Тишкевич Михайло Станіславович — Вікіпедія

Михайло Тишкевич
Народився	7 квітня 1857(1857-04-07) с. Андрушівка, Липовецький повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	3 серпня 1930(1930-08-03) (73 роки) Жидово, Познанське воєводство, Польська Республіка
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Російська імперія→ УНР→ Польська республіка
Національність	українець/поляк
Діяльність	дипломат, публіцист, митець і меценат
Титул	граф
Конфесія	католицизм
Рід	Тишкевичі
Батько	Станіслав Тишкевич

Миха́йло Станісла́вович Тишке́вич (нар. 7 квітня 1857, с. Андрушівка (тепер — Вінницька область^[1]) — 3 серпня 1930, Жиданув, Польща) — граф з роду Тишкевичів, український дипломат, публіцист, митець і меценат. Тричі номінований на Нобелівську премію миру (1910, 1911 і 1927).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 7 квітня 1857 року у селі Андрушівка Київської губернії, Липовецького повіту, у родині уманського маршалка Станіслава Тишкевича. Юнаком жив у Варшаві та Вільні, захопився там живописом, зі срібною медаллю закінчив Петербурзьку академію мистецтв і далі навчався на Заході.

Згодом повернувся до батьківського маєтку, присвятився господарству та громадській праці серед селян. Тоді й «повернувся до українства», про що заявив у київській газеті «Рада». Водночас віддався політиці, публіцистиці та філантропії.

1888 року заснував «Михайлову премію» за найкращий літературний твір з минулого України для львівського товариства «Просвіта», допомагав українським і польським митцям і письменникам. З нагоди 100-літнього ювілею Тараса Шевченка 1914 року подарував 20 000 карбованців Українському Науковому Товариству в Києві (був його почесним членом). До 1914 заснував кілька товариств (Związek Katolicki, Союз землевласників, Partia Krajowa), в яких підтримував проукраїнські тенденції; боронив вимоги українців у російських і польських газетах.

Під час Першої світової війни жив у Лозанні (Швайцарія), де розвинув жваву проукраїнську діяльність: публікував статті в західній пресі, листувався з впливовими політиками та державними діячами Антанти, пропагував ідеї української самостійності, допомагав тижневикові «L'Ukraine» (ред. Володимир Степанківський); був головою Україно-Литовського товариства та спричинився до заснування інформаційного товариства «Ucraina».

1917 року у Києві очолив Союз українців-католиків.

У лютому 1919 уряд УНР призначив Тишкевича головою дипломатичного представництва при Ватикані.

22 серпня 1919 став головою української місії при мировій Конференції в Парижі (по Григорію Сидоренку). Внаслідок розходжень з урядом УНР вийшов із місії.

З 1920 жив у маєтку свого сина в Жидові біля Познані (Польська республіка), де й помер.

Праці[ред. | ред. код]

Тишкевич видав «Documents reiatifs a l'histoire de l'Ukraine (1569—1764)», І—II. «Cartes de l'Ukraine» (1919), «Ukraine face au Congrès» (1919), «Уривки з спогадів» (ЛНВ, 1928, 1929).

Література[ред. | ред. код]

• В. Головченко. Тишкевич Михайло Станіславович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
• Рубльова Н. С. Тишкевич Михайло // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 91. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
• Цей день в історії
• Тишкевич Михайло Станіславович / Журнал «Літопис Червоної Калини».— С. 3-4.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Тишкевич Михайло Станіславович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.245-248
• Тишкевич ґр. Михайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1901. — 1000 екз.
• Tyszkiewiczowie (06) (пол.)

Генеалогія та некрополістика Родовід Нормативний контроль GND: 1029214808 · GKG: /g/121jnq02 · MAK: 9810531368005606 · VIAF: 89490229

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

п о р Українсько-французькі відносини Населення Французи в Україні • Українці у Франції Посли Франції в Україні Табуї Жорж (1917—1918) • Юг Перне (1991—1993) • Мішель Песік (1993—1995) • Домінік Шасар (1995—1997) • Паскаль Фіескі (1997—2001) • Філіп де Сюремен (2002—2005) • Везіан Жан-Поль Клод (2005—2008) • Жак Фор (2008—2011) • Ален Ремі (2011—2015) • Ізабель Дюмон (2015—2019) • Етьєн де Понсен (2019-2023) • Гаель Вейсьєр (2023-) Посли України у Франції Могилянський Микола Михайлович (1918) • Сидоренко Григорій Микитович (1919) • Тишкевич Михайло Станіславович (1920) • Шульгин Олександр Якович (1921) • Сліпченко Олександр Сергійович (1992) • Кочубей Юрій Миколайович (1992—1997) • Зленко Анатолій Максимович (1997—2000) • Йохна Віталій Антонович (2000—2003) т.п. • Сергєєв Юрій Анатолійович (2003—2007) • Тимошенко Костянтин Володимирович (2007—2010) • Купчишин Олександр Михайлович (2010—2014) • Кобзистий Олег Павлович (2014) т.п. • Шамшур Олег Владиславович (2014—2020) • Омельченко Вадим Володимирович (2020-)