Сіробаба Микола Васильович — Вікіпедія

Сіробаба Микола Васильович
Народження	25 квітня 1944(1944-04-25) (79 років) Лебединська міська рада, Сумська область, Українська РСР, СРСР
Країна	Україна
Діяльність	художник, графік
Вчитель	Карась Йосип Ілліч, Віхтинський Віктор Іванович і Ненадо Володимир Спиридонович
Член	Національна спілка художників України
Нагороди

Микола Васильович Сіробаба (*25 квітня 1944, с. Межиріч, Сумська область) — український живописець і графік. Член Національної спілки художників України (1983). Народний художник України (2017). Чоловік художниці Віри Іванівни Сіробаби-Климко.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився Микола Сіробаба 25 квітня 1944 року в славному історичним та гончарним минулим селі Межиріч Лебединського району Сумської області. Там пройшли його дитячі та шкільні роки.

Закінчив Харківський художньо-промисловий інститут (1974). Педагоги з фаху — Володимир Ненадо, Йосип Карась, Віктор Віхтинський.

Після закінчення інституту переїхав до міста Суми, де в 1974—1985 роках працював на Сумському заводі електронних мікроскопів — займався дизайном, промисловою графікою і готувався захищати дисертацію^[1].

З 1975 року — постійний учасник обласних, республіканських, всесоюхних, зарубіжних та міжнародних виставок. Член Спілки художників України з 1983 року. Перша персональна виставка відбулася у Сумах в 1985 році. Голова Сумської обласної організації НСХУ в 1991—1997 роках^[2].

Основними темами творів Миколи Сіробаби є слав’янські образи, міфологія, картини, присвячені творчості відомих письменників: Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Антона Чехова, Михайла Булгакова тощо. В своїх роботах Микола Сіробаба звертається також до митців епохи відродження: картини «Діалог з Ботічеллі», «Заповіт Рафаеля», «Що приховав Мікеланджело»^[3].

Роботи художника зберігаються в музеях України, Росії, Казахстану, Болгарії та у приватних колекціях.

Вибрані твори[ред. | ред. код]

«Заповідник» (1987), «Заоніжжя» (1989), «Біль душі» (1990), «Мить і вічність» (1992), «Оберіг» (1997), «Ноктюрн кохання» (2000), «Із життя А. П. Чехова» (2003), «Лист у дитинство» (2005), «Вікна моєї пам'яті» (2007), «Містичні видіння» (2008).

Персональні виставки[ред. | ред. код]

• 1985 — зал Сумської обласної організації Спілки художників України (каталог).
• 1985 — Лебединський художній музей.
• 1989 — зал Курської обласної організації Спілки художників Російської Федерації.
• 1991 — Кролевецький районний Будинок культури.
• 1991 — Шосткінський міський виставковий зал.
• 1994 — виставковий зал Національної спілки художників України, Київ (каталог)..
• 1996 — Центральний будинок художника, Москва (каталог).
• 1998 — Миргородський краєзнавчий музей.
• 1999 — Фонд сприяння розвитку мистецтв, Київ.
• 2002 — Харківський художній музей.
• 2004 — Будинок художника Національної спілки художників України, Київ.
• 2005 — Музей українського народного декоративного мистецтва, Київ.
• 2009 — Полтавський художній музей.
• 2013 — Український фонд культури, Київ
• 2014 — Будинок художника Національної спілки художників України, Київ.
• 2016 — Муніципальна галерея, Суми

Музеї, в яких зберігаються твори художника[ред. | ред. код]

• Дирекція художніх виставок міністерства культури України.
• Івано-Франківський художній музей.
• Ізмаїльська картинна галерея.
• Канівський державний музей-заповідник Т. Г. Шевченка.
• Картинна галерея міста Враца (Болгарія).
• Курська державна картинна галерея імені О. О. Дейнеки (Російська Федерація).
• Кустанайський художній музей (Казахстан).
• Лебединський художній музей.
• Лубенський краєзнавчий музей.
• Львівська галерея мистецтв.
• Львівський музей історії релігії.
• Миргородський краєзнавчий музей.
• Музей сучасного мистецтва України (Київ).
• Національний художній музей України (Київ).
• Ніжинський краєзнавчий музей.
• Одеський художній музей.
• Пирятинський краєзнавчий музей.
• Полтавський художній музей.
• Сумський художній музей.
• Харківський художній музей.
• Херсонський художній музей.
• Хмельницький художній музей.
• Шосткінський краєзнавчий музей.
• Южно-Сахалінський художній музей (Російська Федерація).

Відзнаки[ред. | ред. код]

• Заслужений художник України (1998)
• Народний художник України (2017)— за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, справу консолідації українського суспільства, багаторічну сумлінну працю^[4].

Література[ред. | ред. код]

• Білоус Л. У творчому тандемі // Культура і життя. — 2005. —16 листоп.
• Гриценко М. Прагнення гармонії // Образотворче мистецтво. — 1994. — № 2.
• Душа у пригорщі краси : роздуми-есе, живопис, графіка, фарфор : альбом / М. В. Сіробаба, В. І. Сіробаба-Климко. — Київ : Либідь, 2009. — 192 с. : іл. — ISBN 978-966-06-0548-0.
• Звагельський В. Б.Сіробаба Микола Васильович // Сумщина в іменах : енциклопедичний довідник / голов. ред. В. Б. Звагельський. — 2–ге вид., перероб. та доп. — Суми : Рекл.–вид. об-ня «АСМедіа»; Сум. держ. ун-т ; Видавничий дім «Фолігрант», 2004. — С. 425.
• Лабіринт  : [альбом] / М. В. Сіробаба, В. І. Сіробаба-Климко ; вступ. стаття В. Підгори. — К. : Мистецтво, 2000. — 144 с. : іл. — ISBN 966-577-190-6.
• Охріменко Л. Творчо сімейний дует // Україна і світ сьогодні. —1999. — 28 лип.
• Федорук О. Опоетизовані символи буття // Образотворче мистецтво. — 2004. — № 4.
• Федорук О. Символи мистецького духу подружжя Сіробабів // Українська культура. — 2001. — № 3.
• Художники Сумщини : альбом Сумської обласної організації Націонльної спілки художників України. — Суми : Собор, 2006. — С.106—109 : іл. — ISBN 966-7164-52-7.
• MUZA-UA Авторський проект «ДІАЛОГ». Квітень, 2014.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• www.art-sirobaba.in.ua
• НСХУ [Архівовано 23 червня 2016 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з мистецтва. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.