Турула Павло — Вікіпедія

Турула Павло
Народився	11 травня 1909(1909-05-11) Ріп'янка
Помер	18 серпня 1999(1999-08-18) (90 років) Чикаго,  США
Національність	українець
Діяльність	політик
Відомий завдяки	науковець і громадський діяч
Посада	Член ЗП УГВР
Партія	ОУНР

Турула Павло (псевдо: «Яворівський»; 11 травня 1909, с. Ріп'янка, тепер Калуський район, Івано-Франківська область — 18 серпня 1999, Чикаго, США) — член-засновник УГВР, керівний член ОУН, науковець і громадський діяч.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Павло в 11 травня 1909 році в селі Ріп'янка, тепер Калуський район, Івано-Франківська область. Гімназію закінчив у Львові, хімічні студії у Гданську та Цюриху, закінчив докторат із хімії у Мюнхені наприкінці 1930-х років.

У 1938 році одружився з Оленою (Галею) Чайківською, батько якої Теодор Чайківський був капеланом УГА і загинув під Житомиром в бою з більшовиками. Сама Галина була членом ОУН і навіть майже рік відсиділа у польській в'язниці.

У 1939 році сім'я переїжджає в Німеччину, спершу у Фрайзінг, згодом у Мільгайм, де Павло працює в харчовій промисловості. Там у них народжується двоє дітей.

На початку 1942 року родина переїхала до Львова, де Турула працює професором хімії у Фармацевтичному інституті у Львові (1942—1944). Водночас він був керівником лабораторії, яка готувала ліки для мережі ОУН і збройних відділів УПА.

11—15 липня 1944 року поблизу сіл Недільна та Сприня на Самбірщині під охороною відділів УПА відбулися Установчі збори Української головної визвольної ради — об'єднаного політичного й військового центру українських революційно-визвольних змагань, фактично підпільного парламенту й уряду України. Турула взяв участь у проведенні зборів, і за рішенням Головного Збору УГВР став членом Закордонного представництва (ЗП УГВР). Уже в серпні він із сім'єю виїхав через Братиславу, де пробув пів року, до Мюнхена, а звідти в містечко Травнштайн, яке потрапило в американську зону окупації.

У Травнштайні зібралось тисячі біженців зі Сходу Європи, які гуртувалися у національні групи, і Павло Турула деякий час був комендантом табору для українців. Тут у Турулів народилася третя дитина. Згодом українців перевели в Діллінген, а Турула переселився у Новий Ульм. Він продовжував виконувати організаційні обов'язки в таборі і крім цього викладав харчову хімію у фармацевтичній вищій школі в Мюнхені.

В 1950 році Турули переїхали до США, в Чикаго, де оселилися напостійно. Подружжя працювало за спеціальністю і займалося активною громадською роботою. Павло у 1970-х роках був у керівництві товариства «Самопоміч», яке було створене в 1940-х роках і з якого утворилися різні громадські організації української діаспори США, зокрема кредитна спілка «Самопоміч». Також допомагав дружині в її праці у «Пласті». Спільно допомагали Українському Національному Музею.

Брав участь в Конференції Середовища УГВР 10—11 жовтня 1987 року у Нью-Йорку.

1994 року, у 50-ту річницю УГВР, сім'я вперше за 50 років відвідала Україну.

Павло Турула помер 18 серпня 1999 року, Олена Турула померла 3 грудня 2010 року.

Література[ред. | ред. код]

• Ствердження і постанови делегатської конференції середовища УГВР. — Нью-Йорк, 1988.

Посилання[ред. | ред. код]

• КВАЗІЕНЦИКЛОПЕДІЯ ОУН-УПА ^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
• Петро Дужий. Роман Шухевич — Політик, Воїн, Громадянин
• Олена Турула (Галя). 1912–2010
• УГВР як виразник народної влади в умовах окупації. До 50-річчя УГВР. Виступ Мирослава Прокопа
• До 66-ї річниці УГВР Виступ голови ЛОО СПВУ Володимира Горового на урочистому мітингу біля с. Сприні^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Петро Содоль. РЕЄСТР старшин УПА, провідників ОУН та членів УГВР. Частина ІІ
• Юрій Тимощук. Українська держава творилася в підпіллі

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті) Українське Державне Правління (з 30.06.1941) Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944) Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952); Українська Повстанська Армія Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954) Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА) Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949) УПА-Північ Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951) УПА-Захід Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949) УПА-Південь Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — ) УПА-Схід Командир не призначений СБ ОУН Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)