Сімоносекський договір — Вікіпедія

Сімоносекський договір
Тип	Нерівні договори і мирна угода
Підписано	17 квітня 1895
Місце	Shunpanrod
Підписанти	Лі Хунчжан, Лі Дзінфанd, Іто Хіробумі і Муцу Мунеміцуd
Сторони	Династія Цін і Японська імперія
	Медіафайли у Вікісховищі

Сімоносекський договір (яп. 下関条約 — сімоносекі дзьояку, «сімоносекський договір»; кит. 馬關條約 — «договір Магуан») — мирна угода між Японською імперією і китайською імперією Цін, яка була підписана 17 квітня 1895 року у місті Сімоносекі префектури Ямаґуті, в Японії, у результаті поразки Китаю у японсько-китайській війні 1894—1895.

Учасники переговорів[ред. | ред. код]

Переговори проходили з 20 березня по 17 квітня 1895 року за участі колишнього американського державного секретаря Джона Фостера, який виконував функції радника Цінської династії. Документ підписали граф Іто Хіробумі та віконт Муцу Мунеміцу з японської сторони, й Чі Хунчан і Чі Чінфон з китайської сторони. 24 березня на Чі Хунчана був зроблений напад японським екстремістом, який поранив його в спину. Замах на життя китайського дипломата викликало бурю протестів, які змусили японців трохи знизити вимоги й погодитися на тимчасове припинення вогню. Мирні переговори довелося тимчасово призупинити. Відновилися вони лише 10 квітня.

Умови договору[ред. | ред. код]

За договором Китай визнавав самостійність Кореї, яка до цього була його васальною державою. Це створювало сприятливі можливості для японської експансії до Корейського півострова.
Китай передавав Японії острів Тайвань, острови Пенхуледао і Ляодунський півострів.
Китай сплачував контрибуцію в 200 мільйонів лян.
Китай відкривав ряд портів для вільної торгівлі, надавав японцям право будувати промислові підприємства на своїй території й ввозити промислове устаткування.

Останній пункт, у силу принципу найбільшого сприяння, який був включений у договори Китаю з іншими державами, відкривав широкі можливості для економічного проникнення японського капіталу в Китай.

Наслідки[ред. | ред. код]

Умови нав'язані Китаю, призвели до так званої «потрійної інтервенції» Росії, Німеччини і Франції — держав, які до того часу вже зав'язали відносини з династією Цін. Тому вони сприйняли підписаний договір як загрозу власним інтересам. 23 квітня 1895 Росія, Німеччина і Франція звернулися до японського уряду з вимогою відмови від анексії Ляодунського півострова, яка могла б привести до встановлення японського контролю над Порт-Артуром, який Микола ІІ, підтримуваний західними союзниками, планував перетворити на базу російського флоту та незамерзаючий порт для Росії.

Японія, знекровлена війною, була змушена поступитися територією Ляодуна в листопаді 1895, одержавши від Китаю додаткову контрибуцію у 30 мільйонів лян. Проте ця змушена поступка була сприйнята в Японії як приниження.

У 1898 ослаблений Китай погодився передати Порт-Артур Росії в концесію на 25 років, а також надав Росії права на будівництво залізниці. Ця угода зіштовхнула інтереси та сфери впливу Росії і Японії. Для того, щоб мати доступ до укріпленого району Порт-Артура, Росії необхідно було контролювати всю Східну Маньчжурію, аж до Харбіна — землі, які безпосередньо виходили на Корею, зону японських інтересів. Поступка Японії західним країнам була різко негативно сприйнята японським суспільством, і стали причиною розгортання російсько-японської війні 1904—1905.

Література[ред. | ред. код]

Гримм Э. Д., Сборник договоров и др. документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842—1925), Москва, 1927.
М. Миронова. Сімоносекський мирний договір 1895 // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.

Посилання[ред. | ред. код]

Текст договору (англійською) [Архівовано 13 вересня 2006 у Wayback Machine.]