Сюкуро Манабе — Вікіпедія

Нобелівська премія з фізики (2021) Сюкуро Манабе
яп. 真鍋 淑郎
Народився 21 вересня 1931(1931-09-21)[1][2] (92 роки)
Shinritsud, Uma districtd, Префектура Ехіме, Японія
Місце проживання Єгипет
Венесуела
Країна  Японія[2]
 США
Діяльність кліматолог, метеоролог
Alma mater Токійський університет
Ehime Prefectural Mishima High Schoold
Галузь метеорологія[3], кліматологія[3], зміна клімату[3] і цифрове моделювання[3]
Заклад Національне управління океанічних і атмосферних досліджень
Принстонський університет
Науковий керівник Shigekata Shōnod
Аспіранти, докторанти Isaac Heldd[4]
Kenneth Bowmand[4]
Alex Halld[5]
Членство Європейська академія[6][7]
Національна академія наук США[8][2]
Королівське товариство Канади[2]
Нагороди
CMNS: Сюкуро Манабе у Вікісховищі

Сюкуро Манабе (яп. 真鍋 淑郎; нар. 21 вересня 1931(19310921), Ехіме, Японія) — японсько-американський кліматолог, відомий фахівець з обчислювального моделювання клімату і його зміни, піонер комп'ютерного моделювання кліматичних змін, зокрема глобальної зміни клімату, піонер у дослідженні феномену глобального потепління — в 1970-х[9][10] Співробітник Прінстонського університету і раніше Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA)

Біографія[ред. | ред. код]

Ступені бакалавра (1953), магістра (1955) і докторський ступінь з метеорології (1958) здобув у Токійському університеті. У тому ж 1958 році іммігрував в США, де здобув натуралізацію з 1975 року. В 1958—1963 роках працював метеорологом-дослідником в Національній метеорологічній службі. У 1963—1997 рр. працював старшим метеорологом-дослідником в лабораторії Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA). В 1968—1997 рр. також викладав в Прінстонському університеті, професор. У 1983 році запрошений професор в альма-матер. В 1997—2001 роках працював на батьківщині в Японії, директор дослідницької програми по глобальному потеплінню. В 2002 році повернувся в Прінстонський університет, з яким був пов'язаний до 2003 року і де знову з 2005 року — старший метеоролог програми атмосферних і океанічних наук. В 2002—2009 роках також консультант Japan Agency for Marine-Earth Science and Technology[en] і в 2006—2013 рр. запрошений професор Нагойського університету.

В 1960-х Манабе займається дослідженнями атмосферної динаміки, після чого створює першу модель глобального клімату[11]. Останньому передувала його у співпраці з Joseph Smagorinsky[en] і колегами по Національній метеорологічній службі розробка перших моделей загальної циркуляції[12].

В 1967 році він разом з Richard Wetherald показав, що концентрація парникових газів в атмосфері може впливати на температуру[11]. Опублікована в тому ж році Манабе в Journal of Atmospheric Sciences спрощена модель клімату Землі вже незабаром була визнана як великий прорив в геофізики і метеорології[12].


Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

Доробок[ред. | ред. код]

  • Manabe, S., J. Smagorinsky, and R.F. Strickler, 1965: Simulated climatology of a general circulation model with a hydrologic cycle. Monthly Weather Review, 93(12), 769—798.
  • Manabe, S., and R. T. Wetherald, 1967: Thermal equilibrium of the atmosphere with a given distribution of relative humidity. Journal of the Atmospheric Sciences, 24 (3), 241—259.
  • Manabe, S. and K. Bryan, 1969: Climate Calculation with a combined ocean-atmosphere model. Journal of the Atmospheric Sciences, 26(4), 786—789.
  • Manabe, S. and R.T. Wetherald, 1975: The effect of doubling of CO2 concentration in the atmosphere. Journal of the Atmospheric Sciences, 32(1), 3-15.
  • Stouffer, R.J., S. Manabe, and K. Bryan, 1989: Interhemispheric Asymmetry in climate response to a gradual increase of atmospheri carbon dioxide. Nature, 342,660-662.
  • Manabe, S., R.J. Stouffer, M.J. Spelman, and K. Bryan, 1991: Transient response of coupled ocean-atmosphere model to gradual changes of atmospheric CO2. Part I: Annual mean response. Journal of climate, 4(8), 785—818.
  • Manabe, S., M.J. Spelman, and R.J. Stouffer, 1992: Transient response of a coupled ocean-atmosphere model to gradual increase of atmospheric CO2. Part II: Seasonal response. Journal of climate, 5(2): 105—126.
  • Manabe, S., and R. J. Stouffer, 1995: Simulation of abrupt climate change induced by freshwater input to the North Atlantic Ocean. Nature, 378, 165—167.
  • Manabe, S., and R.J. Stouffer, 2000: Study of abrupt climate Change by a coupled ocean-atmosphere model. Quaternary Science Reviews, 19: 285—299.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://www.crafoordprize.se/press_release/the-crafoord-prize-in-geosciences-2018
  2. ↑ а б в г https://scholar.princeton.edu/sites/default/files/manabe/files/curriculum_vitae_short_version.doc
  3. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  4. ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  5. ↑ https://dept.atmos.ucla.edu/alexhall/people/alex-hall
  6. ↑ https://www.ae-info.org/ae/Member/Manabe_Syukuro
  7. ↑ https://www.ae-info.org/ae/User/Manabe_Syukuro
  8. ↑ http://www.nasonline.org/member-directory/members/52989.html
  9. ↑ Encyclopedia of Global Warming and Climate Change
  10. ↑ Encyclopedia of Global Warming and Climate Change, Second Edition
  11. ↑ а б Syukuro Manabe wins Crafoord Prize for fundamental contributions to climate change research
  12. ↑ а б Медаль Бенджаміна Франкліна
  13. ↑ Європейська Академія

Посилання[ред. | ред. код]

  • Syukuro Manabe home page. Princeton University's Program in Atmospheric and Oceanic Sciences. Архів оригіналу за 2 лютого 2007.
  • Syukuro Manabe on the Role of Greenhouse Gas in Climate Change (2018)
  • Syukuro Manabe. On-line Bibliography. GFDL.
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Наука
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
  • Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сюкуро_Манабе&oldid=37546137