Три кольори: Синій — Вікіпедія

Три кольори: Синій
фр. Trois Couleurs: Bleu
Жанр драма
Режисер Криштоф Кесльовський
Продюсер Марен Карміц
Сценарист Криштоф Песевич
Криштоф Кесльовський
У головних
ролях		 Жульєт Бінош
Бенуа Режан
Флоранс Пернель
Оператор Славомир Ідзяк[pl]
Композитор Збігнев Прайснер
Музика Збігнев Прайснер
Кінокомпанія CAB Productions, Canal+
Дистриб'ютор Netflix
Тривалість 98 хв.
Мова французька
польська
Країна Франція Франція
Польща Польща
Швейцарія Швейцарія
Рік 1993
Касові збори 1 365 410 $[1] і 1 324 974 $[1]
IMDb ID 0108394
Рейтинг IMDb: 7.9/10 stars

«Три кольори: Синій» (фр. Trois Couleurs: Bleu) — французько-польсько-швейцарський фільм 1993 року польського режисера Криштофа Кесльовського. Це перший фільм з трилогії «Три кольори (Синій / Білий / Червоний», в якій послідовно досліджуються три слова девізу Франції: «Свобода / Рівність / Братерство».

Сюжет[ред. | ред. код]

Жюлі Віньйон виживає в автокатастрофі, в якій втратила доньку та чоловіка, відомого французького композитора Патріса де Курсі. Одужуючи в лікарні, Жюлі намагається покінчити життя самогубством, прийнявши флакон таблеток, але не може їх проковтнути. Після виписки з лікарні Жюлі, яка, як вважається, допомогла написати багато відомих творів свого чоловіка, знищує те, що залишилося від його робіт. Вона зв'язується з Олів'є, колегою чоловіка, який завжди захоплювався нею, і спить з ним, перш ніж попрощатися. Вона спорожнює родинний дім і виставляє його на продаж, а сама, нікого не попередивши, винаймає квартиру в Парижі на вулиці Муфтар. Її єдиною пам'яткою залишається мобіль із блакитних намистин, який, як припускають, належав її доньці.

Жюлі відмежовується від свого минулого життя і дистанціюється від колишніх друзів. Її більше не впізнає мати, яка страждає на хворобу Альцгеймера. Вона забирає і знищує незавершену партитуру останнього твору покійного чоловіка, що оспівував європейську єдність після закінчення холодної війни. Однак уривки цієї музики переслідують її протягом усього фільму.

Незважаючи на бажання жити анонімно і на самоті, Жюлі незабаром стикається з минулим. Хлопчик, який став свідком аварії, дарує їй знайдений на місці події хрестик і запитує про останні слова її чоловіка, що стали кульмінацією нетактовного жарту. Жюлі дозволяє хлопчикові залишити ланцюжок собі. Жюлі також неохоче товаришує з Люсіль, екзотичною танцюристкою, яка має роман з одним із сусідів і яку зневажає більшість мешканців будинку. Дві жінки емоційно підтримують одна одну. Заспокоюючи Люсіль у клубі, де вона працює, Жюлі бачить, як Олів'є дає інтерв'ю по телевізору, розповідаючи, що зберігає копію європейського твору і планує закінчити його сам. Потім Жюлі бачить фотографію свого чоловіка з іншою жінкою.

Жюлі розповідає Олів'є про європейську статтю і запитує його про жінку, яку бачила з Патрісом. Вона розшукує Сандрін, адвокатку і коханку Патріса, і дізнається, що вона вагітна від нього. Жюлі влаштовує так, щоб Сандрін отримала родинний будинок, який ще не продали, і врешті визнала його батьківство на дитину. Потім Жюлі повертається до роботи над п'єсою з Олів'є і закінчує фінальну частину. Вона телефонує Олів'є, який відмовляється визнати твір своїм, якщо в ньому не буде вказано і Жюлі, на що Жюлі погоджується. Потім Жюлі знову телефонує Олів'є і запитує, чи він все ще кохає її; він відповідає «так», і Жюлі їде на зустріч з ним.

У фіналі звучить частина завершеного твору «Єдність Європи», в якому хор і соліст-сопрано співають грецькою мовою хвалу божественній любові в першому посланні апостола Павла до коринтян. На екрані з'являються зображення всіх людей, на яких вплинули дії Жюлі. Фільм закінчується кадром, де Жюлі плаче, а потім поступово починає посміхатися.

Ролі виконують[ред. | ред. код]

Жульєт Бінош •••• Жулі Віньон (в шлюбі де Курсі)
Бенуа Режан[fr] •••• Олів'є Бенуа
Флоранс Пернель[fr] •••• Сандрін
Шарлотта Вері •••• Люсіль
Еммануель Ріва •••• мадам Віньон
Елен Венсан •••• журналістка
Філіп Вольтер[fr] •••• агент з нерухомості
Жулі Дельпі •••• Домінік

Виробництво[ред. | ред. код]

Фільм був створений французькими компаніями CED Productions, Eurimages, France 3 Cinéma та MK2 Productions, швейцарською компанією CAB Productions та польською Studio Filmowe TOR.

Як і інші фільми трилогії, «Синій» часто візуально натякає на свою назву: численні сцени зняті з синіми фільтрами або при синьому освітленні, а багато об'єктів мають синій колір. Коли Жюлі думає про музичну партитуру, яку вона намагалася знищити, екран заливає синє світло. У фільмі також є кілька відсилань до кольорів триколора, що надихнули Кесльовського на створення трилогії: у кількох сценах переважає червоне світло, а в одній з них діти, одягнені в білі купальники з червоними поплавками, стрибають у блакитний басейн. В іншій сцені простежується зв'язок із наступним фільмом трилогії: помітивши адвоката Сандріну, коханку свого чоловіка, Жюлі заходить до зали суду, де Кароль, польський герой «Білого», розлучається з Домінікою, його дружиною-француженкою, яка живе окремо від нього.

Аналіз[ред. | ред. код]

Періодичні з'явлення і зникнення персонажки Жюлі використовуються для того, щоб представити надзвичайно суб'єктивну точку зору. За словами Кесльовського, «у певний момент для Жюлі час справді плине, але в той же час він зупиняється. Не тільки її музика повертається, щоб переслідувати її в певний момент, але й час на мить зупиняється».

Сприйняття[ред. | ред. код]

Жульєт Бінош

«Три кольори: Синій» отримав широке визнання кінокритики. На сайті Rotten Tomatoes фільм має рейтинг схвалення 98 % на основі 54 рецензій із середньою оцінкою 8,6/10[2]. Критичний консенсус на сайті свідчить: «„Три кольори: Синій“ містить деякі з найбільш візуально захоплюючих, емоційно резонансних робіт режисера / співавтора Криштофа Кесльовського і може похвалитися видатною грою Жульєт Бінош у головній ролі»[3].

На вебсайті Metacritic фільм має середньозважену оцінку 86 балів зі 100, що свідчить про «загальне визнання»[3], — пише Марджорі Баумґартен з The Austin Chronicle:

«„Синій“ — це фільм, який залучає розум, кидає виклик почуттям, благає про розв'язку і з естетичною витонченістю та формальною елегантністю розповідає гарну історію та політичну алегорію»[4].

Дерек Малкольм з The Guardian писав:

«„Синій“ залишається напруженою і зворушливою даниною жінці в його центрі, яка, повертаючись після трагедії, майже відмовляється, але врешті-решт приймає єдине справжнє кохання, яке їй пропонують»[5].

Музика для фільму[ред. | ред. код]

Альбом з музикою для фільму, яку написав Збіґнєв Прейснер, виконують оркестр Варшавська симфонія[pl] (Войцех Міхневський — диригент), Беата Риботицька, Ельжбета Товарницька, Яцек Осташевський, Конрад Мастило, та Сілезький філармонічний хор[6].

Перелік композицій:[ред. | ред. код]

  1. Song for the Unification of Europe (Patrice's Version) — 5:13
  2. Van Den Budenmayer-Funeral Music (Winds) — 2:02
  3. Julie-Glimpses of Burial — 0:30
  4. Reprise-First Appearance — 0:34
  5. The Battle of Carnival and Lent — 0:56
  6. Reprise-Julie with Olivier — 0:49
  7. Ellipsis 1 — 0:20
  8. First Flute — 0:50
  9. Julie-In Her New Apartment — 1:45
  10. Reprise-Julie on the Stairs — 1:05
  11. Second Flute — 1:16
  12. Ellipsis 2 — 0:20
  13. Van Den Budenmayer-Funeral Music (Organ) — 1:59
  14. Van Den Budenmayer-Funeral Music (Full Orchestra) — 1:47
  15. The Battle of Carnival and Lent II — 0:42
  16. Reprise-Flute (Closing Credits Version) — 2:19
  17. Ellipsis 3 — 0:22
  18. Olivier's Theme-Piano — 0:36
  19. Olivier & Julie-Trial Composition — 2:01
  20. Olivier's Theme-Finale — 1:38
  21. Bolero-Trailer For 'Red' Film — 1:08
  22. Song For The Unification Of Europe (Julie's Version) (Film) — 6:48
  23. Closing Credits — 2:04
  24. Reprise-Organ — 1:09
  25. Bolero-'Red' Film — 1:28

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Box Office Mojo — 1999.
  2. ↑ Three Colors: Blue (Trois Couleurs: Bleu) (1993). Rotten Tomatoes (англ.). Процитовано 28 лютого 2023.
  3. ↑ а б «Three Colors: Blue (Trois Couleurs: Bleu) (1993)». Rotten Tomatoes. Retrieved 2023-02-28.
  4. ↑ Baumgarten, Marjorie (March 18, 1994). «Movie Review: Blue». Austin Chronicle. Retrieved May 21, 2007.
  5. ↑ Malcolm, Derek (14 October 1993). «Three Colours: Blue review». The Guardian. Retrieved November 3, 2014.
  6. ↑ Album info and review on www.allmusic.com

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Три_кольори:_Синій&oldid=42192759