French
DeutschТуркменістан — Вікіпедія
Туркменіста́н (туркм. Türkmenistan) — держава в Центральній Азії. Межує з Казахстаном на півночі, Узбекистаном — на півночі і сході, Іраном і Афганістаном — на півдні. На заході її омиває Каспійське море.
Туркменістан — член ООН, Організації ісламської співпраці.
З 1924 по 1991 Туркменістан входив до складу СРСР на правах союзної республіки (Туркменська радянська соціалістична республіка). Незалежність Туркменістану було проголошено в жовтні 1991 року.
Згідно з Human Rights Watch, влада держави має тоталітарний контроль над життям народу, Туркменістан залишається однією з найрепресивніших держав планети[1]. У всіх рейтингах свободи держава посідає останні місця.
Історія[ред. | ред. код]
Землі сучасного Туркменістану в давнину належали до центрів стародавніх землеробських і скотарських цивілізацій. Міські поселення відомі тут ще з V тис. до н. е. (Намазґа-тепе, Алтин-тепе, Анау). Пізніше ці території стали окраїною античного світу, входили до складу Перської імперії, Держави Олександра Македонського, Парфії; у середні віки — держав Сасанідів, Арабського Халіфату, Хорезму. В ХІ ст. туркменські племена оґузів завоювали більшу частину Близького Сходу, а їх нащадки заснували Османську імперію у Малій Азії. У XVI—XVII столітті частина входила до Бухарського і Хівинського ханств, частина належала Ірану; у 1880-х pp. Туркменістан окупувала Росія; у 1917—1921 роках він був тереном боротьби народів Туркестану з радянськими окупантами; з 1921-го — область у складі Туркестанської АРСР; з 1924-го — союзна республіка. Економічний і політичний суверенітет проголошений у 1990 році. Туркменія підтримала збереження СРСР на референдумі 1991 року. Президент Ніязов підтримав антигорбачовський путч 1991 року. У жовтні 1991 була декларована незалежність після широкого схвалення на референдумі. Республіка приєдналася до СНД у грудні 1991. У ОБСЄ й ООН прийнята в 1992 році. Прийнято нову Конституцію, обраний парламент у кількості 60 чоловік, Сахад Мурадов став прем'єр-міністром.
Уряд і політика[ред. | ред. код]
.jpg)
Нинішня система влади в Туркменістані сформувалася у 1992—1993 рр. За цей час Комуністична партія республіки була перетворена у Демократичну партію, ради всіх рівнів скасовані, і в той же час були сформовані нові органи центральної і місцевої влади. Система влади, що склалася в Туркменістані, наближається до авторитарно-монархічної форми управління державою, хоча за Конституцією Туркменістан є республікою.
 |
| Ця стаття є частиною серії статей про державний лад і устрій Туркменістану |
| Глава держави |
|
|
 Категорія • Інші країни |
Президенти держави Сапармурат Ніязов (1991—2006), Гурбангули Бердимухамедов з 2006 року по 2022, з 2022 — Сердар Бердимухамедов
_01.jpg)
Культ особистості С. Ніязова став складником державної ідеології (іменем С. Ніязова названі: місто, два райони, корабель, Академія сільськогосподарських наук, безліч вулиць, площ, шкіл, радгоспів і колгоспів — всього близько 1000 об'єктів). Формування культу особи Президента збіглося з відродженням ісламу в країні, що суттєво виділяє політичний режим Туркменістану з інших середньоазійських країн.
З приходом до влади Гурбангули Бердимухамедова культ Туркменбаши звісно переглянуто і значною мірою скасовано. Зроблені деякі кроки з лібералізації і відкритості режиму. Відчувається покращення соціальних параметрів суспільного життя.
Президент[ред. | ред. код]
Найвищою посадовою особою Туркменістану є президент, він водночас Голова Кабінету Міністрів, голова Народної Ради (Халк Маслахати), голова Демократичної партії (ДП та інші організації об'єднані у т. з. Рух національного відродження), голова Ради Старійшин, Верховний головнокомандувач Збройних Сил, голова Ради оборони і національної безпеки, керівник Цивільної оборони, президент Гуманітарної асоціації туркмен світу.
Президент Туркменістану володіє правом законодавчої діяльності; його укази мають силу закону; він також має право ввести в країні надзвичайний стан.
Законодавча влада[ред. | ред. код]
Парламент Туркменістану (Меджліс) складається з 125 депутатів. Діє на постійній основі. Парламент ухвалює Конституцію, вносить до неї зміни, приймає закони, призначає дати виборів Президента і Меджлісу, затверджує програму діяльності Кабінету Міністрів і бюджет.
Народна Рада (Халк Маслахати)[ред. | ред. код]
Народна Рада є найвищим органом представницької влади держави. Вона збирається в особливих випадках. У її роботі беруть участь 160 осіб: депутати парламенту (50 ос.), стільки ж представників виконавчої влади, які призначаються президентом (міністри, керівники місцевих органів влади, старійшини тощо), а також 60 народних представників, які обираються спеціально у Народну Раду. Народна Рада — це особливий державний інститут. Він не має конкретних владних повноважень. Однак приймає рішення з принципових питань життя країни: вносить поправки в Конституцію, приймає рішення про проведення референдумів, вносить рекомендації щодо основних напрямків політичного, економічного і соціального розвитку держави. Наприклад, 27 грудня 1995 р. Народна Рада проголосила Туркменістан нейтральною державою. Органи влади, що об'єднують владу найвищої службової особи (монарха) і законодавчу гілку влади, подібні Народні Ради у Туркменістані, функціюють у близькосхідних монархіях — Йорданії, Бахрейні, Кувейті, Саудівській Аравії (парламент з дорадчими повноваженнями).
Виконавча влада[ред. | ред. код]
Ключовою фігурою у структурі виконавчої влади Туркменістану є хяким — глава адміністрації велаяту (області), шахеру (міста), етрапа (району). Хяким є представником Президента. Він несе персональну відповідальність за стан справ на довіреній йому території перед Президентом.
Органи місцевого самоврядування[ред. | ред. код]
Як органи місцевого самоврядування у Туркменістані діють т. з. генгеші, що обираються з авторитетних представників населеного пункту (міста, села, мікрорайону). У компетенцію генгеші входить: затвердження місцевого бюджету, вирішення соціальних питань у межах міста, села, селища, мікрорайону, вулиці.
Порушення прав людини[ред. | ред. код]
23 червня 2008 року Amnesty International випустила доповідь про систематичні порушення прав людини в Туркменістані[2].
У доповіді зазначається, що уряд, який прийшов до влади в грудні 2006 року, майже нічого не зробив для усунення попередніх порушень.
У доповіді наведені документовані свідчення недотримання наступних прав людини:
- право на свободу слова;
- право на свободу об'єднань;
- право на свободу віросповідання та переконань;
- право на справедливий суд, особливо у справах, що мають політичне підґрунтя;
- право на свободу від тортур та інших видів жорстокого поводження;
- право на альтернативну цивільну службу (для свідомих відмовників від військової служби);
- право на свободу пересування і право вільно вибирати собі місце проживання;
- право на свободу від дискримінації.
Серед іншого, в країні діють численні заборони на сайти, зокрема, Facebook, Twitter, Youtube, також заборонено використання VPN[3]. Загалом влада заблокувала 1,2 млрд з 4,2 млрд існуючих 32-бітних IP-адрес[4].
Адміністративний устрій[ред. | ред. код]
Докладніше в ст. Адміністративний поділ Туркменістану
- Місто Ашгабат (на правах велаяту);
- Ахалський велаят, центр — Енев;
- Балканський велаят, центр — Балканабат (Небіт-Даг);
- Дашогузький велаят, центр — Дашогуз (Ташауз);
- Лебапський велаят, центр — Туркменабат (Чарджоу);
- Марийський велаят, центр — Мари.
Географія[ред. | ред. код]
Див. також: Географія Туркменістану, Геологія Туркменістану, Гідрогеологія Туркменістану, Сейсмічність Туркменістану.
Межує на півночі з Казахстаном і Узбекистаном, південному сході з Афганістаном, півдні з Іраном, на заході омивається Каспійським морем; площа 488 100 км²; столиця Ашгабат; рельєф: близько 90 % країни становлять пустелі, включаючи Кара-Кум (площа близько 310 800 км²), головна річка Амудар'я.
Берегова лінія Каспійського моря у межах Туркменістану на півдні порізана слабко, а на півночі має звивисті контури, утворюючи затоки (Кара-Богаз-Гол, Туркменбаші і Туркменську), півострови (Дарджа, Челекен) і коси; береги низинні піщані. На узбережжі розташовані острови Огурчинський, Камишлиада та ін.
У південній частині країни простягаються гори Копетдаг (висота — близько 2942 м); на північному заході від них розташовуються два відособлених хребти: Малий Балхан (до 777 м) і Великий Балхан (до 1881 м). До Копетдагу з півночі прилягає передгірна рівнина, що на заході зливається з прикаспійською низинною рівниною. На південному сході у межах Туркменістану заходяться північні передгір'я Паропамиза — височини Бадхиз (до 1267 м) і Карабиль (до 984 м), розділені річкою Мургаб. На крайньому південному сході — відріг Гіссарського хребта Кугітангтау (до 3139 м, найвища вершина країни). На заході — Красноводське плато (до 308 м), на північному заході — південна окраїна плато Устюрт. На південь від Устюрту розташований Заузбойський складчастий район, що становить собою систему куестових плосковершинних височин (Капланкир, Челюнкри та ін.) і знижень, які їх розмежовують. У межах прикаспійської низинної рівнини піднімаються: височини Небитдаг (39 м), Боядаг (134 м), Кумдаг, Монджукли (27 м) та ін. На півночі і північному сході від передгірної рівнини Копетдагу простягаються Каракуми, що розділяються на Центральні (або Низинні) і Заунгузькі. У межиріччі Амудар'ї і Теджену розташовуються Південно-Східні Каракуми. Для цих пустель характерні горбисті напівзарослі піски; є ділянки барханних пісків; у зниженнях — такири і сори. У межах Туркменістану знаходиться неширока смуга правобережжя Амудар'ї (піски Сундукли).
Клімат[ред. | ред. код]
Клімат різко континентальний, посушливий, з великою річною і добовою амплітудами температур, малою вологістю повітря, високою випаровуваністю і невеликою кількістю опадів. Характерні жарке і сухе літо, м'яка і малосніжна, іноді холодна зима, коротка волога весна, суха осінь. Середня температура січня — від −5 °С на північному сході до 4 °С у районі Атреку; абсолютний мінімум — 32 °С у Ташогузькій області, −29 °С у передгірній зоні Копетдагу і −10,3 °С на півдні узбережжя Каспійського моря. Середня температура липня — 28 °С на північному сході і 32 °С на півдні; абсолютний максимум — 49,9 °С (станція Репетек). Опадів — 80 мм на рік у низов'ях Амудар'ї, до 150 мм у Каракумах, 200—300 мм у передгір'ях і полонинах, до 400 мм і більше у горах (максимум у весняно-зимовий період). Сніговий покрив мінливий, зазвичай тримається кілька днів (у північних районах і горах). Вітри постійні, переважають північно-східні, північні, північно-західні; у передгір'ях Копетдагу влітку дме сухий жаркий вітер гармсиль. При зміні сезонів — пилові бурі. Вегетаційний період 200—270 діб.
Водойми[ред. | ред. код]
Близько 80 % території Туркменістану позбавлена постійного поверхневого стоку; річки є тільки у південних і східному периферійних районах. Єдина багатоводна річка — Амудар'я, що протікає східною частиною країни, має два повновіддя: навесні — менше (від дощів і танення снігів у низьких гірських областях) і влітку — головне (від танення льодовиків і снігів у високогірних районах). Амудар'я несе у своїх водах величезну кількість наносів, що сприяють підвищенню родючості зрошуваних земель. Каракумським каналом води Амудар'ї дійшли до Бахардена — 900 км (1975). На півдні найбільші річки — Мургаб, Теджен і Атрек (влітку у низовинах пересихають) — з весняними повенями; стік Мургаба і Теджена у зв'язку з будівництвом на них водоймищ і проведенням Каракумського каналу врегульований. З північного схилу Копетдагу стікає багато коротких річок, води яких майже повністю розбираються для зрошення. Велику роль для пасовищного скотарства відіграють підземні води (часто засолені). Значне місце у водному господарстві пустелі належить зимово-весняним поверхневим дощовим водам. По долинах річок, Каракумському каналові розташовані оази.
Більша частина озер солоні; вони зустрічаються на каспійському узбережжі і в руслі Узбою (найбільше з них — Куули). З прісних озер виділяються Ясхан (використовується для водопостачання м. Небит-Даг) і Топиатан у долині Узбою. У горах — озера карстового походження Коу-Ата (у Бахарденській печері) і Хорджунли (у Кугитангтау).
Ґрунти[ред. | ред. код]
Сіро-бурі ґрунти (із вмістом гумусу менше 1 %, різкою солонцюватістю і нагромадженням гіпсу) займають плато Устюрт, Красноводське і Заунгузьке; сіроземи (із вмістом гумусу від 1 % до 3—4 % і високою карбонатністю) — переважно підніжжя і нижні схили гір. На передгірній рівнині поширені світлі сіроземи; у нижньому поясі гір — типові сіроземи, вище — темні сіроземи. На найвищих частинах гірських плато і хребтів Копетдагу і Кугитангтау — гірські коричневі ґрунти. У Каракумах на значній площі — закріплені піски. У зниженнях — солончаки, такири і такировидні ґрунти. У долинах річок — променево-сіроземні й алювіально-лукові ґрунти. Близько 2 % площі країни займають зрошувані ґрунти — основний землеробський фонд держави.
Корисні копалини[ред. | ред. код]
Економіка[ред. | ред. код]
Туркменістан — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: нафтогазодобувна та нафтопереробна, машинобудівна та металообробна, харчова, легка. Транспорт — автомобільний, залізничний, трубопровідний, морський, річковий. Гол. порт: Туркменбаші. Міжнародне летовище — в Ашгабаді.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]:
- ВВП — 2,3 млрд $.
- Темп зростання ВВП — 5 %.
- ВВП на душу населення — 486 $.
- Прямі закордонні інвестиції — 2,7 млн $.
- Імпорт — 69 млн $ (г. ч. Україна — 16 %; Туреччина — 13 %; РФ — 11 %; Німеччина — 6,9 %; США — 6,4 %).
- Експорт — 26,2 млн $ (г. ч. Іран — 24 %; Туреччина — 18 %; Азербайджан — 6,9 %; РФ — 4,7 %; Таджикистан — 4,5 %).
Енергетика[ред. | ред. код]
Володіючи великими запасами природного газу (15—20 трлн куб. м) і нафти (1,5-2,0 млрд т), Туркменістан увійшов до числа важливих експортерів паливних ресурсів. Однак, проблеми транспортування і розвідки ускладнюють розвиток даного сектора. Енерговиробництво також постраждало від змін в економіці, пов'язаних з розпадом СРСР. Виробництво нафти становило 8,5 млн т у 2006 проти 5,7 млн т у 1988. Видобуток натурального газу і газоконденсату становив 67 млрд. м³ у 2006 проти 88,3 млрд. м³ у 1988. Виробництво електроенергії зменшилося з 12,8 млрд квт/год у 1988 до 10,8 млрд квт/год у 2006. Відкриття на південному заході країни великих запасів природного газу (2,8 трлн куб. м) змусило планові органи звернути увагу на необхідність централізованого керівництва нафтогазовим господарством і енергетикою країни, що було реалізовано в рамках одного міністерства.
Країна експортувала в 47,7 млрд м3 за 2006 рік, головно через територію Росії (газогін «Середня Азія-Центр», побудований за часів СРСР). Великий попит і зростання цін на енергоносії у світі підвищили увагу до туркменських покладів газу. Міжнародні консорціуми пропонують транспортувати газ в обхід території Росії і України, але через велику віддаленість, складні географічні умови і політичну нестабільність в сусідів ці пропозиції перебувають на стадії проектів.
Промисловість[ред. | ред. код]
До основних галузей промисловості Туркменістану належать очищення і переробка нафти і природного газу, виробництво скла, тканин (переважно бавовняних) і одягу, харчова промисловість. Промисловий розвиток сповільнюється через зменшення ринків збуту в країнах СНД і непередбачені стрибки світових цін на сировину. Як і в інших секторах народного господарства, уряд шукає вихід у співпраці з іноземними компаніями з метою модернізації виробництва. Але залишаються не усунутими бюрократичні складності таких контрактів у Туркменістані. Фактично розвиток відбувається в основному у нафтогазовій промисловості.
Сільське господарство[ред. | ред. код]
Після проголошення незалежності Туркменістану обсяг сільськогосподарського виробництва знизився порівняно з кінцем 1980-х років. В цих умовах Туркменістан змушений імпортувати продовольство.
Більша частина орних земель Туркменістану, площа яких становить майже 810 тис. га, все ще використовується для вирощування бавовни. У 1980-х роках Туркменістан виробляв понад 1,3 млн т бавовни за рік. Приблизно чверть — високоякісних сортів. У наш час[коли?] бавовняні сівозміни частково заміняються зерновими, що не тільки важливо для забезпечення продовольством, але й сприяє раціональнішому використанню водних ресурсів. З інших культур вирощуються кукурудза, дині, виноград і овочі. Незважаючи на різні плани передачі земель фермерам, сільське господарство в основному залишається у державному секторі економіки.
Важливу роль відіграє тваринництво — розведення каракулевих овець, тонкорунних кіз, верблюдів і племінних коней. Провідне місце належить традиційній галузі тваринництва — вівчарству, на частку якого припадає приблизно 30 % валової продукції цієї галузі сільського господарства. В основному розводяться вівці каракульської і сараджинської порід.
Транспорт[ред. | ред. код]
Демографія[ред. | ред. код]
За повідомленням Національного інституту державної статистики і інформації Туркменістану («Туркменмілліхасабат»), за станом на 1 березня 2006 чисельність населення склала 6 786 400 осіб. Стрімке зростання населення (одне з найвищих у світі) спостерігалося як в міських поселеннях (де живуть 47,4 % населення), так і в сільській місцевості (де зосереджено 52,6 % жителів країни). У 2005 році на світ з'явився 900-тисячний мешканець столиці — Ашгабата. Такі офіційні дані туркменської влади.
Тим часом експерти систематично висловлюють сумніви з приводу достовірності національних оцінок чисельності населення Туркменістану. Якщо вірити цим даним, воно росте там набагато швидше, ніж в інших країнах Центральної Азії: за період з 1989 року воно збільшилося в 1,9 рази, тоді як в Таджикистані — в 1,4; в Узбекистані — в 1,3; у Киргизстані — в 1,2 рази. Принаймні з 2000 офіційна статистика Туркменістану радикально завищує приріст населення країни, який у 1990-тих становив 1 % на рік, а останніми роками досягає, згідно з офіційними даними, 3-6 %.
Згідно з даними, приведеними у прес-релізі Статкомітету СНД від 7 лютого 2006, тільки з початку 2001 до початку 2006 року населення Туркменістану збільшилося з 5 369 000 до 6 746 500 осіб, або майже в 1,3 рази. При цьому навіть офіційна туркменська статистика визнає, що народжуваність і смертність у країні останніми роками не зазнали істотних змін у порівнянні з 1990-ми.
За оцінками зарубіжних організацій фактична чисельність населення набагато нижча. Так, експертами Відділу народонаселення ООН кількість жителів країни на середину 2005 оцінювалася в 4 833 000. Оцінка фахівців американського Бюро інформації про населення (PRB) на ту ж дату — 5,2 млн.
Щорічник ЮНІСЕФ «Social Monitor 2003» і щорічник Статкомітету СНД «СНД в 2001 році», спираючись на дані, надані туркменським Статкомітетом, приводять наступну чисельність постійного населення Туркменістану:
- на початок 1996 року — 4 528 000
- 1997 р. — 4 605 500
- 1998 р. — 4 681 000
- 1999 р. — 4 738 000
- 2000 р. — 4 790 000
- 2001 р. — 4 845 300
- 2002 р. — 4 889 000.
Далі туркменська влада заявила про серйозне коректування даних про чисельність населення, не пояснивши причин такого коректування.
На базі даних щорічника ЮНІСЕФ «Демоскоп» оцінив населення Туркменістану до 1 січня 2006 року в 5 051 000 осіб.
- 1970 — 2 159 000, (у тому числі — у тис. — 1417 туркменів, 313 росіян, 180 узбеків, 68 казахів, 36 татар, 35 українців)
- 1979 — 2 759 000
- 1990 — 3 500 000 (туркменів 72 %, росіян 10 %, інших 18 %)
- 2002 — 4 603 244
Найбільші міста[ред. | ред. код]
| № | Назва | Велаят | Населення | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Ашгабат  Туркменабат | 1 | Ашгабат | Ашгабат | 727 700 |  Дашогуз | ||||
| 2 | Туркменабат | Лебапський | 234 817 | ||||||
| 3 | Дашогуз | Дашогузький | 166 500 | ||||||
| 4 | Мари | Марийський | 114 680 | ||||||
| 5 | Балканабат | Балканський | 87 822 | ||||||
| 6 | Байрамали | Марийський | 75 797 | ||||||
| 7 | Туркменбаши | Балканський | 68 292 | ||||||
| 8 | Теджен | Ахалський | 67 294 | ||||||
| 9 | Абадан | Ахалський | 39 481 | ||||||
| 10 | Магданли | Лебапський | 34 745 | ||||||
Українці[ред. | ред. код]
За переписом 1897 р. в Ашгабаді проживало 1811 українців (9,3 % усього населення Ашгабаду). Це була четверта етнічна громада міста після росіян, персів та вірмен. Наприкінці 1917 р. в Ашгабаді виникло товариство «Ашгабадська українська громада». В установчих зборах брало участь 120 місцевих мешканців-українців.
- За переписом 1926 в Туркменістані жило 6781 українців (4927 чоловіків і 1854 жінок);
- 1959 — 20 955 (1,4 % всього населення);
- 1970 — 35 398 (1,6 %), у тому числі 29 488 у містах, 5912 у селах; в Ашгабаді українці становили 10 994 (4,3 % всього населення). 64,9 % українців вважали українську мову рідною, крім того, 8 % вільно нею володіли.
Освіта, медицина, соціальні заходи[ред. | ред. код]
На території Туркменістану розміщено кілька широко відомих здравниць, серед яких найбільшою популярністю користуються санаторії «Моллагара», «Байрамалі» та «Арчман». Кожний з них зв'язаний з цілющими мінеральними водами і грязюками, що лікують найрізноманітніші, у тому числі й складні системні захворювання нирок, серця, нервової системи, при порушеннях опорно-рухового апарату, травмах хребта і спинного мозку. Туристичний потенціал цих курортних і лікувальних комплексів величезний.
Культура[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- М. С. Дорошко. Туркменістан // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 184-186. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Туркменистан // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
- Орлова Т. В. Історія пострадянських країн: підручник. Київ: Знання, 2014.
- Туркменистан: история и современность: [монография] / В. Н. Соколов. — Одесса: Астропринт, 2011. — 288 с. — ISBN 966-190-457-5.
- Edgar A.L. Tribal Nation: The Making of Soviet Turkmenistan. Princeton University Press, 2006.
- Fatland E. Sovietistan: Travels in Turkmenistan, Kazakhstan, Tajikistan, Kyrgyzstan, and Uzbekistan. Pegasus Books, 2020.
- Hiro D. Inside central Asia: a political and cultural history of Uzbekistan, Turkmenistan, Kazakhstan, Kyrgyzstan, Tajikistan, Turkey, and Iran. Gerald Duckworth & Company, 2011.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://www.hrw.org/world-report/2014/country-chapters/turkmenistan
- ↑ амнистия, Amnesty International-Эмнести Интернэшнл- Международная. Туркменистан: отсутствие эффективной реформы в области прав человека. Amnesty International - Международная амнистия (ru-RU) . Процитовано 27 лютого 2019.
- ↑ «Азатлык»: власти Туркменистана начали арестовывать и штрафовать мастеров по установке VPN. Медиазона Центральная Азия (рос.). Процитовано 17 жовтня 2023.
- ↑ Власти Туркменистана блокируют VPN, число пользователей растет. Радио Азатлык (рос.). 31 січня 2019. Процитовано 17 жовтня 2023.
 Казахстан |  Узбекистан | Узбекистан |
| Каспійське море |  | Узбекистан |
 Іран | Іран |  Афганістан |
| |||||||||||
| ||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
_Autonomy.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
_1.svg){kind=small}
.png)
|
