Точицький Микола Станіславович — Вікіпедія

Точицький Микола Станіславович
Заступник Керівника Офісу Президента України
Нині на посаді
На посаді з	15 квітня 2024
Президент	Володимир Зеленський
Попередник	Андрій Сибіга
Заступник Міністра закордонних справ України
29 вересня 2021 — 12 квітня 2024
Президент	Володимир Зеленський
Прем'єр-міністр	Денис Шмигаль
Посол України в Бельгії
4 лютого 2016 — 6 квітня 2021
Президент	Петро Порошенко Володимир Зеленський
Попередник	Ігор Долгов
Представник України при ЄС (за сумісництвом)
4 лютого 2016 — 6 квітня 2021
Президент	Петро Порошенко Володимир Зеленський
Попередник	Костянтин Єлісєєв
Наступник	Всеволод Ченцов
Постійний Представник України при Раді Європи
8 лютого 2010 — 4 лютого 2016
Президент	Віктор Ющенко Віктор Янукович Петро Порошенко
Попередник	Євген Перелигін
Наступник	Дмитро Кулеба
Народився	22 вересня 1967(1967-09-22) (56 років) Вінниця, Українська РСР, СРСР
Відомий як	дипломат
Місце роботи	МЗС України
Країна	Україна і СРСР
Національність	українець
Alma mater	Факультет романо-германської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченкаd (1993) і Інститут міжнародних відносин Київського університету (1995)
У шлюбі з	Точицька Тамара Григорівна
Професія	дипломат
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Микола Станіславович Точицький (нар. 22 вересня 1967) — український дипломат. Заступник Керівника Офісу Президента України (з 2024)^[1]. Заступник Міністра закордонних справ України (2021—2024).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 22 вересня 1967 року на Вінничині. Закінчив Уладівську середню школу (село Уладівське). 1993 року закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, перекладач французької та англійської мов; 1995 року Інститут міжнародних відносин Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, юрист-міжнародник, дипломна робота «Легітимність застосування ядерної зброї»; 1999 року Женевський центр політики безпеки^[en].

З 1985 до 1987 р. — відбував військову службу в армії.

У 1993—1995 рр. — аташе, третій секретар Управління контролю над озброєннями та роззброєння МЗС України;

У 1995—1998 рр. — третій, другий секретар Посольства України в Королівстві Бельгія (за сумісництвом Бенілюксу, ОЗХЗ, НАТО, ЄС, Західноєвропейський союз); Займався питаннями співпраці України з НАТО в рамках Програми Партнерство заради миру, розробки Меморандуму про взаєморозуміння щодо планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру між МНС України та НАТО, співпраці України з Організацією із заборони хімічної та біологічної зброї (ОЗХЗ).

У 1998—1999 рр. — перший секретар відділу ядерного роззброєння та обмеження стратегічних озброєнь Управління контролю на озброєннями та науково-технічного співробітництва МЗС України; Навчався у Женевському центрі політики безпеки.

У 1999—2000 рр. — перший секретар відділу ОБСЄ та Ради Європи Управління європейської інтеграції МЗС України.

У 2000—2001 рр. — радник відділу НАТО та європейської безпеки у Департаменті з питань політики та безпеки МЗС України, займався питаннями Євроатлантичної безпеки та програми співпраці з НАТО;

У 2001—2003 рр. — радник Постійного Представництва України при Раді Європи (Страсбург); до його обов'язків входили питання співпраці з ПАРЄ, Конгресом місцевих та регіональних влад Європи, Венеційською комісією;

У 2003—2004 рр. — перший заступник, директор Кабінету Міністра закордонних справ України.

У 2004—2005 рр. — начальник Управління консульської служби МЗС України.

У 2005—2008 рр. — Генеральний консул України в Сан-Франциско (США).

У 2008—2010 рр. — перший заступник, керівник Головної служби з питань міжнародного співробітництва Секретаріату Президента України. Брав участь у перемовинах по звільненню судна Фаїна з полону піратів.

З 8 лютого 2010^[2] до 4 лютого 2016^[3] року — Постійний Представник України при Раді Європи; Вперше в новітній історії України головував у Комітеті міністрів Ради Європи, брав участь у підписанні Європейської конвенції про захист домашніх тварин^[4]

З 4 лютого 2016 року^[5] до 6 квітня 2021 року^[6] — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Бельгія; разом з дружиною, Тамарою Точицькою, створює великі проєкти культурної дипломатії^[7] Сприяв щорічному проходженню лікування та реабілітації українських військових, поранених в ході ООС, у військовому шпиталі ім. Королеви Астрід в Бельгії.^[8] Брав участь у підписанні 18 грудня 2018 року Імплементаційного протоколу між Україною та країнами Бенілюкс про реадмісію осіб; також брав участь у підписанні 10 лютого 2021 року Угоди між Україною та Королівством Бельгія про здійснення оплачуваної діяльності деякими членами сімей співробітників дипломатичних представництв та консульських установ.

З 4 лютого 2016^[9] до 6 квітня 2021^[6] — Представник України при ЄС та Європейському Співтоваристві з атомної енергії за сумісництвом; На посаді посла сприяв набуттю чинності Угоди про асоціацію Україна-ЄС, Безвізового режиму, приєднання України до Європейського зеленого курсу, підготовці до підписання Угоди про Спільний авіаційний простір;^[10], також брав участь у тристоронніх газових перемовинах Україна-ЄС-Росія щодо транзиту газу газогонами України.

З 24 жовтня 2016 року до 6 квітня 2021^[6] — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Великому Герцогстві Люксембург за сумісництвом.^[12] Брав участь в укладанні Протоколу про внесення змін до Конвенції про уникнення подвійного оподаткування.^[13]

Культурна дипломатія[ред. | ред. код]

В дипломатичній кар'єрі Миколи Точицького особливе місце посідає культурна дипломатія, яку він проводить разом зі своєю дружиною, Тамарою Точицькою^[7]

Період 2010—2016 роки[ред. | ред. код]

У 2011 році відбувалось перше в історії незалежної України Головування в комітеті Міністрів Ради Європи^[14][15][16]. Микола Точицький на той час працював представником України у Раді Європи.

В цей період у Страсбурзі відбулися виставки українських митців Юрія Нагулка^[17], Віктора Севастьянова^[18][19], Зої Скоропаденко^[7].

Музична програма включала концерти української співачки Соломії (Олена Карпенко)^[20] та камерного оркестру «Академія» Львівської Національної музичної академії імені Миколи Лисенка під керівництвом українського композитора Мирослава Скорика^[21].

В ці ж роки у Раді Європи відбувались тижні українських регіонів^[22]:

• 2011 — Вінницька область;^[23][24]
• 2012 — Дніпропетровська область;^[22]
• 2013 — Автономна Республіка Крим;^[22]

З початком російської агресії проти України у лютому 2014 року, акцент культурних проектів української дипломатії у Страсбурзі було змінено в бік гуманітарної складової — спільно з українською громадою проводились благодійні ярмарки^[25] для підтримки поранених українських військових та цивільних, кіно-, літературно- та художні заходи спрямовувались на підтримку українських політв'язнів в РФ та окупованому Криму, або ж привертали увагу до гострих питань пов'язаних з агресією^[26].

Період 2016—2021 роки[ред. | ред. код]

За каденцію Миколи Точицького Послом у Бельгії та Люксембурзі суттєво збільшено культурну присутність України практично у всіх сферах мистецтва: живописі, музиці, театрі, кіно, а також літературі. Охоплено всі регіони країн та найбільші міста — Брюссель, Люксембург, Антверпен, Гент, Брюгге, Арлон, Льєж, Генк тощо.^[27] Знакові події цього періоду — щорічний фестиваль «Українська Весна»^[28][27], бельгійський кінофестиваль «Бріджес Схід-Захід»^[29][27], люксембурзький кінофестиваль «CinEast»^[30][27], участь української команди у щорічному фестивалі «EatBrussels»^[31][27], виставки українських художників Івана Марчука, Миколи Теліженка, Романа Мініна, Микити Кадана, Алевтини Кахідзе, Едуарда Бєльського, Олександра Кудрявченка^[32], Богдана Голояда, Сергія Святченка, Ігоря Мусіна^[33], Оксани Левченя, Світлани Лебіги, Надії Сеничак^[34] та інших^[27][7].

В цей період у Бельгії відбулись численні зустрічі з сучасними українськими письменниками, серед яких Сергій Жадан, Андрій Курков, Оксана Забужко, Макс Лівін, Богдан Коломійчук, Павел Ар'є, Олег Сенцов, Ірена Карпа,Катерина Бабкіна, Гаська Шиян.^[27] На бельгійських сценах проходили вистави балету Національної опери України ім. Т.Шевченка, Схід-опери Харківського національного академічного театру опери та балету імені М. В. Лисенка, Одеського національного академічного театру опери та балету, Харківської філармонії.^[27]

У жовтні 2019 року у місті Арлон було відкрито пам'ятник Анні Київській, доньці Великого князя Київського Ярослава, в рамках проєкту «Шлях Королеви».^[35][36]

Нагороди[ред. | ред. код]

• Орден «За заслуги» II ст. (21 грудня 2023) — за вагомий особистий внесок у розвиток міждержавного співробітництва, плідну дипломатичну діяльність та високий професіоналізм^[40]
• Орден «За заслуги» III ступеня (22 грудня 2021) — за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного співробітництва України, багаторічну плідну дипломатичну діяльність та високий професіоналізм^[41]
• Заслужений юрист України; Почесна відзнака Міністерства закордонних справ України І-го ступеню^[42];
• Грамота Верховної Ради України;
• Почесна Грамота Кабінету міністрів України;
• Нагрудний знак «Правосуддя І Справедливість»;
• Медаль «За Заслуги» — Національна гвардія Каліфорнії;
• «Почесна медаль Каліфорнії» — Національна гвардія Каліфорнії;
• Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III-го ступеня — Українська православна церква;
• Відзнака МВС України «Закон і честь»;
• Відзнака МВС України «За міжнародне співробітництво у правоохоронній діяльності»

Наукові статті[ред. | ред. код]

• «Європейський правовий простір: сучасні функціональні та інституційні проблеми»-видання «Право України» 2012 р., № 3-4;^[43]
• «Реформа Європейського суду з прав людини та внесок українського головування в Комітеті міністрів Ради Європи в процес реформування Європейського суду з прав людини»- видання «Європейське право» № 1/2012;^[44]
• «Міжнародне співтовариство про кримський референдум 2014 року: від висновку Венеційської комісії до Консультативного висновку Міжнародного суду ООН»-Україна в історії Європи XIX — початку XXI ст.: історичні нариси. Монографія. За ред. чл.-кор. НАН України С. В. Віднянський. Київ: Інститут історії України НАН України, 2020.814с.^[45]

Дипломатичні ранги[ред. | ред. код]

• 12 жовтня 2004 року — Присвоєння дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу^[46]
• 23 серпня 2007 року — Присвоєння М. Точицькому дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу^[47]
• 24 квітня 2009 року — Присвоєння М. Точицькому дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла^[48]

Галерея[ред. | ред. код]

• 
  Урочисте прийняття з нагоди 27-ї річниці незалежності України та 100-річчя відродження української державності 10.09.2018, будівля мерії на площі Гран-Плас м.Брюссель^[49]

Див. також[ред. | ред. код]

• Український дипломатичний корпус
• Посольство України в Бельгії
• Представництво України при Європейському Союзі

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Офіційний сайт Посольства України в Бельгії
• Офіційний сайт Представництва України при Європейському Союзі

Посилання[ред. | ред. код]

• Міністерство закордонних справ України
• Повага до верховенства права має бути основою діяльності ОЧЕС — посол Точицький
• Досвід культурної дипломатії в реальності або Як зробити присутність

Дипломатичні посади
Попередник: Перелигін Євген Юрійович	Постійний Представник України при Раді Європи з 2010 по 2016	Наступник: Кулеба Дмитро Іванович
Попередник: Долгов Ігор Олексійович	Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Бельгія з 2016	Наступник: -
Попередник: Єлісєєв Костянтин Петрович	Представник України при ЄС з 2016	Наступник: -
Попередник: Долгов Ігор Олексійович	Надзвичайний і Повноважний Посол України у Великому Герцогстві Люксембург (за сумісництвом) з 2017	Наступник: -

п о р Постійні представники України при Раді Європи Перелигін Євген Юрійович (1996—1998) • Купчишин Олександр Михайлович (1998—2001) • Чалий Олександр Олександрович (2001) • Станік Сюзанна Романівна (2001—2004) • Шевчук Анатолій Анатолійович (2004—2006) • Перелигін Євген Юрійович (2006—2010) • Точицький Микола Станіславович (2010—2016) • Кулеба Дмитро Іванович (2016—2019) • Тарасюк Борис Іванович (з 2019)