Третя битва при Артуа — Вікіпедія

Третя битва при Артуа
Західний фронт
Карта французького наступу при Артуа у вересні 1915 року
Карта французького наступу при Артуа у вересні 1915 року

Карта французького наступу при Артуа у вересні 1915 року
Координати: 50°30′ пн. ш. 2°45′ сх. д. / 50.500° пн. ш. 2.750° сх. д. / 50.500; 2.750
Дата: 25 вересня — 4 листопада 1915
Місце: Артуа, Франція
Результат: перемога німецьких військ; спроба наступу союзників закінчилася безрезультатно
Сторони
Антанта:
Франція Франція
Велика Британія Велика Британія
Четверний Союз:
Німецька імперія Німецька імперія
Командувачі
Франція Едуар де Кастельно
Франція Віктор д'Юрба
Велика Британія Дуглас Хейг
Німецька імперія Рупрехт Баварський
Військові формування
Франція 10-а армія
Велика Британія 1-ша армія
Німецька імперія 6-а армія
Військові сили
Франція 10 дивізій
Велика Британія 8 дивізій
264 літаки, 1 400 легких, 730 важких і 220 траншейних гармат
Німецька імперія 9 дивізій
70 літаків, 795 легких і 265 важких гармат
Втрати
Військові втрати:
Франція 48 230 чол.
Велика Британія 61 713 чол.
Військові втрати:
Німецька імперія ~ 51 100 чол.

Третя битва при Артуа (фр. Troisième bataille d'Artois та нім. Herbstschlacht bei La Bassée und Arras) — третя спроба проведення наступальної операції військами Антанти на Західного фронту в регіоні Артуа за часів Першої світової війни. Також знана, як Лоос-Артуаська операція, що включала великий британський наступбитву при Лоосі. Битва, що проводилася французькими військами одночасно з другою шампанською битвою, стала останньою спробою французького головнокомандувача Ж. Жоффра скористатися чисельною перевагою союзних військ на цьому напрямку та прорвати позиції німців.

Історія[ред. | ред. код]

Передумови[ред. | ред. код]

Після провалу другої спроби розгромити кайзерівські війська в Артуа у травні-червні 1915 року, союзники виношували чергові плани, цього разу на фоні загального наступу на декількох напрямках. За планом французькі армії завдавали два потужних удари по німецьких військах в Артуа і Шампані з метою розгрому противника в північних департаментах Франції, а британський експедиційний корпус мав наступати на Лооському напрямку. Практично одночасно італійці планували розпочати третій наступ на річці Ізонцо.

Поблизу Аррасу французькі війська силами французька 10-та та британська 1-ша армії генерала Хейга мали прорвати смугу завширшки 22 км, а у Шампані — на ділянці шириною в 35 км силами 2-ї і 4-ї французьких армій з тим щоб прорвати оборону і створити умови для оточення і розгрому німецьких армій у північних департаментах Франції в ході загального наступу союзників. Напередодні наступу англо-французькі війська мали доволі солідну перевагу в чисельності над німецькими військами. Відволікаючі дії завдавали французькі частини 3-ї армії (для сприяння наступу в Артуа поздовж правого берега річки Ена) й 5-ї армії (західніше Реймса), а також британські (2-га армія в районі Іпра) та бельгійська армія (в районі Діксмюде). Загальне керівництво операцією в Шампані здійснював командувач Центральної групи армій генерал Едуар де Кастельно, а в Артуа — командувач Північної групи військ генерал Фердинанд Фош[1].

Спуск німецького розвідувального прив'язного аеростату у вересні 1915 року

Операція готувалася в умовах суворої секретності, проводилися перегрупування, будували нові ділянки залізниці, наводились додаткові мости через Марну, для підходу підкріплень, до вихідного району для наступу було підвезено до 6 300 000 артилерійських снарядів. При цьому нормами витрат визначалося до 1200 снарядів на легку і до 420 — на важку гармату. За рахунок складних перегрупувань військ французами було вивільнено до 40 піхотних дивізій і 30 батарей важкої артилерії. 2-га французька армія передала свій фронт оборони 3-й британській та 6-й французькій арміям, що розгорталися, і за місяць до наступу розгорнулася на захід від річки Ена.

Однак, підготовка до масштабної наступальної операції не пройшла непомітною для німецького командування, завдяки розвідці (зокрема повітряній) німці дізналися про підготовку наступу й підтягнули в район передбачуваного прориву додаткові частини піхоти і артилерії.

Склад сторін[ред. | ред. код]

На напрямку головного удару 10-та французька армія генерала В.д'Юрба мала п'ять армійських і кавалерійський корпус, 18 авіаескадрилей, 420 важких, 770 легких і 220 траншейних гармат. 1-ша англійська армія генерала Д. Хейга — три армійських і кавалерійський корпуси, 10 авіаескадрилей, 270 важких і 690 легких гармат. Всього в угрупованні англо-французьких сил в Артуа налічувалося 27 піхотних і 3 кавалерійські дивізії, 264 літаки, 1 400 легких, 730 важких і 220 траншейних гармат. У 6-й німецької армії генерала Рупрехта, проти якої діяла британсько-французьке угруповання, було 13,5 піхотних дивізій (з них 6,5 дивізій у резерві), 9 авіазагонів (70 літаків), 795 легких і 265 важких гармат. Таким чином, угруповання французьких та британських військ в Артуа перевершували своїх супротивників у живій силі і артилерії в 2 рази.

Наступ[ред. | ред. код]

Артилерійська підготовка атаки в 10-й французькій армії тривала 5—7 днів (з 18—20 по 25 вересня). 23 вересня літаки і дирижаблі бомбардували залізничні станції, переправи та інші тилові об'єкти 6-ї армії. О 12:25 25 вересня після сильного вогневого нальоту артилерії і мінометів перейшла в атаку французька піхота. Але противник чекав на наступ союзників, й в перший день бою французами були захоплені всього одна-дві лінії окопів першої позиції. 6-та німецька армія (1-й баварський, 6-й і 4-й корпуси), посилена резервами піхоти й артилерії, вчинила французам запеклий опір.

У смузі наступу 1-ї британської армії артилерійська підготовка розпочалася з 21 вересня. За 40 хвилин до атаки пустили газ з балонів і нейтральний дим з димових шашок, а піхота перейшла в наступ о 06:30 ранку 25 вересня. Вперше в історії, атака піхоти прикривалася димовою завісою. Однак умови для хімічної підготовки атаки були не зовсім сприятливі. Вітер був слабким і міняв напрямок. Випущені 150 т хлору частково захопили і британські окопи. Внаслідок цього 1-й і 4-й Індійські корпуси почали атаку неодночасно. І все ж за перший день бою вони зайняли першу німецьку позицію на фронті в 7 км і 3 км в глибину й на окремих ділянках підійшли до вогневих позицій німецьких батарей. Подальша атака тимчасово була припинена через перебої в постачанні боєприпасами і великі втрати.

До 28 вересня тривали запеклі окопні бої з перемінним успіхом, німецькі війська, отримавши підкріплення, вибили тих, що наступали, з другої лінії окопів, проте перегрупувавши сили при артилерійській підготовці французькі війська знову пішли в атаку, й знову зав'язалися запеклі траншейні бої.

Французька піхота веде вогонь з саморобного арбалету мінами по німецьких позиціях. Західний фронт. 1915

Під ударами контратак німців просування французів і британців сповільнилося. 27 вересня Ф. Фош віддав наказ тимчасово припинити атаки, перенісши їх спочатку на 1, а потім на 10 жовтня. Але з 8 по 9 жовтня 6-та армія Рупрехта провела сильну контратаку проти 10-ї армії, чим послабила її атаку, що була здійснена 11 жовтня після одноденної артилерійської підготовки із застосуванням хімічних снарядів. 13 вересня 10-та армія зовсім припинила атаки; 1-ша британська армія ще спробувала прорвати другу позицію, але успіху не здобула і з 14 жовтня й вона відмовилася від подальших спроб атакувати.

В результаті операції в Артуа союзники опанували дві невеликі ділянки, одну перед 10-ю армією (9 км по фронту і 2 км в глибину) і другу перед 1-ю британською армією (до 6 км по фронту і 3 км в глибину).

Підсумки[ред. | ред. код]

У третій спробі прорвати оборону німецьких військ в Артуа, як і в попередніх, британсько-французьке командування недооцінювали фактор раптовості. Тривала підготовка до операції була виявлена повітряною розвідкою противника, а тривала артилерійська підготовка атаки розкрила ділянки атаки та дозволила німецькому командуванню посилити їх ще до початку наступу резервами піхоти й артилерії. Також не врахували союзники і метеорологічні умови. Перенесення наступу в силу різного роду обставин на вересень — жовтень призвело до того, що через дощі й тумани їхня велика перевага в авіації була зведена нанівець. Артилерія без підтримки з повітря не могла вести ефективну контрбатарейну боротьбу. Нарешті, наступ, що проводився на головних напрямках, був дуже слабо підтриманий наступом на допоміжних напрямках.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
Джерела
  1. История Т.3. стор. 77

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Edmonds, J. E. (1928). Military Operations France and Belgium, 1915: Battles of Aubers Ridge, Festubert, and Loos. History of the Great War Based on Official Documents by Direction of the Historical Section of the Committee of Imperial Defence II (1st ed.). London: Macmillan. OCLC 58962526.
  • Humphries, M. O.; Maker, J. (2010). Germany's Western Front, 1915: Translations From the German Official History of the Great War II (1st ed.). Waterloo Ont.: Wilfrid Laurier University Press. ISBN 978-1-55458-259-4.
  • Sheldon, J. (2008). The German Army on Vimy Ridge 1914—1917. Barnsley: Pen & Sword. ISBN 1-84415-680-X.
  • Spencer C. Tucker World War I: The Definitive Encyclopedia and Document Collection — ABC-CLIO. Santa-Barbara, California, 2307 р. ISBN 978-1-85109-965-8.
  • Зайончковский А. М. Первая мировая война. — СПб.: Полигон, 2000. — 878 с. — ISBN 5-89173-082-0.
  • Бэзил Лиддел Гарт. 1914. Правда о Первой мировой. — М.: Эксмо, 2009. — 480 с. — (Перелом истории). — 4300 экз. — ISBN 978-5-699-36036-9.

Посилання[ред. | ред. код]