Упертість — Вікіпедія

Упе́ртість (лат. pertinacia) — надмірна і нерозсудлива наполегливість. У помірній формі перетворюється на чесноту твердості і завзяття в досягненні мети. У цій ролі описав ще Цицерон. В етиці Томи Аквінського впертість є вадою, пов'язаною з надлишком завзятості (perseverantia), тоді як її відсутність може призвести до зніженості. Гоголь приписує своєму персонажу Тарасу Бульбі риси впертості. У психології впертість протистоїть завзяттю^[1] як інфантильна, деструктивна практика, що переходить у вищому ступені в негативізм.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Тома Аквінський. Сума теології. Ч3. Запитання 138. Про вади, супротивні завзяттю (рос.)

Нормативний контроль GND: 4325818-9 · GKG: /g/120j87r8