Флективні мови — Вікіпедія

Флективні мови — мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення)^[1]. До флективних мов належать індоєвропейські та семіто-хатські. Українська мова належить до синтетичного типу флективних мов.

Загальний опис[ред. | ред. код]

На відміну від аглютинативних мов, де афікси є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним, нестандартним, приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вживається, і органічно зливається з основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни. Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією. Звідси й друга назва флективних мов — фузійні.

Флективні мови поділяють на синтетичні та аналітичні.

Див. також[ред. | ред. код]

• Аглютинативні мови
• Кореневі мови
• Полісинтетичні мови
• Морфологічна класифікація мов

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.