French
DeutschФарадж ан-Насір — Вікіпедія
| Фарадж ан-Насір араб. ناصر الدین فرج | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1399 — 1405 | |||
| Попередник: | Баркук | ||
| Спадкоємець: | Абдул-Азіз аль-Мансур | ||
| 1405 — 1412 | |||
| Попередник: | Абдул-Азіз аль-Мансур | ||
| Спадкоємець: | Абуль-Фадль аль-Мустаїн | ||
| Народження: | 1386 | ||
| Смерть: | 23 травня 1412 Цитадель Дамаска, Дамаск, Мамлюкський султанат, Єгипет або Дамаск, Мамлюкський султанат, Єгипет | ||
| Причина смерті: | колота рана | ||
| Поховання: | Bab al-Faradis Cemeteryd | ||
| Релігія: | Іслам сунітського спрямування | ||
| Рід: | Бурджити | ||
| Батько: | Баркук | ||
Насіруддін Абу-Саадат Фарадж ан-Насір (араб. ناصر الدین فرج; 1386–1412) — мамелюкський султан Єгипту з династії Бурджитів.
Життєпис[ред. | ред. код]
Був сином султана Баркука від грецької невільниці. Успадкував престол у 13-річному віці після раптової смерті свого батька[1]. За його правління у країні розгорнулась боротьба за владу між різними мамелюкськими угрупуваннями. Організована головним еміром й атабеком Айтамишем і намісником у Сирії еміром Танамом аль-Хасані змова була розкрита, а всі найвидніші її учасники були страчені у травні 1400 року. Подолати опозицію Фараджу вдалось за допомогою османів. Взамін Фарадж поступився султану Баязіду завойованими ним ще у Баркука містами і землями[2]. Скориставшись цим, Тимур 1400 року вторгся до Сирії, захопивши Алеппо, Хомс і Дамаск.
1405 року група мамелюків возвела на престол одного зі своїх ватажків — Абдул-Азіза, правління якого тривало лише кілька місяців. З 1406 до 1412 року султан здійснив п'ять походів до Сирії, метою яких були мамелюки-змовники, що втекли у Дамаск. В самому Каїрі проти Фараджа постійно організовувались змови. 1412, узявши з собою халіфа аль-Мустаїна, Фарадж здійснив невдалий похід до Сирії. Зазнавши поразки та був взятий в облогу в Дамаску, а халіф потрапив у полон до заколотників. Ті проголосили аль-Мустаїна султаном Єгипту, але він уперто відмовлявся від такої сумнівної честі. Невдовзі Фараджа схопили й він постав перед судом емірів. Його засудили до смерті, але аль-Мустаїн помилував його. За кілька місяців правитель Дамаска Шайх усунув халіфа від влади, а сам став султаном, відновивши у країні мир і порядок. Після смерті Шайха 1421 року султаном був проголошений його півторарічний син Ахмад[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ William Muir (1896). The Mameluke; or, Slave dynasty of Egypt, 1260-1517, A. D. Smith, Elder. с. 245.
- ↑ Кадирбаєв A.Ш. Династія черкеських мамелюків у Єгипті та Сирії. 1382 - 1517. Islamica.ru. Архів оригіналу за 2 липня 2013. Процитовано 29 листопада 2015.
- ↑ Рижов К. В. Бурджити // Все монархи мира. Мусульманский Восток VII-XV вв. — М. : Вече, 2004. — 544 с. — ISBN 5-94538-301-5. Архівовано з джерела 17 липня 2014
|
