Урук — Вікіпедія

Урук

31°19′33″ пн. ш. 45°38′14″ сх. д. / 31.32590000002777941° пн. ш. 45.63740000002777464° сх. д. / 31.32590000002777941; 45.63740000002777464Координати: 31°19′33″ пн. ш. 45°38′14″ сх. д. / 31.32590000002777941° пн. ш. 45.63740000002777464° сх. д. / 31.32590000002777941; 45.63740000002777464
Країна  Ірак
Розташування Самаваd
Тип стародавнє містоd
археологічна пам'ятка
type sited
місто-держава і населений пункт
Площа 541 га, 292 га і 450 га[1]
Дата заснування 3200 до н. е.[1]

Урук. Карта розташування: Ірак
Урук
Урук
Урук (Ірак)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Розкопки Уруку в сучасному Іраці. На передньому плані - руїни Кам'яного будинку (Steingebaude)
Межиріччя

Урук (також Ерех) — стародавнє місто-держава у Шумерi (шумерське Унуг, біблійне Ерех, грецьке Орхоя — паща).

Історія Урука[ред. | ред. код]

Урук — це одне з найдавніших міст світу, що розвивалося протягом всієї історії Межиріччя. Пагорб Варка розташований на північний захід від Ура, за 56 км вище за течією Євфрату. Пам'ятник досліджений, починаючи з 1912, німецькими експедиціями, роботи яких відрізнялися великою науковою точністю. Ранні шари поселення дали ім'я археологічної культури Варки (друга половина 4 тис. до н. е.), що змінила попередню їй Убейдську культуру.

У середині 4 тис. до н. е. на місці майбутнього міста знаходилася сільська округа — близько сотні сіл (Е-Ана, Урук і Кулаба, займало площу бл. 125 га і було центром невеликої держави), розташованих навколо мережі проток і невеликих штучних каналів. Її центром була обнесена стіною священна ділянка Е-Ана, місце вшанування богині Інанни. На території священної ділянки виявлені фундаменти кількох храмів, з яких особливе значення має т. зв. Білий храм (бл. 3000 до н. е.) на високій, що досягає 13 м, сирцевій платформі — прообраз майбутніх зикуратів. Поряд розташовувався сучасний Білому храму архітектурний комплекс, що отримав назву «Червона будівля», який, можливо, був місцем засідання ради старійшин. Він являв собою оточений стінами великий двір площею бл. 600 м², на якому знаходився майданчик-піднесення з сирцевої цегли.

Територію Урука захищала стіна з цегли завдовжки 9 км, споруджена, за переказами, легендарним царем Гільгамешем. Будівництво стіни свідчить про війни, які Урук вів з сусідніми містами-державами Дворіччя. Стіни та масивні колони будівлі були прикрашені мозаїкою з багатобарвних обпалених глиняних конусів, які вдавлювалися в сиру штукатурку й утворювали геометричний орнамент.

У 28—27 ст. до н. е. (за напівлегендарних правителів Енмеркарі, Лугальбанді, Гільгамеша, про яких збереглися епічні сказання) під гегемонією Урука були об'єднані міста-держави Південного Дворіччя (I династія Урука).

Епічне сказання «Гільгамеш і Агга» оповідає про боротьбу Урука з містом Кіш, правитель якого зробив його облогу. Перемога Гільгамеша принесла Уруку панування над Південним Дворіччям, що зберігалося протягом правління I династії Урука (бл. 2615—2500 до н. е.). У середині 3 тис. до н. е. її змінює I династія Ура, до якої переходить контроль над поливними мережами в низов'ях Євфрату.

У XXVI столітті до н. е., починаючи з Гільгамеша, правителі Урука панували в Південному Дворіччі. Проте близько XXV століття до н. е.. гегемонія в регіоні перейшла до міста Ур.

Наприкінці ранньодинастичного періоду Урук стає столицею та входить у союз міст Дворіччя, створений у результаті військових завоювань Лугальзаггісі (сер. 24 ст. до н. е.). Іменували себе царем Урука і царем Країни.

Наприкінці 24 ст. до н. е. завойований Саргоном Давнім, який зруйнував стіни міста та включив його в утворену ним державу Аккаду.

Наприкінці 22 ст. до н. е. цар Урука Утухенгаль створив у Дворіччі об'єднане «царство Шумеру й Аккаду», після його смерті влада перейшла до Ур-Намму — засновника ІІІ династії Ура.

У наступні епохи історії Межиріччя Урук зберігав своє значення великого торгово-ремісничого та релігійного центру. Збереглися руїни зикурату, храм, побудований царем касситської династії Караіндашем, палац парфянських царів. Урук залишався важливим містом до кінця 1-го тисячоліття до н. е.

Урук залишався осередком загальномесопотамської епічної традиції, що оповідає про його богів і діяння царя Гільгамеша, пов'язані з уявленнями про початок історії Шумеру.

У 8—2 ст. до н. е. — це самоврядне храмове місто у складі вавилонського царства та імперій Ахеменідів і Селевкідів.

У 200300 н. е. зруйнований Сасанідами.

У Біблії, Буття 10:8-9 сказано, що Ерех разом із Вавилоном, Аккадом й Калне був початком царства Німрода, який розпочав на землі велетнів.

На місці Урука нині перебуває селище Варива (65 км на північний захід від міста Ен-Насирія).

Систематичні розкопки Урука ведуться з початку 20 ст. німецькою експедицією під керівництвом спочатку Ю. Йордана, потім А. Нельдеке, Х. Ленцемом (ФРН).

Галерея: архітектура Урука[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Тюленев А. И., Державне господарство древнього Шумеру, М. — Л., 1956.
  • Дияконів И. М., Суспільний і державний лад древнього Двуречья. Шумер, М., 1959.
  • Vorla"ufiger Bericht u"ber die von der deutschen Forschungsgemeinschaft in Unik — Warka unternomrnenen Ausgrabungen, [Bd] 1=20, В., 1930-64.
  • Baker, H.D. (forthcoming). The Urban Landscape in First Millennium BC Babylonia. University of Vienna.
  • Beaulieu, Paul-Alain (2003). The Pantheon of Uruk During the Neo-Babylonian Period. BRILL. с. 424. ISBN 9004130241.
  • Charvát, Petr; Zainab Bahrani, Marc Van de Mieroop (2002). Mesopotamia Before History. London: Routledge. с. 281. ISBN 0415251044.
  • Crawford, Harriet E. W. (2004). Sumer and the Sumerians. Cambridge University Press. с. 252. ISBN 0521533384.
  • Fassbinder, Jörg W. E.; Helmut Becker,Margarete van Ess (2003). Magnetometry at Uruk (Iraq): the city of king Gilgamesh. Geophysical Research Abstracts,. European Geophysical Society. 5 (9152): 1. Архів оригіналу за 14 червня 2011. Процитовано 2009.
  • Harmansah, Ömür (3 грудня 2007). The Archaeology of Mesopotamia: Ceremonial centers, urbanization and state formation in Southern Mesopotamia. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 28 серпня 2011.
  • Oppenheim, A. Leo; Erica Reiner (1977). Ancient Mesopotamia: Portrait of a Dead Civilization. Chicago: University of Chicago Press. с. 445. ISBN 0226631877.

Посилання[ред. | ред. код]