настанов французького мистецтва. Незважаючи на стилістику рококо, художник достатньо правдиво відтворює риси портретованих осіб. Іноді, лише іноді, він наче забуває про нескінченні дрібниці одягу та інтер'єру і зосереджується на характері своїх моделей, але ненадовго і неглибоко. Навпаки, кількість дрібниць і деталей в портретах його покровительки, маркізи де Помпадур, була такою значною, що викликала роздратований відгук Дені Дідро, який обізвав її портрет «лавкою модних товарів».

Недоліки художньої манери[ред. | ред. код]

Перелік жанрів і галузей мистецтва, в яких працював Буше, викликає подив. Він малював портрети та пейзажі, робив офорти, творив ескізи до гобеленів, а також побутові сценки, релігійні образи і провокативно еротичні сценки, мініатюри та навіть розписи карет вельмож. Жахи перед бідністю і бажання найдовше утримати при собі успіх спонукали братися за різні сфери — від мініатюр до великих театральних декорацій. Швидко з'являються рецепти, шаблони, стереотипи композицій і типажу. Картини Буше насичені молодими, пухкенькими, часто роздягненими дівчатами та молодичками в оточенні амурчиків, біленьких хмарок, завжди блакитних небес, приємних тваринок (голубів, овець, песиків). А фарби картин Буше пестять глядача до нудоти.

І цілком реалістичні композиції на зразок ранішнього «Молодого художника» чи «Зима», де парубок катає на санях молодичку (збірка Фрік, Нью-Йорк) після нескінченних Венер і Грацій виглядають несподіванками та підтвердженням значних потенцій, які художник мав, але так і не реалізував. А це марнування життя і свого таланту, розмін його на приємні дрібниці.

Сучасні оцінки творчості[ред. | ред. код]

Аналізувати та досліджувати твори Буше почали вже сучасники. Його твори аналізував сам Дені Дідро, що присвятив творчості модного художника багато сторінок в художньо-критичних збірках «Салони». Вже тоді Буше зазнав нищівної критики за поверховість своїх картин, постійне використання виробленого шаблону, перевагу у творах декоративної складової, що витісняла усі інші складові та робила його твори незначними за мистецькими вартостями. Якщо відповідність панівній моді та покровительство могутньої фаворитки маркізи Помпадур ще рятувала авторитет художника, то згодом усе змінилося. Маркіза померла, мода на рококо вщухала і Буше перестав бути провідним майстром вже за життя. Його обійшли яскраво обдаровані сучасники — віртуозний Жан-Оноре Фрагонар, могутній прихильник класицизму Жак-Луї Давід, не кажучи вже про реаліста з унікальною обдарованістю та іншим світоглядом Ж. Б. Шардена. Не дуже схвальна оцінка творчості Буше з часом виправдала себе і зберігає свої дійсні позиції досі.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • «Франсуа Буше», каталог выставки «Живопись. Графика. Прикладное искусство», Л., «Аврора», 1970 (рос.)
  • Всеобщая история искусств, т 4, М, «Искусство», 1966 (рос.)
  • История зарубежного искусства, М, «Искусство», 1971 (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]