Супутники Сатурна — Вікіпедія

Супутники та кільця Сатурна

Супутники Сатурна численні та різноманітні, їхні розміри варіюються від мінісупутників діаметром десятки метрів і до величезного Титана, більшого за планету Меркурій. Сатурн має 146 супутників із підтвердженими орбітами, що є найбільшою кількістю серед усіх планет Сонячної системи[1][a]. Це число не включає ані багато тисяч мінісупутників у кільцях Сатурна, ані сотні можливих віддалених супутників кілометрового розміру, які вдавалось побачити, але чию орбіту не вдалось відновити[3][4][5]. Сім супутників Сатурна достатньо великі, щоб під дією власної гравітації набути сферичної форми, хоча з них тільки Титан і, можливо, Рея, досі перебувають у гідростатичній рівновазі. Титан є другим за величиною супутником у Сонячній системі (після Ганімеда, супутника Юпітера) з багатою азотом атмосферою, схожою на земну, і ландшафтом із мережами річок та вуглеводневими озерами[6]. Енцелад покритий глибоким шаром снігу, а з його південного полярного регіону б'ють кріогейзери[7]. Япет має контрастні чорну й білу півкулі, а також великий хребет екваторіальних гір, які є одними з найвищих у Сонячній системі.

З відомих супутників 24 є регулярними. Вони мають проградні орбіти, не сильно нахилені до екваторіальної площини Сатурна[8], за винятком Япета, який має незвичайну для регулярного супутника орбіту — проградну, але сильно нахилену[9][10]. З-поміж регулярних супутників сім є великими, чотири маленькі супутники знаходяться на троянських орбітах разом із більшими супутниками, а п'ять є супутниками-пастухами (два з них коорбітальні). Два маленьких супутника обертаються всередині кілець Сатурна B і G. Відносно великий Гіперіон знаходиться в орбітальному резонансі з Титаном. Решта регулярних супутників обертаються біля зовнішніх країв щільного кільця A і вузького кільця F, а також між великими супутниками Мімасом і Енцеладом. Регулярні супутники традиційно називаються на честь титанів і титанок або інших персонажів, пов'язаних з богом Сатурном.

Решта 122 супутників є нерегулярними супутниками, орбіти яких розташовані набагато далі від Сатурна, мають високі орбітальні нахили та ексцентриситети, багато з них є ретроградними. Ці супутники, ймовірно, є захопленими малими планетами або фрагментами, утвореними в результаті зіткнень таких захоплених тіл, що пояснює групування їхніх орбіт у колізійні сім'ї. Очікується, що Сатурн має близько 150 нерегулярних супутників діаметром понад 2,8 км і багато сотень дрібніших. За параметрами орбіт нерегулярні супутники діляться на проградну інуїтську та галльську групи та велику ретроградну скандинавську групу, а їхні назви вибирають з відповідних міфологій (галльська група відповідає кельтській міфології). Єдиним винятком є Феба, найбільший нерегулярний супутник Сатурна, відкритий ще наприкінці XIX століття, що належить до скандинавської групи, але названий на честь грецької титанки.

Кільця Сатурна складаються з об'єктів різних розмірів, від мікроскопічних пилинок до мінісупутників діаметром сотні метрів, кожен з яких обертається навколо Сатурна на своїй орбіті[11]. Таким чином, абсолютна кількість супутників Сатурна не може бути визначена, оскільки немає консенсусу щодо межі між незліченними маленькими безіменними об'єктами, які утворюють систему кілець Сатурна, і більшими об'єктами, які називаються супутниками. Понад 150 мінісупутників, вбудованих у кільця, були виявлені за збуреннями, які вони створюють у навколишньому матеріалі кілець, хоча очікується, що це лише невелика вибірка із загальної популяції таких об'єктів[4].

Є 83 нумеровані супутники, які досі не мають назви (станом на травень 2023). Усі вони, крім одного (мінісупутник S/2009 S 1), є нерегулярними, і з часом мають отримати назви з галльської, скандинавської та інуїтської міфології на основі приналежності до цих орбітальних груп[12][13].

Відкриття[ред. | ред. код]

Сатурн (переекспонований) та супутники Япет, Титан, Діона, Гіперіон і Рея у 12,5-дюймовому телескопі

Ранні спостереження[ред. | ред. код]

До появи фотографій з космічних телескопів вісім супутників Сатурна були відкриті шляхом безпосереднього спостереження за допомогою оптичних телескопів. Найбільший супутник Сатурна, Титан, був відкритий у 1655 році Християном Гюйгенсом за допомогою 57-міліметрового (2,2-дюймового) об'єктива на заломлюючому телескопі його власної конструкції[14][15]. Супутники Тефія, Діона, Рея та Япет були відкриті між 1671 і 1684 роками Джованні Доменіко Кассіні. Супутники Мімас та Енцелад були відкриті у 1789 році Вільямом Гершелем[16]. Гіперіон був відкритий у 1848 році Вільямом Бондом, Джорджом Бондом[17] і Вільямом Ласселлом[18].

Використання фотопластинок із довгою експозицією допомогло відкрити нові супутники. Перший із них, Феба, був відкритий у 1899 році Вільямом Пікерінгом[19]. У 1966 році десятий супутник Сатурна відкрив Одуен Дольфюс, коли кільця спостерігалися на межі поблизу рівнодення. Пізніше його назвали Янусом. Через кілька років стало зрозуміло, що всі спостереження 1966 року можна пояснити лише за умови наявності ще одного супутника, який мав би орбіту, подібну до орбіти Януса[20]. Цей об'єкт тепер відомий як Епіметей, 11-й супутник Сатурна. Він має спільну орбіту з Янусом — це єдиний відомий приклад спільних орбіт у Сонячній системі. У 1980 році три додаткові супутники Сатурна були відкриті з Землі, а пізніше підтверджені зондами Вояджер. Це троянські супутники Діони (Гелена) і Тетиса (Телесто і Каліпсо)[21].

П'ять місяців на зображенні Кассіні: Рея розділена на крайньому правому передньому плані, Мімас за нею, яскравий Енцелад над і за кільцями, Пандора, затьмарена кільцем F, і Янус зліва.

Спостереження за допомогою космічних апаратів[ред. | ред. код]

Відтоді дослідження зовнішніх планет було радикально змінено завдяки використанню космічних зондів без екіпажу. Прибуття космічного апарату «Вояджер» до Сатурна у 1980—1981 роках призвело до відкриття трьох додаткових супутників — Атласу, Прометея і Пандори — і довело їхню загальну кількість до 17. Крім того, було підтверджено, що Епіметей відмінний від Януса. У 1990 році на архівних знімках «Вояджера» було виявлено Пан[21].

Місія «Кассіні», яка прибула до Сатурна влітку 2004 року, спочатку відкрила три невеликі внутрішні супутники: Мефона і Паллену між Мімасом і Енцеладом, а також другий троянський супутник Діони — Полідевк[22]. Він також виявив три підозрювані, але не підтверджені супутники у кільці F[23]. У листопаді 2004 року вчені Кассіні оголосили, що структура кілець Сатурна вказує на наявність ще кількох супутників, що обертаються в межах кілець, хоча на той час візуально було підтверджено існування лише одного, Дафніс[24]. У 2007 році було оголошено про відкриття Анфи[25]. У 2008 році повідомлялося, що спостереження «Кассіні» за виснаженням енергійних електронів у магнітосфері Сатурна поблизу Реї можуть бути ознакою слабкої системи кілець навколо другого за величиною супутника Сатурна[26]. У березні 2009 року було оголошено про відкриття Егеона, супутника в кільці G[27]. У липні того ж року було відкрито S/2009 S 1, перший супутник у кільці B[28]. У квітні 2014 року повідомлялося про можливий початок нового місяця в кільці А[29].

Чотирикратний транзит Сатурна-Місяця зафіксовано космічним телескопом Габбл

Зовнішні супутники[ред. | ред. код]

Вивченню супутників Сатурна також сприяв прогрес у приладобудуванні телескопів, передусім поява цифрових приладів із зарядовим зв'язком, які замінили фотопластинки. У XX столітті Феба була єдиним відомим супутником Сатурна зі своєю вкрай нерегулярною орбітою. Потім у 2000 році за допомогою наземних телескопів було відкрито ще три десятки нерегулярних супутників[30]. Дослідження, проведене наприкінці 2000 року за допомогою трьох телескопів середнього розміру, виявило 13 нових супутників, що обертаються навколо Сатурна на великій відстані, на ексцентричних орбітах, які сильно нахилені як до екватора Сатурна, так і до екліптики[31]. Ймовірно, це уламки більших тіл, захоплених гравітаційним тяжінням Сатурна[30][31]. У 2005 році астрономи з обсерваторії Мауна-Кеа оголосили про відкриття ще 12 малих зовнішніх супутників[32][33], у 2006 році астрономи з 8,2-метрового телескопа Subaru повідомили про відкриття ще дев'яти нерегулярних супутників[34], у квітні 2007 року було оголошено про відкриття Таркека (S/2007 S 1), а в травні того ж року — про S/2007 S 2 і S/2007 S 3[35].У 2019 році було повідомлено про двадцять нових нерегулярних супутників Сатурна, в результаті чого Сатурн вперше з 2000 року обігнав Юпітер як планета з найбільш відомими супутниками[13][3].

У 2019 році дослідники Едвард Ештон, Бретт Гладман і Метью Бодуен провели огляд сфери Холма Сатурна за допомогою 3,6-метрового телескопа Канада-Франція-Гаваї (CFHT) і відкрили близько 80 нових нерегулярних супутників Сатурна[5][36]. Подальші спостереження за цими новими супутниками відбувалися впродовж 2019—2021 років, в результаті чого в листопаді 2021 року було оголошено про відкриття S/2019 S 1, а 3—16 травня 2023 року — ще 62 супутників[37][2]. Ці відкриття довели загальну кількість підтверджених супутників Сатурна до 145, що зробило його першою планетою, яка має понад 100 супутників[37][38][39]. 23 травня 2023 року було оголошено про відкриття ще одного супутника, S/2006 S 20, у результаті чого загальна кількість супутників Сатурна зросла до 146[2]. Усі ці нові супутники невеликі і тьмяні, з діаметром понад 3 км і видимою зоряною величиною 25—27[5]. Дослідники виявили, що популяція неправильних супутників Сатурна більш численна при менших розмірах, що дає змогу припустити, що вони, найімовірніше, є уламками від зіткнення, яке сталося кілька сотень мільйонів років тому. Дослідники екстраполювали, що справжня популяція неправильних супутників Сатурна, діаметр яких перевищує 2,8 км, становить 150±30, що приблизно втричі більше, ніж кількість неправильних супутників Юпітера такого ж розміру. Якщо цей розподіл розмірів застосувати до супутників ще меншого діаметру, то Сатурн повинен був би мати більше неправильних супутників, ніж Юпітер[5].

Іменування[ред. | ред. код]

Сучасні назви для супутників Сатурна запропонував Джон Гершель у 1847 році. Він запропонував називати їх на честь міфологічних персонажів, пов'язаних з римським богом землеробства та врожаю Сатурном (який прирівнювався до грецького Кроноса). Зокрема, відомі на той час сім супутників були названі на честь Титанів, Титанід та Велетнів — братів і сестер Кроноса. Ідея була схожа на міфологічну схему іменування супутників Юпітера, яку запропонував Симон Маріус[40].

У 1848 році Вільям Ласселл запропонував назвати восьмий супутник Сатурна Гіперіоном на честь іншого титана[18][40]. Коли у 20 столітті імена титанів були вичерпані, супутники стали називати на честь різних персонажів греко-римської міфології або велетнів з інших міфологій[41]. Усі неправильні супутники (крім Феби, відкритої приблизно на століття раніше за інші) названі на честь інуїтських і галльських богів, а також на честь норвезьких крижаних гігантів[42].

Деякі астероїди мають ті самі назви, що й супутники Сатурна: 55 Пандора, 106 Діона, 577 Рея, 1809 Прометей, 1810 Епіметей і 4450 Пан. Крім того, ще три астероїди мали б спільні назви з супутниками Сатурна, якби не різниця в написанні, яку Міжнародний астрономічний союз афіційно закріпив у їхніх англійських назвах: Каліпсо (Calypso) та астероїд 53 Каліпсо (Kalypso), Гелена (Helene) та астероїд 101 Єлена (Helena), Гуннлод (Gunnlod) і астероїд 657 Гунльод (Gunlöd).

Фізичні характеристики[ред. | ред. код]

Система супутників Сатурна дуже неоднорідна за розмірами: на один супутник, Титан, припадає понад 96 % усієї маси на орбіті навколо планети. Шість інших планемо (еліпсоїдальних супутників) становлять приблизно 4 % маси, а решта малих супутників разом із кільцями складають лише 0,04 %[b].

Великі супутники Сатурна у порівнянні з Місяцем
Назва Діаметр
(км)[43] 		Маса
(кг)[44] 		Радіус орбіти
(км)[45] 		Орбітальний період
(дні)[45]
Мімас 396
(0.12 D☾)		 4×1019
(0.0005 M☾)		 185,539
(0.48 a☾)		 0.9
(0.03 T☾)
Енцелад 504
(0.14 D☾)		 1.1×1020
(0.002 M☾)		 237,948
(0.62 a☾)		 1.4
(0.05 T☾)
Тефія 1,062
(0.30 D☾)		 6.2×1020
(0.008 M☾)		 294,619
(0.77 a☾)		 1.9
(0.07 T☾)
Діона 1,123
(0.32 D☾)		 1.1×1021
(0.015 M☾)		 377,396
(0.98 a☾)		 2.7
(0.10 T☾)
Рея 1,527
(0.44 D☾)		 2.3×1021
(0.03 M☾)		 527,108
(1.37 a☾)		 4.5
(0.20 T☾)
Титан 5,149
(1.48 D☾)		 1.35×1023
(1.80 M☾)		 1,221,870
(3.18 a☾)		 16
(0.60 T☾)
Япет 1,470
(0.42 D☾)		 1.8×1021
(0.025 M☾)		 3,560,820
(9.26 a☾)		 79
(2.90 T☾)

Формування[ред. | ред. код]

Вважається, що Титан, супутники середнього розміру та кільця утворилася з початкової конфігурації супутників, подібної до Галілеєвих супутників Юпітера, хоча точні деталі незрозумілі. Припускають, що або розпався супутник розміром з Титан, утворивши кільця та внутрішні супутники середніх розмірів[46], або що злилися два великі супутники, утворивши Титан та розкидавши крижані уламки, з яких сформувались супутники середнього розміру[47].

З викликаної припливами геологічної активності Енцелада та з відсутності проявів минулих резонансів в орбітах Тефії, Діони та Реї роблять висновок, що вік внутрішніх супутників до Реї включно може становити всього лише 100 мільйонів років[48].

За одним із запропонованих сценаріїв, гіпотетичний колишній супутник Сатурна Хризаліда розпався під дією припливних сил Сатурна. 99 % його маси впало на Сатурн, а решта 1 % утворив кільця Сатурна[49][50].

Орбітальні групи[ред. | ред. код]

За параметрами орбіт супутники Сатурна можна розділити на десять груп, хоч точні межі цих груп залишаються дещо нечіткими. Багато супутників, такі як Пан і Дафніс, обертаються в системі кілець Сатурна і мають орбітальні періоди лише трохи більші за період обертання планети[51]. Внутрішні супутники та більшість регулярних супутників мають середні нахили орбіт в діапазоні від менше 1 градуса до приблизно 1,5 градуса (за винятком Япета, який має нахил 7,57 градуса) і малі ексцентриситети[52]. З іншого боку, нерегулярні супутники в найвіддаленіших регіонах системи Сатурна, зокрема скандинавська група, мають радіуси орбіти в мільйони кілометрів і орбітальні періоди в кілька років. Супутники скандинавської групи також обертаються в напрямку, протилежному обертанню Сатурна[42].

Внутрішні супутники[ред. | ред. код]

Мінісупутники в кільцях[ред. | ред. код]

Наприкінці липня 2009 року в кільці В, в 480 км від його зовнішнього краю, було виявлено мінісупутник S/2009 S 1[28]. Його діаметр оцінюють в 300 м. На відміну від мінісупутників кільця A (див. нижче), він не створює ознаки «пропелера», ймовірно, через вищу щільність кільця B[53].

У 2006 році на зображеннях кільця A, отриманих Кассіні знайшли чотири крихітні мінісупутники[54]. До цього було відомо лише про два супутники у кільці А, — Пан і Дафніс, — достатньо масивні, щоб створити в кільці щілини вздовж своїх орбіт[54]. Навпаки, маса мінісупутника дозволяє йому очистити два маленьких — приблизно 10 км у поперечнику — часткові прогалини в безпосередній близькості від самого мінісупутника, що створює структуру у формі пропелера[55]. Самі мінісупутники мають діаметри приблизно від 40 до 500 м. Вони занадто малі, щоб їх можна було побачити безпосередньо[4].

Можливий процес утворення нового супутника на зовнішньому краї кільця

У 2007 році виявлення ще 150 мінісупутників показало, що вони (за винятком двох, які були помічені за межами розриву Енке) обмежені трьома вузькими смугами в кільці А між 126 750 і 132 000 км від центру Сатурна. Кожна смуга має ширину близько тисячі кілометрів, що становить менше 1 % ширини кілець Сатурна[4]. Ця область відносно вільна від збурень, викликаних резонансами з більшими супутниками[4], хоча інші області Кільця А без збурень, здається, вільні від мінісупутників. Мінісупутники, ймовірно, утворилися в результаті розпаду більшого супутникаref name="Sremcevic2007" />. Вважається, що кільце A містить 7000–8000 пропелерів розміром понад 0,8 км і мільйони розміром понад 0,25 км[4]. У квітні 2014 року вчені NASA повідомили про можливе спостереження процесу утворення нового супутника в кільці A, маючи на увазі, що нинішні супутники Сатурна могли утворитися в подібному процесі в минулому, коли система кілець Сатурна була набагато масивнішою[56].

Подібні мінісупутники можуть існувати й у кільці F[4]. Там можуть виникати «струмені» матеріалу внаслідок зіткнень мінісупутників, ініційованих збуреннями сусіднього невеликого супутника Прометея. Одним із найбільших мінісупутників Кільця F може бути ще непідтверджений об'єкт S/2004 S 6. Кільце F також містить тимчасові «віяла», які, як вважають, є проявом ще менших мінісупутників, приблизно 1 км у діаметрі, що обертаються в центральної частині кільця F[57].

Один нещодавно відкритий супутник, Егеон, знаходиться в яскравій дузі кільця G і перебуває в резонансі 7:6 з Мімасом[27]. Це означає, що він робить рівно сім обертів навколо Сатурна, тоді як Мімас робить рівно шість. Егеон є найбільшим серед тіл, які є джерелами пилу в цьому кільці[58].

Супутники-пастухи кілець[ред. | ред. код]

Супутник-пастух Дафніс у розриві Кілера
Зверху вниз, Атлас, Дафніс і Пан (посилені кольори). Вони мають чіткі екваторіальні хребти, які, ймовірно, утворилися з матеріалу, накопиченого з кілець Сатурна.

Супутники-пастухи — це невеликі супутники, які обертаються всередині або ззовні системи кілець і своїми гравітаційними збуреннями надають кільцям гострих країв і створюють проміжки між ними. Пастухами кілець Сатурна є Пан (кільце Енке), Дафніс (кільце Кілера), Прометей (кільце F), Янус (кільце A) і Епіметей (кільце A)[23][27]. Ймовірно, ці супутники утворилися в результаті налипання матеріалу кільця на раніше існуючі щільніші ядра. Ядра розміром від третини до половини сучасних розмірів супутників утворитися в тому ж зіткненні, яке надало матеріал для формування кілець Сатурна[59].

Янус і Епіметей є коорбітальними супутниками[21]. Вони мають подібні розміри, Янус дещо більший за Епіметей[59]. Їхні орбіти відрізняються за великою піввіссю не більше, ніж на 100 км, так що вони б зіткнулися, якби спробували обійти один одного. Замість зіткнення їхня гравітаційна взаємодія змушує їх мінятися орбітами кожні чотири роки[60].

Інші внутрішні супутники[ред. | ред. код]

Внутрішні супутники Атлас і Пандора не є ані супутниками-пастухами, ані супутниками в кільцях.

Внутрішні великі супутники[ред. | ред. код]

Внутрішні великі супутники Сатурна обертаються в межах його розрідженого кільця E.

  • Мімас — найменший і найменш масивний з внутрішніх круглих супутників[44], хоча його маси достатньо, щоб змінити орбіту Мефони[60]. Він має помітно сплющений (приблизно на 20 км) припливною силою Сатурна[61]. Мімас має великий ударний кратер Гершель, в третину свого діаметра, розташований на його передній півкулі[62]. Про геологічну активність Мімаса в минулому або сьогоденні нічого не відомо, і на його поверхні переважають ударні кратери, хоча на глибині 20-30 км під поверхнею знаходиться водний океан[63]. Єдиними відомими тектонічними особливостями є кілька дугоподібних і лінійних западин, які, ймовірно, утворилися під час того зіткнення, яке утворили кратер Гершель[62].
  • Енцелад — один з найменших круглих супутників Сатурна, (менше тільки Мімас)[61], однак він ендогенно активний. Він є найменшим відомим геологічно активним тілом у Сонячній системі[64]. Його поверхня морфологічно різноманітна, включаючи як древній сильно кратерований рельєф, так і молодші ділянки з невеликою кількістю ударних кратерів. Багато рівнин на Енцеладі розтріскані й перетинаються системами лінеаментів[64]. «Кассіні» виявив, що область навколо його Південного полюса незвичайно тепла й порізана системою тріщин довжиною близько 130 км, які називаються «тигровими смугами», деякі з яких випромінюють струмені водяної пари й пилу[64]. Ці струмені утворюють великий шлейф, яки й тягнеться з його Південного полюса і поповнює кільце Е Сатурна[64], а також служить основним джерелом іонів в магнітосфері Сатурна[65]. Газ і пил викидаються зі швидкістю понад 100 кг/с. Під поверхнею Південного полюса Енцелада може бути рідка вода[64]. Вважається, що джерелом енергії для цього кріовулканізму є орбітальний резонанс 2:1 з Діоною[64]. Чистий лід на поверхні робить Енцелад одним з найяскравіших відомих об'єктів Сонячної системи — його геометричне альбедо становить понад 140 %[64].
  • Тефія — третій за величиною з внутрішніх супутників Сатурна[44]. Його найбільш помітними особливостями є великий ударний кратер Одіссей діаметром 400 км у передній півкулі й великий Каньйон Ітака прірва, що простягається щонайменше на 270° навколо Тефії[62]. Ітака концентрична з Одіссеєм, і ці дві геологічні структури можуть бути пов'язані. Геологічна активність Тефії не виявлена. Більша частина її поверхні сильно кратерована, однак в півкулі, протилежній Одіссею, знаходиться більш гладка рівнинна область[62]. Рівнини містять менше кратерів і, ймовірно, геологічно молодші. Від поритої кратерами місцевості їх відокремлює різка межа. Існує також система западин, що розходяться променями від Одіссея[62]. Менша, ніж у води, густина Тефії (0,985 г/см3) вказує, що супутник складається в основному з водяного льоду і лише невеликої частки гірських порід[43].
  • Діона — другий за величиною внутрішній супутник Сатурна. Більша частина поверхні Діони стара й сильно кратерована. Однак цей супутник також покритий мережею западин і лінеаментів, що свідчить про колишню глобальну тектонічну активність[66]. Западин та лініаментів особливо багато на задній півкулі[66]. На рівнинах є кілька великих ударних кратерів діаметром до 250 км[62]. Трапляються гладкі рівнини з малою кількістю ударних кратерів, утворені відносно пізно в геологічній історії Діони[67]. У двох місцях на гладких рівнинах були виявлені дивні форми рельєфу (западини), що нагадують довгасті ударні кратери, обидва з яких лежать в центрах радіальних мереж тріщин і западин[67]; ці утворення можуть мати кріовулканічне походження. Діона може бути геологічно активною навіть зараз, хоча й у набагато менших масштабах, ніж кріовулканізм Енцелада. Це випливає з магнітних вимірювань «Кассіні», які показують, що Діона є джерелом плазми в магнітосфері Сатурна, багато в чому схожим на Енцелад[67].

Алкіоніди[ред. | ред. код]

Між Мімасом і Енцеладом обертаються три маленькі супутники: Мефона, Анфа і Паллена. Вони названі на честь алкіонід з грецької міфології і є одними з найменших супутників відомих у системі Сатурна. Анфа та Мефона мають дуже слабкі кільцеві дуги вздовж своїх орбіт, а Паллена має слабке повне кільце[68]. З цих трьох супутників лише Мефона була сфотографована з близької відстані, і фотографія показала її яйцеподібну форму з дуже малою кількістю кратерів або зовсім без них[69].

Троянці інших супутників[ред. | ред. код]

Троянські супутники є унікальною особливістю, відомою лише з системи Сатурна. Вони обертаються в передній точці Лагранжа L4 або в задній точці Лагранжа L5 набагато більшого об'єкта. У Тефії є два троянські супутники, Телесто (передній) і Каліпсо (задній), у Діони теж два — Гелена (передній) і Полідевк (задній). Гелена є найбільшим троянським супутником, тоді як Полідевк є найменшим відомим і має найбільш хаотичну орбіту. Ці супутники вкриті пиловим матеріалом, який згладив їхні поверхні[70].

Зовнішні великі супутники[ред. | ред. код]

Усі ці супутники обертаються за кільцем E. До них належать:

  • Рея — другий за величиною супутник Сатурна[61]. Вимірювання плазми навколо Реї вказували, що вона, єдина з супутників Сонячної системи, має власні кільця[26], однак прямі спостереження не показали наявності таких кілець[71]. Рея має досить типову поверхню поверхню з великою кількістю кратерів[62], за винятком кількох розломів у задній півкулі[72] і ледь помітної лінії на екваторі, утвореної, ймовірно, в результаті осідання її теперішніх або колишніх кілець[73]. Рея також має два дуже великі ударні басейни на півкулі, протилежній до Сатурна, діаметрами 400 і 500 км[72]. 48-кілометровий ударний кратер Інктомі з системою яскравих променів[74][75] може бути одним з наймолодших кратерів на внутрішніх супутниках Сатурна. На поверхні Реї не виявлено ознак ендогенної геологічної активності[72].
  • Титан з діаметром 5 149 км є найбільшим супутником Сатурна та другим за розміром супутником у Сонячній системі[76][44]. Єдиний з усіх супутників Сонячної системи, він має щільну атмосферу (з тиском 1,5 атм.), яка складається, в основному, з азоту та невеликої частки метану. В атмосфері часто утворюються яскраво-білі хмари, особливо над південним полюсом. Поверхня Титана, яку важко спостерігати через імлисту атмосферу, містить невелику кількість ударних кратерів і, ймовірно, дуже молода[77]. Вона містить світлі й темні ділянки[77][78]. Темні ділянки містять поля дюн, утворених піщинками замерзлої води або вуглеводнів[79]. Титан є єдиним окрім Землі тілом у Сонячній системі, на поверхні якого існує рідина, а саме метаново-етанові озера в північній і південній полярних регіонах[80]. Найбільше озеро, Кракенове море, має більший розмір, ніж Каспійське море — найбільше озеро на Землі[81]. Вважається, що на Титані також є підповерхневий океан, складений з води й аміаку, який може вивергатися на поверхню, призводячи до кріовулканізму[78].
  • Гіперіон — найближчий сусід Титана в системі Сатурна. Два супутники знаходяться в орбітальному резонансі 4:3[44]. Гіперіон має неправильну форму і низьку густину близько 0,55 г/см3, яка вказує на високу пористість. Гіперіона покритий численними ударними кратерами діаметрами 2-10 км. Це єдиний відомий супутник, окрім маленьких супутників Плутона, який має хаотичне обертання, тобто не має чітко визначених полюсів та екватора. У той час як на коротких часових масштабах супутник обертається навколо своєї довгої осі зі швидкістю приблизно 72-75° на день, на довших часових масштабах його вісь обертання хаотично блукає по небу[82], що робить обертання Гіперіона по суті непередбачуваним[83].
  • Япет — третій за величиною супутник Сатурна[61]. Він є найвіддаленішим з його великих супутників і має найбільший нахил орбіти — 15,47°[45]. Давно було відомо, що його передня півкуля темна, а задня майже така ж світла, як свіжий сніг. «Кассіні» показав, що темний матеріал сконцентрований великій біляекваторній зоні на широтах приблизно від 40° північної широти до 40° південної широти, що називається областю Кассіні, натомість як полярні області Япета такі ж яскраві, як і його задня півкуля[84]. Походження цієї темної області пов'язано із зовнішнім розрідженим кільцем Сатурна — так званим кільцем Феби, яке складається з частинок пилу й льоду, вибитих зіткненнями з Феби. Частинки дрейфують дрейфують у кільці й падають на Япет, затемнюючи його передню півкулю[85]. Це збільшує її нагрівання, що призводить до сублімації водного льоду й конденсації водної пари в холодніших регіонах, що ще сильніше збільшує контраст між яскравими льодовими областями та темними регіонами, залишених після втрати поверхневого льоду[86][87]. «Кассіні» також виявив екваторний хребет висотою 20 км, який охоплює майже весь екватор супутника. І темні, і світлі ділянки Япета старі і сильно кратеровані. На фотографіях видно принаймні чотири великі ударні басейни діаметром від 380 до 550 км і численні менші ударні кратери. Проявів ендогенної активності не виявлено[84].

Нерегулярні[ред. | ред. код]

Нерегулярні супутники — це невеликі супутники з великими, нахиленими й часто ретроградними орбітами, які, як вважають, були захоплені планетою з міжпланетного простору. Вони часто зустрічаються у вигляді колізійних сімей, званих групами[30]. Точний розмір і альбедо нерегулярних супутників достеменно невідомі, оскільки супутники занадто малі, щоб їх можна було розрізнити в телескоп. Зазвичай їхнє альбедо вважається досить низьким — близько 6 % (альбедо Феби) або менше[31]. Нерегулярні супутники, як правило, мають спектри зі смугами поглинання води[30]. Вони мають нейтральний або помірно червоний колір — подібно до астероїдів типів C, P або D[88], і вони набагато менш червоні, ніж об'єкти поясу Койпера[30][c].

Інуїтська група[ред. | ред. код]

Інуїтська група включає дванадцять проградних зовнішніх супутників, які достатньо близькі за відстанями до планети (190—300 радіусів Сатурна), нахилом орбіти (45–50°) і кольорами[31][88]. Інуїтська група розділяється на три окремі підгрупи з різними великими півосями, названі на честь своїх найбільших членів[1]:

З усієї інуїтської групи найбільшим супутником є Сіарнак з розміром близько 40 км[90].

Галльська група[ред. | ред. код]

Галльська група включає сім проградних зовнішніх супутників, близьких за відстанню від планети (200—300 радіусів Сатурна), нахилом орбіти (35–40°) і кольором[31][88]. Це Альбіорікс, Бебінд, Ерріапо, Тарвос[88], S/2004 S 29[91], S/2007 S 8 і S/2020 S 4[89]. Найбільшим із цих супутників є Альбіорікс з діаметром близько 32 км[90].

Скандинавська група[ред. | ред. код]

Усі 100 ретроградних зовнішніх супутників Сатурна віднесені до скандинавської групи[31][88]. Це Егір, Ангрбода, Альвальді, Белі, Бергельмір, Бестла, Еггтер, Фарбауті, Фенрір, Форньот, Гейррод, Ґерд, Грейп, Грідр, Гуннлод, Гаті, Гірроккін, Ярнсакса, Карі, Логі, Мунділфарі, Нарві, Феба, Скаді, Сколл, Скрюмір, Сурт, Суттунг, Тьяцці, Трюм, Імір[88], і 69 безіменних супутників. Найбільшим супутником Скандинавської групи є Феба діаметром 213±1.4 км, а другим за розмірами — Імір, діаметр якого становить лише 18 км[1].

  • Феба з діаметром 213±1.4 км є найбільшим нерегулярним супутником Сатурна[30]. Вона має ретроградну орбіту і обертається навколо своєї з періодом 9,3 години[92]. Феба була першим супутником Сатурна, детально вивченим "Кассіні" в червні 2004, коли "Кассіні" вдалося сфотографувати майже 90% поверхні супутника. Феба має майже сферичну форму та відносно високу густину близько 1,6 г/см3[30]. Зображення "Кассіні" показують темну сильно кратеровану поверхню — близько 130 кратерів діаметром понад 10 км. Такі зіткнення могли призвести до викиду уламків Феби на орбіту навколо Сатурна, і двома з них можуть бути S/2006 S 20 і S/2006 S 9, орбіти яких подібні до орбіти Феби[1][93][94]. Спектроскопічні вимірювання показали, що поверхня складається з водяного льоду, вуглекислого газу, філосилікатів, органіки та, можливо, залізовмісних мінералів. Вважається, що Феба - захоплений кентавр, який походить з поясу Койпера[30]. Вона також служить джерелом матеріалу для найбільшого відомого кільця Сатурна, яке затемнює передню півкулю Япета[85].

Позагрупові нерегулярні супутники[ред. | ред. код]

Три проградні супутники Сатурна не можна однозначно віднести ані до інуїтської, ані до галльської групи[1]. S/2004 S 24 і S/2006 S 12 мають нахили орбіт, подібні до галльської групи, але набагато більш віддалені від планети — їхні великі півосі ~400 і ~340 радіусів Сатурна відповідно[89][13][1]. Чи S/2019 S 6 відноситься до галльської, чи до інуїтської групи, залишається спірним питанням[d].

Список[ред. | ред. код]

Позначення
Малі внутрішні супутники Великі супутники Інуїтська група Галльська група Скандинавська група Позагрупові проградні нерегулярні супутники
Номер
[e] 		Назва Фото Абс. зор. величина[f] Діаметр
(км)[g] 		Маса
(× 1015 кг)[h] 		Велика піввісь (км)[i] Орбітальний період (дні)[i][j] Нахил орбіти[i][k] Ексцент.
[i] 		Положення Рік відкриття[101] Рік оголошення Відкривач
[95][101]
S/2009 S 1
— 0.3 ≈ 0.0000071  116900  0.47150 ≈ 0.0 ≈ 0.000 Зовнішній край кільця B 2009 2009 «Кассіні»[28]
(мінісупутники)
A noisy image showing a few bright dots marked by circles
 — 0.04–0.4 < 0.000017 ≈ 130000 ≈ 0.55 ≈ 0.0 ≈ 0.000 Три 1000-км смуги в кільці A[4] 2006 — «Кассіні»
XVIII Пан
An irregularly shaped body with a prominent equatorial ridge. It is illuminated from the bottom right.
 9.2 27.4
(34.6 × 28.2 × 21.0)		 4.30 133600 +0.57505 0.0 0.000 У межах щілини Енке 1990 1990 Шоуолтер
XXXV Дафніс
A small, irregularly shaped body elongated from the bottom left to top right. It is illuminated from the bottom left.
 — 7.8
(9.8 × 8.4 × 5.6)		 0.068 136500 +0.59408 0.0 0.000 Усередині щілини Кілера 2005 2005 «Кассіні»
XV Атлас
An irregularly shaped body is fully illuminated. The body, which looks like a cone viewed from the south pole, is elongated downward.
 8.5 29.8
(40.8 × 35.4 × 18.6)		 5.490 137700 +0.60460 0.0 0.001 1980 1980 «Вояджер-1»
XVI Прометей
An irregularly shaped oblong body is fully illuminated. It is elongated in the direction from the top left to bottom left. Its surface is covered by craters.
 6.7 85.6
(137 × 81 × 56)		 159.72 139400 +0.61588 0.0 0.002 Пастух кільця F 1980 1980 «Вояджер-1»
XVII Пандора
An irregularly shaped body is half illuminated from the bottom. The terminator runs from the left to right. The surface is covered by numerous craters.
 6.5 80.0
(103 × 79 × 63)		 135.7 141700 +0.63137 0.0 0.004 1980 1980 «Вояджер-1»
XI Епіметей
A partially-illuminated irregular body, which has a shape remotely resembling a cube. The body's surface consists of ridges and valleys and is covered by craters.
 5.5 117.2
(130 × 116 × 107)		 525.607 151400 +0.69701 0.3 0.020 Спільна орбіта з Янусом 1966 1967 Fountain & Larson
X Янус An irregular body, whose outline looks like an approximate circle in this image. It is illuminated from the bottom-left. The terminator runs from the top-left to bottom-right. The surface is covered by craters. 4.5 178.0
(203 × 186 × 149)		 1893.88 151500 +0.69735 0.2 0.007 Спільна орбіта з Епіметеєм 1966 1967 Дольфюс
LIII Егеон
Image of Aegaeon by Cassini.
 — 0.66
(1.4 × 0.5 × 0.4)		 0.0000782 167500 +0.80812 0.0 0.000 Мінісупутник в кільці G 2008 2009 «Кассіні»
I Мімас
A spherical body is half illuminated from the left. The terminator runs from the top to bottom in the vicinity of the right limb. A large crater with a central peak sits on the terminator slightly to the right and above the center of the body. It makes the body look like the Death Star. There are numerous smaller craters.
 3.2 396.4
(416 × 393 × 381)		 37509.4 186000 +0.94242 1.6 0.020   1789 1789 Гершель
XXXII Мефона
A smooth, featureless ellipsoidal object illuminated from the top right, distinctly looking like an egg.
 — 2.90
(3.88 × 2.58 × 2.42)		 0.00392 194700 +1.00955 0.0 0.002 Алкіоніди 2004 2004 «Кассіні»
XLIX Анфа
A blurry ellipsoidal object in the center of the image
 — 1.8 ≈ 0.0015 198100 +1.03890 0.0 0.002 Алкіоніди 2007 2007 «Кассіні»
XXXIII Паллена
A small, half-illuminated ellipsoidal object in front of Saturn as a backdrop
 — 4.46
(5.76 × 4.16 × 3.68)		 ≈ 0.023 212300 +1.15606 0.2 0.004 Алкіоніди 2004 2004 «Кассіні»
II Енцелад
2.1 504.2
(513 × 503 × 497)		 108031.8 238400 +1.37022 0.0 0.005 Утворює кільце E 1789 1789 Гершель
III Тефія
0.7 1062.2
(1077 × 1057 × 1053)		 617495.9 295000 +1.88780 1.1 0.001   1684 1684 Кассіні
XIII Телесто
An oblong object with a few large craters and a smooth surface
 8.7 24.6
(33.2 × 23.4 × 19.2)		 ≈ 3.9 295000 +1.88780 1.2 0.001 передній троянець Тефії (L4) 1980 1980 Smith та ін.
XIV Каліпсо
An oblong body is seen in this low resolution image.
 9.2 19.0
(29.4 × 18.6 × 12.8)		 ≈ 1.8 295000 +1.88780 1.5 0.001 задній троянець Тефії (L5) 1980 1980 Pascu та ін.
XII Гелена
An irregularly shaped body illuminated from the left. Its surface is covered by numerous impact craters.
 8.2 36.2
(45.2 × 39.2 × 26.6)		 7.1 377600 +2.73692 0.2 0.007 передній Троянець Діони (L4) 1980 1980 Laques & Lecacheux
XXXIV Полідевк
A small oblong body is barely resolved in this image.
 — 3.06
(3.50 × 3.10 × 2.62)		 ≈ 0.0075 377600 +2.73692 0.2 0.019 задній Троянець Діони (L5) 2004 2004 «Кассіні»
IV Діона
0.8 1122.8
(1128 × 1123 × 1119)		 1095486.8 377700 +2.73692 0.0 0.002   1684 1684 Кассіні
V Рея
0.1 1527.6
(1530 × 1526 × 1525)		 2306485.4 527200 +4.51750 0.3 0.001   1672 1673 Кассіні
VI Титан
–1.3 5149.46
(5149 × 5149 × 5150)		 134518035.4 1221900 +15.9454 0.3 0.029   1655 1656 Гюйгенс
VII Гіперіон
An irregularly shaped oblong body is illuminated from the left. The terminator is near the right limb. The body is elongated in the top-bottom direction. The surface is punctured by numerous impact craters, which make it look like a sponge or cheese.
 4.8 270.0
(360 × 266 × 205)		 5551.0 1481500 +21.2767 0.6 0.105 У резонансі 4:3 із Титаном 1848 1848 Бонд & Ласселл
VIII Япет
1.2 1468.6
(1491 × 1491 × 1424)		 1805659.1 3561700 +79.3310 7.6 0.028   1671 1673 Кассіні
S/2019 S 1
15.3 ≈ 6 ≈ 0.11 11245400 +445.51 49.5 0.384 Інуїтська група (Ківіок) 2019 2021 Ashton та ін.
XXIV Ківіок
12.7 ≈ 19 ≈ 3.6 11307300 +449.13 48.9 0.182 Інуїтська група (Ківіок) 2000 2000 Gladman та ін.
S/2005 S 4 15.7 ≈ 5 ≈ 0.065 11324500 +450.22 48.0 0.315 Інуїтська група (Ківіок) 2005 2023 Шеппард та ін.
S/2020 S 1 15.9 ≈ 4 ≈ 0.034 11338700 +451.10 48.2 0.337 Інуїтська група (Ківіок) 2020 2023 Ashton та ін.
XXII Іджирак
13.3 ≈ 15 ≈ 1.8 11344600 +451.46 49.2 0.353 Інуїтська група (Ківіок) 2000 2000 Gladman та ін.
IX Феба
An approximately spherical heavily cratered body is illuminated from the bottom-right. The terminator runs near the left and top limbs. There is huge crater at the top, which affects the shape, and another slightly smaller at the bottom.
 6.7 213.0
(219 × 217 × 204)		 8312.3 12929400 −550.30 175.2 0.164 Скандинавська група (Феба) 1898 1899 Пікерінг
S/2006 S 20 15.7 ≈ 5 ≈ 0.065 13193800 −567.27 173.1 0.206 Скандинавська група (Феба) 2006 2023 Шеппард та ін.
S/2006 S 9 16.5 ≈ 3 ≈ 0.014 14406600 −647.89 173.0 0.248 Скандинавська група (Феба) 2006 2023 Шеппард та ін.
XX Паліак
11.7 ≈ 30 ≈ 14 14997300 +687.08 47.1 0.384 Інуїтська група (Паліак) 2000 2000 Gladman та ін.
XXVII Скаді
14.4 ≈ 9 ≈ 0.38 15575100 −728.10 149.7 0.265 Скандинавська група 2000 2000 Gladman та ін.
S/2007 S 5 16.2 ≈ 4 ≈ 0.034 15835700 −746.88 158.4 0.104 Скандинавська група 2007 2023 Шеппард та ін.
S/2007 S 7 16.2 ≈ 4 ≈ 0.034 15931700 −754.29 169.2 0.217 Скандинавська група 2007 2023 Шеппард та ін.
S/2007 S 2 15.6 ≈ 5 ≈ 0.065 15939100 −754.90 174.1 0.232 Скандинавська група 2007 2007 Шеппард та ін.
S/2004 S 37 15.9 ≈ 4 ≈ 0.034 15940400 −754.48 158.2 0.447 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2004 S 47 16.3 ≈ 4 ≈ 0.034 16050600 −762.49 160.9 0.291 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
S/2004 S 40 16.3 ≈ 4 ≈ 0.034 16075600 −764.60 169.2 0.297 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
XXVI Альбіорікс
11.2 28.6 ≈ 12 16329100 +783.49 38.9 0.470 Галльська група 2000 2000 Голман
S/2019 S 2 16.5 ≈ 3 ≈ 0.014 16559900 −799.82 173.3 0.279 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
XXXVII Бефінд
15.0 ≈ 7 ≈ 0.18 17028900 +834.94 37.4 0.482 Галльська група 2004 2005 Шеппард та ін.
S/2007 S 8 16.0 ≈ 4 ≈ 0.034 17049000 +836.90 36.2 0.490 Галльська група 2007 2023 Шеппард та ін.
LX S/2004 S 29 15.8 ≈ 5 ≈ 0.065 17063900 +837.78 38.6 0.485 Галльська група 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2019 S 3 16.2 ≈ 4 ≈ 0.034 17077200 −837.74 166.9 0.249 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
S/2020 S 7 16.8 ≈ 3 ≈ 0.014 17400000 −861.70 161.5 0.500 Скандинавська група 2020 2023 Ashton та ін.
S/2004 S 31 15.6 ≈ 5 ≈ 0.065 17497300 +866.10 48.1 0.159 Інуїтська група (Сіарнак) 2004 2019 Шеппард та ін.
XXVIII Ерріпо
13.7 ≈ 12 ≈ 0.95 17507200 +871.10 38.7 0.462 Галльська група 2000 2000 Gladman та ін.
XLVII Сколл
15.4 ≈ 6 ≈ 0.11 17625700 −878.44 158.4 0.470 Скандинавська група 2006 2006 Шеппард та ін.
LII Таркек
14.8 ≈ 7 ≈ 0.18 17748200 +884.98 49.7 0.119 Інуїтська група (Сіарнак) 2007 2007 Шеппард та ін.
S/2019 S 14 16.3 ≈ 4 ≈ 0.034 17853000 +893.14 46.2 0.172 Інуїтська група (Сіарнак) 2019 2023 Ashton та ін.
S/2020 S 2 16.9 ≈ 3 ≈ 0.014 17869300 −897.60 170.7 0.152 Скандинавська група 2020 2023 Ashton та ін.
XXIX Сіарнак
10.6 39.3 ≈ 32 17880800 +895.87 48.2 0.311 Інуїтська група (Сіарнак) 2000 2000 Gladman та ін.
S/2019 S 4 16.5 ≈ 3 ≈ 0.014 17956700 −904.26 170.1 0.409 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
S/2020 S 3 16.4 ≈ 3 ≈ 0.014 18054700 +907.99 46.1 0.144 Інуїтська група (Сіарнак) 2020 2023 Ashton та ін.
S/2004X ‡S/2004 S 41 16.3 ≈ 4 ≈ 0.034 18095000 −914.61 165.7 0.300 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
XXI Тарвос
13.1 ≈ 16 ≈ 2.1 18215100 +926.37 38.6 0.528 Галльська група 2000 2000 Gladman та ін.
S/2020 S 4 17.0 ≈ 3 ≈ 0.014 18235500 +926.92 40.1 0.495 Галльська група 2020 2023 Ashton та ін.
S/2004 S 42 16.1 ≈ 4 ≈ 0.034 18240800 −925.91 165.7 0.158 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
XLIV Гірроккін
14.3 ≈ 9 ≈ 0.38 18342600 −931.89 150.3 0.331 Скандинавська група 2004 2005 Шеппард та ін.
LI Грейп
15.3 ≈ 6 ≈ 0.11 18380400 −936.98 173.4 0.317 Скандинавська група 2006 2006 Шеппард та ін.
S/2020 S 5 16.6 ≈ 3 ≈ 0.014 18391300 +933.88 48.2 0.220 Інуїтська група (Сіарнак) 2020 2023 Ashton та ін.
S/2004 S 13 16.3 ≈ 4 ≈ 0.034 18453300 −942.57 169.0 0.265 Скандинавська група 2004 2005 Шеппард та ін.
S/2007 S 6 16.4 ≈ 3 ≈ 0.014 18544900 −949.50 166.5 0.169 Скандинавська група 2007 2023 Шеппард та ін.
XXV Мунділфарі
14.6 ≈ 8 ≈ 0.27 18590300 −952.95 168.4 0.210 Скандинавська група 2000 2000 Gladman та ін.
S/2006 S 1 15.6 ≈ 5 ≈ 0.065 18745000 −964.14 156.0 0.105 Скандинавська група 2006 2006 Шеппард та ін.
S/2004 S 43 16.3 ≈ 4 ≈ 0.034 18935000 −980.08 171.1 0.432 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
S/2006 S 10 16.4 ≈ 3 ≈ 0.014 18979900 −983.14 161.6 0.151 Скандинавська група 2006 2023 Шеппард та ін.
S/2019 S 5 16.6 ≈ 3 ≈ 0.014 19076900 −990.38 158.8 0.215 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
LIV Грід 15.8 ≈ 5 ≈ 0.065 19250700 −1004.75 163.9 0.187 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
XXXVIII Бергельмір
15.2 ≈ 6 ≈ 0.11 19269100 −1005.58 158.7 0.144 Скандинавська група 2004 2005 Шеппард та ін.
L Ярнсакса 15.6 ≈ 5 ≈ 0.065 19279700 −1006.92 163.0 0.219 Скандинавська група 2006 2006 Шеппард та ін.
XXXI Нарві
14.5 ≈ 8 ≈ 0.27 19286500 −1003.84 143.7 0.449 Скандинавська група 2003 2003 Шеппард та ін.
XXIII Суттунг
14.6 ≈ 8 ≈ 0.27 19391700 −1016.71 175.0 0.116 Скандинавська група 2000 2000 Gladman та ін.
S/2007 S 3 15.7 ≈ 5 ≈ 0.065 19513700 −1026.35 175.6 0.162 Скандинавська група 2007 2007 Шеппард та ін.
S/2004 S 44 15.8 ≈ 5 ≈ 0.065 19515400 −1026.16 167.7 0.129 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
S/2006 S 12 16.2 ≈ 4 ≈ 0.034 19569800 +1035.05 38.6 0.542 Галльська група?[l] 2006 2023 Шеппард та ін.
S/2004 S 45 16.0 ≈ 4 ≈ 0.034 19693600 −1038.70 154.0 0.551 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
XLIII Гаті
15.4 ≈ 6 ≈ 0.11 19697100 −1040.29 164.1 0.375 Скандинавська група 2004 2005 Шеппард та ін.
S/2004 S 17 16.0 ≈ 4 ≈ 0.034 19699300 −1040.86 167.9 0.162 Скандинавська група 2004 2005 Шеппард та ін.
S/2006 S 11 16.5 ≈ 3 ≈ 0.014 19711900 −1042.28 174.1 0.144 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
S/2004 S 12 15.9 ≈ 4 ≈ 0.034 19801200 −1048.57 164.7 0.337 Скандинавська група 2004 2005 Шеппард та ін.
LIX Еггтер 15.4 ≈ 6 ≈ 0.11 19844700 −1052.33 165.0 0.157 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2006 S 13 16.1 ≈ 4 ≈ 0.034 19953800 −1060.63 162.0 0.313 Скандинавська група 2006 2023 Шеппард та ін.
S/2019 S 6 16.1 ≈ 4 ≈ 0.034 20048600 +1066.40 41.3 0.259 Inuit/Галльська група[d] 2019 2023 Ashton та ін.
S/2007 S 9 16.1 ≈ 4 ≈ 0.034 20174600 −1078.07 159.3 0.360 Скандинавська група 2007 2023 Шеппард та ін.
S/2019 S 7 16.3 ≈ 4 ≈ 0.034 20181300 −1080.29 174.2 0.232 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
S/2019 S 8 16.3 ≈ 4 ≈ 0.034 20284400 −1088.68 172.8 0.311 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
XL Фарбауті 15.8 ≈ 5 ≈ 0.065 20292500 −1087.29 157.7 0.248 Скандинавська група 2004 2005 Шеппард та ін.
XXX Трюм
14.3 ≈ 9 ≈ 0.38 20326500 −1091.84 174.8 0.467 Скандинавська група 2000 2000 Gladman та ін.
XXXIX Бестла
14.6 ≈ 8 ≈ 0.27 20337900 −1087.46 136.3 0.461 Скандинавська група 2004 2005 Шеппард та ін.
S/2019 S 9 16.3 ≈ 4 ≈ 0.034 20359000 −1093.11 159.5 0.433 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
S/2004 S 46 16.4 ≈ 3 ≈ 0.014 20513000 −1107.58 177.2 0.249 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
LV Ангрбода 16.2 ≈ 4 ≈ 0.034 20591000 −1114.05 177.4 0.216 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2019 S 11 16.2 ≈ 4 ≈ 0.034 20663700 −1115.00 144.6 0.513 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
XXXVI Егір 15.5 ≈ 5 ≈ 0.065 20664600 −1119.33 166.9 0.255 Скандинавська група 2004 2005 Шеппард та ін.
LXI Белі 16.1 ≈ 4 ≈ 0.034 20703800 −1121.76 158.9 0.087 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2019 S 10 16.7 ≈ 3 ≈ 0.014 20713400 −1123.04 163.9 0.249 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
S/2019 S 12 16.3 ≈ 4 ≈ 0.034 20904500 −1138.85 167.1 0.476 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
LVII Ґерд 15.9 ≈ 4 ≈ 0.034 20947500 −1142.97 174.4 0.517 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2019 S 13 16.7 ≈ 3 ≈ 0.014 20965800 −1144.92 177.3 0.318 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
S/2006 S 14 16.5 ≈ 3 ≈ 0.014 21062100 −1152.68 166.7 0.060 Скандинавська група 2006 2023 Шеппард та ін.
LXII Гуннлод 15.6 ≈ 5 ≈ 0.065 21141900 −1157.98 160.4 0.251 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2019 S 15 16.6 ≈ 3 ≈ 0.014 21189700 −1161.54 157.7 0.257 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
S/2020 S 6 16.6 ≈ 3 ≈ 0.014 21265300 −1168.86 166.9 0.481 Скандинавська група 2020 2023 Ashton та ін.
S/2004 S 7 15.6 ≈ 5 ≈ 0.065 21328200 −1173.93 164.9 0.511 Скандинавська група 2004 2005 Шеппард та ін.
S/2006 S 3 15.6 ≈ 5 ≈ 0.065 21353000 −1174.76 156.1 0.432 Скандинавська група 2006 2006 Шеппард та ін.
S/2005 S 5 16.4 ≈ 3 ≈ 0.014 21366200 −1177.82 169.5 0.588 Скандинавська група 2005 2023 Шеппард та ін.
LVI Скрюмір 15.6 ≈ 5 ≈ 0.065 21448000 −1185.15 175.6 0.437 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2006 S 16 16.5 ≈ 3 ≈ 0.014 21720700 −1207.52 164.1 0.204 Скандинавська група 2006 2023 Шеппард та ін.
S/2006 S 15 16.2 ≈ 4 ≈ 0.034 21799400 −1213.96 161.1 0.117 Скандинавська група 2006 2023 Шеппард та ін.
S/2004 S 28 15.8 ≈ 5 ≈ 0.065 21865900 −1220.68 167.9 0.159 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2020 S 8 16.4 ≈ 3 ≈ 0.014 21966700 −1228.12 161.8 0.252 Скандинавська група 2020 2023 Ashton та ін.
LXV Альвальді 15.6 ≈ 5 ≈ 0.065 21995600 −1232.19 177.4 0.238 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
XLV Карі
14.5 ≈ 8 ≈ 0.27 22029700 −1231.01 153.0 0.482 Скандинавська група 2006 2006 Шеппард та ін.
S/2004 S 48 16.0 ≈ 4 ≈ 0.034 22136700 −1242.40 161.9 0.374 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
LXVI Гейррод 15.9 ≈ 4 ≈ 0.034 22259500 −1251.14 154.4 0.539 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
XLI Фенрір 15.9 ≈ 4 ≈ 0.034 22331800 −1260.25 164.3 0.136 Скандинавська група 2004 2005 Шеппард та ін.
S/2004 S 50 16.4 ≈ 3 ≈ 0.014 22346000 −1260.44 164.0 0.450 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
S/2006 S 17 16.0 ≈ 4 ≈ 0.034 22384900 −1264.58 168.7 0.425 Скандинавська група 2006 2023 Шеппард та ін.
S/2004 S 49 16.0 ≈ 4 ≈ 0.034 22399700 −1264.25 159.7 0.453 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
S/2019 S 17 15.9 ≈ 4 ≈ 0.034 22724100 −1291.39 155.5 0.546 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
XLVIII Сурт 15.8 ≈ 5 ≈ 0.065 22753800 −1296.49 168.3 0.449 Скандинавська група 2006 2006 Шеппард та ін.
S/2006 S 18 16.1 ≈ 4 ≈ 0.034 22760700 −1298.40 169.5 0.131 Скандинавська група 2006 2023 Шеппард та ін.
XLVI Логі
15.4 ≈ 6 ≈ 0.11 22918300 −1311.83 166.9 0.192 Скандинавська група 2006 2006 Шеппард та ін.
XIX Імір
12.4 ≈ 22 ≈ 5.6 22957100 −1315.16 173.1 0.337 Скандинавська група 2000 2000 Gladman та ін.
S/2019 S 19 16.5 ≈ 3 ≈ 0.014 23047200 −1318.05 151.8 0.458 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
S/2004 S 21 16.2 ≈ 4 ≈ 0.034 23123500 −1325.43 153.2 0.394 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2019 S 18 16.6 ≈ 3 ≈ 0.014 23140700 −1327.06 154.6 0.509 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
S/2004 S 39 16.1 ≈ 4 ≈ 0.034 23195400 −1336.17 165.9 0.101 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2019 S 16 16.7 ≈ 3 ≈ 0.014 23266700 −1341.17 162.0 0.250 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
S/2004 S 53 16.2 ≈ 4 ≈ 0.034 23279800 −1342.44 162.6 0.240 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
S/2004 S 24 16.0 ≈ 4 ≈ 0.034 23338900 +1341.33 37.4 0.071 Галльська група?[l] 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2004 S 36 16.1 ≈ 4 ≈ 0.034 23430300 −1352.93 153.3 0.625 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
LXIII Тьяцці 15.9 ≈ 4 ≈ 0.034 23577500 −1366.68 158.8 0.511 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2019 S 20 16.7 ≈ 3 ≈ 0.014 23678600 −1375.45 156.1 0.354 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
S/2006 S 19 16.1 ≈ 4 ≈ 0.034 23801100 −1389.33 175.5 0.467 Скандинавська група 2006 2023 Шеппард та ін.
LXIV S/2004 S 34 16.2 ≈ 4 ≈ 0.034 24145500 −1420.77 168.3 0.279 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
XLII Форньйот
15.1 ≈ 6 ≈ 0.11 24937300 −1494.03 169.5 0.214 Скандинавська група 2004 2005 Шеппард та ін.
S/2004 S 51 16.1 ≈ 4 ≈ 0.034 25208200 −1519.43 171.2 0.201 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.
S/2020 S 10 16.9 ≈ 3 ≈ 0.014 25314800 −1527.22 165.6 0.295 Скандинавська група 2020 2023 Ashton та ін.
S/2020 S 9 16.0 ≈ 4 ≈ 0.034 25434100 −1534.97 161.4 0.531 Скандинавська група 2020 2023 Ashton та ін.
LVIII S/2004 S 26 15.7 ≈ 5 ≈ 0.065 26097100 −1603.95 172.9 0.148 Скандинавська група 2004 2019 Шеппард та ін.
S/2019 S 21 16.2 ≈ 4 ≈ 0.034 26439000 −1636.32 171.9 0.155 Скандинавська група 2019 2023 Ashton та ін.
S/2004 S 52 16.5 ≈ 3 ≈ 0.014 26448100 −1633.98 165.3 0.292 Скандинавська група 2004 2023 Шеппард та ін.

Непідтверджені[ред. | ред. код]

Ці мінісупутники кільця F спостерігались «Кассіні», але поки невідомо, чи вони справді є твердими тілами, чи просто згустками частинок в кільці F.

Назва Зображення Діаметр (км) Велика піввісь (км) Орбітальни2 період (д) Положення Рік відкриття Статус
S/2004 S 3 і S 4 [102] ≈ 3–5 ≈ 140300 ≈ + 0.619 невизначені об'єкти в кільці F 2004 Не був виявлений під час ретельних знімків в листопаді 2004 року, що робить його існування малоймовірним
S/2004 S 6 A bright narrow band runs from the top to bottom. To the right of it in the diffuse halo the is a bright small object. ≈ 3–5 ≈ 140130 + 0.61801 2004 Постійно виявлявся до 2005 року, може бути оточений дрібним пилом і мати дуже маленьке тверде ядро

Помилкові[ред. | ред. код]

Публікувалися повідомлення про відкриття ще двох супутників між Титаном і Гіперіоном, однак ці відкриття виявилися помилковими[103].

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ 62 супутники були оголошені 3–16 травня 2023: S/2020 S 1, S/2006 S 9, S/2007 S 5, S/2004 S 40, S/2019 S 2, S/2019 S 3, S/2020 S 2, S/2020 S 3, S/2019 S 4, S/2004 S 41, S/2020 S 4, S/2020 S 5, S/2007 S 6, S/2004 S 42, S/2006 S 10, S/2019 S 5, S/2004 S 43, S/2004 S 44, S/2004 S 45, S/2006 S 11, S/2006 S 12, S/2019 S 6, S/2006 S 13, S/2019 S 7, S/2019 S 8, S/2019 S 9, S/2004 S 46, S/2019 S 10, S/2004 S 47, S/2019 S 11, S/2006 S 14, S/2019 S 12, S/2020 S 6, S/2019 S 13, S/2005 S 4, S/2007 S 7, S/2007 S 8, S/2020 S 7, S/2019 S 14, S/2019 S 15, S/2005 S 5, S/2006 S 15, S/2006 S 16, S/2006 S 17, S/2004 S 48, S/2020 S 8, S/2004 S 49, S/2004 S 50, S/2006 S 18, S/2019 S 16, S/2019 S 17, S/2019 S 18, S/2019 S 19, S/2019 S 20, S/2006 S 19, S/2004 S 51, S/2020 S 9, S/2004 S 52, S/2007 S 9, S/2004 S 53, S/2020 S 10 і S/2019 S 21, які були опубліковані в MPECs від 2023-J21 до 2023-K05. Ще один супутник, S/2006 S 20, був оголошений 23 травня 2023 року, що збільшило загальну кількість до 146[2][1].
  2. ↑ Маса кілець приблизно дорівнює масі Мімаса[11], натомість як сукупна маса Януса, Гіперіона та Феби — наймасивнішого з решти супутників — становить приблизно одну третину від цього значення. Загальна маса кілець і малих супутників становить близько 5.5×1019 кг.
  3. ↑ Фотометричний колір можна використовувати для оцінки хімічного складу поверхонь супутників.
  4. ↑ а б Середні орбітальні елементи JPL передбачають нахил, подібний до елементів галльської групи; однак інші джерела кажуть, що він належить до інуїтської групи.
  5. ↑ Міжнародний астрономічний союз надає підтвердженому супутнику постійне позначення, яке складається з назви та римської цифри[95]. Вісім супутників, відомих до 1850 року, пронумеровані в порядку їхньої відстані до Сатурна; решта нумеруються в тому порядку, в якому вони отримали свої постійні позначення. Багато малих супутників ще не отримали постійного позначення.
  6. ↑ Абсолютні зоряні величини регулярних супутників обчислюються на основі їхніх середніх діаметрів і геометричних альбедо, наведених у довідці NASA Saturnian Satellite Fact Sheet[45]. Оцінки абсолютної зоряної величини для деяких малих внутрішніх супутників недоступні, оскільки вони не мають виміряного геометричного альбедо. Абсолютні зоряні величини нерегулярних супутників були взяті зі служби ефемерид природних супутників Центру малих планет[96]. Розрахунки були зроблені за допомогою інструмента оцінки розміру астероїда NASA/JPL Asteroid Size Estimator[97].
  7. ↑ Діаметри та розміри малих внутрішніх супутників, від Пана до Хелени, взяті з Thomas et al., 2020, Table 1.[98]Діаметри та розміри Мімаса, Енцелада, Тефії, Діони, Реї, Япета й Феби взято з роботи Thomas 2010, таблиця 1[43]. Діаметри Сіарнак і Альбіорікса взяті з Grav et al., 2015, таблиця 3[90]. Приблизні розміри всіх інших нерегулярних супутників обчислюються на основі їхніх абсолютних величин, приймаючи геометричне альбедо 0,04, [97], що є середнім значенням для цієї популяції[90].
  8. ↑ Маси великих круглих супутників, у тому числі Гіперіона, Феби та Гелени, були взяті з Jacobson et al., 2022, Таблиця 5[99]. Маси Атласа, Прометея, Пандори, Епіметея та Януса були взяті з Lainey et al., 2023, Таблиця 1[100]. Маси Пана, Дафніса, Егеона, Метона та Паллени взято з Thomas et al., 2020, Таблиця 2[98]. Маси інших регулярних супутників було розраховано шляхом множення їхніх об’ємів на припущену щільність 0,5 г/см3, тоді як маси нерегулярних супутників розраховувалися з припущеною густиною 1,0 г/см3.
  9. ↑ а б в г Усереднені за часом елементи орбіти всіх супутників були взяті з JPL Solar System Dynamics[89].
  10. ↑ Орбітальні періоди нерегулярних супутників можуть не корелювати напряму з їхніми великими піввісями через збурення.
  11. ↑ Нахили орбіт регулярних супутників і Феби надані відносно площини Лапласа, а нахили орбіт нерегулярних супутників - відносно екліптики[89].
  12. ↑ а б Може бути частиною галльської групи, оскільки має подібний нахил; однак він має більшу велику піввісь[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к Sheppard, Scott S.; Gladman, Brett J.; Alexandersen, Mike A.; Trujillo, Chadwick A. (May 2023). New Jupiter and Saturn Satellites Reveal New Moon Dynamical Families. Research Notes of the American Astronomical Society. 7 (5): 100. Bibcode:2023RNAAS...7..100S. doi:10.3847/2515-5172/acd766. 100.
  2. ↑ а б в MPEC 2023-K118 : S/2006 S 20. Minor Planet Electronic Circulars. Minor Planet Center. 23 травня 2023. Процитовано 23 травня 2023.
  3. ↑ а б Sheppard, Scott S. Moons of Saturn. Earth & Planets Laboratory. Carnegie Institution for Science. Процитовано 21 серпня 2022.
  4. ↑ а б в г д е ж и Tiscareno, Matthew S.; Burns, J.A; Hedman, M.M; Porco, C.C (2008). The population of propellers in Saturn's A Ring. Astronomical Journal. 135 (3): 1083—1091. arXiv:0710.4547. Bibcode:2008AJ....135.1083T. doi:10.1088/0004-6256/135/3/1083. S2CID 28620198.
  5. ↑ а б в г Ashton, Edward; Gladman, Brett; Beaudoin, Matthew (August 2021). Evidence for a Recent Collision in Saturn's Irregular Moon Population. The Planetary Science Journal. 2 (4): 12. Bibcode:2021PSJ.....2..158A. doi:10.3847/PSJ/ac0979. S2CID 236974160.
  6. ↑ Redd, Nola Taylor (27 березня 2018). Titan: Facts About Saturn's Largest Moon. Space.com. Процитовано 7 жовтня 2019.
  7. ↑ Enceladus - Overview - Planets - NASA Solar System Exploration. Архів оригіналу за 17 лютого 2013.
  8. ↑ Moons.
  9. ↑ Iapetus - NASA Science. science.nasa.gov.
  10. ↑ The View from Iapetus - NASA.
  11. ↑ а б Esposito, L. W. (2002). Planetary rings. Reports on Progress in Physics. 65 (12): 1741—1783. Bibcode:2002RPPh...65.1741E. doi:10.1088/0034-4885/65/12/201. S2CID 250909885.
  12. ↑ Help Name 20 Newly Discovered Moons of Saturn!. Carnegie Science. 7 October 2019. Процитовано 9 October 2019.
  13. ↑ а б в Saturn Surpasses Jupiter After The Discovery Of 20 New Moons And You Can Help Name Them!. Carnegie Science. 7 October 2019.
  14. ↑ Nemiroff, Robert & Bonnell, Jerry (25 березня 2005). Huygens Discovers Luna Saturni. Astronomy Picture of the Day. Процитовано 4 березня 2010.
  15. ↑ Baalke, Ron. Historical Background of Saturn's Rings (1655). NASA/JPL. Архів оригіналу за 23 вересня 2012. Процитовано 4 березня 2010.
  16. ↑ Van Helden, Albert (1994). Naming the satellites of Jupiter and Saturn (PDF). The Newsletter of the Historical Astronomy Division of the American Astronomical Society (32): 1—2. Архів оригіналу (PDF) за 14 березня 2012.
  17. ↑ Bond, W.C (1848). Discovery of a new satellite of Saturn. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 9: 1—2. Bibcode:1848MNRAS...9....1B. doi:10.1093/mnras/9.1.1.
  18. ↑ а б Lassell, William (1848). Discovery of new satellite of Saturn. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 8 (9): 195—197. Bibcode:1848MNRAS...8..195L. doi:10.1093/mnras/8.9.195a.
  19. ↑ Pickering, Edward C (1899). A New Satellite of Saturn. Astrophysical Journal. 9 (221): 274—276. Bibcode:1899ApJ.....9..274P. doi:10.1086/140590. PMID 17844472.
  20. ↑ Fountain, John W; Larson, Stephen M (1977). A New Satellite of Saturn?. Science. 197 (4306): 915—917. Bibcode:1977Sci...197..915F. doi:10.1126/science.197.4306.915. PMID 17730174. S2CID 39202443.
  21. ↑ а б в Uralskaya, V.S (1998). Discovery of new satellites of Saturn. Astronomical and Astrophysical Transactions. 15 (1–4): 249—253. Bibcode:1998A&AT...15..249U. doi:10.1080/10556799808201777.
  22. ↑ Corum, Jonathan (18 грудня 2015). Mapping Saturn's Moons. The New York Times. Процитовано 18 грудня 2015.
  23. ↑ а б в Porco, C. C.; Baker, E.; Barbara, J. та ін. (2005). Cassini Imaging Science: Initial Results on Saturn's Rings and Small Satellites (PDF). Science. 307 (5713): 1226—36. Bibcode:2005Sci...307.1226P. doi:10.1126/science.1108056. PMID 15731439. S2CID 1058405.
  24. ↑ Robert Roy Britt (2004). Hints of Unseen Moons in Saturn's Rings. Space.com. Архів оригіналу за 12 лютого 2006. Процитовано 15 січня 2011.
  25. ↑ Porco, C.; The Cassini Imaging Team (18 липня 2007). S/2007 S4. IAU Circular. 8857.
  26. ↑ а б Jones, G.H.; Roussos, E.; Krupp, N. та ін. (2008). The Dust Halo of Saturn's Largest Icy Moon, Rhea. Science. 319 (1): 1380—84. Bibcode:2008Sci...319.1380J. doi:10.1126/science.1151524. PMID 18323452. S2CID 206509814.
  27. ↑ а б в Porco, C.; The Cassini Imaging Team (3 березня 2009). S/2008 S1 (Aegaeon). IAU Circular. 9023. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 4 березня 2009.
  28. ↑ а б в Porco, C. & the Cassini Imaging Team (2 листопада 2009). S/2009 S1. IAU Circular. 9091. Архів оригіналу за 11 червня 2011. Процитовано 17 січня 2010.
  29. ↑ https://www.jpl.nasa.gov. NASA Cassini Images May Reveal Birth of a Saturn Moon. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 17 жовтня 2023.
  30. ↑ а б в г д е ж и Jewitt, David; Haghighipour, Nader (2007). Irregular Satellites of the Planets: Products of Capture in the Early Solar System (PDF). Annual Review of Astronomy and Astrophysics. 45 (1): 261—95. arXiv:astro-ph/0703059. Bibcode:2007ARA&A..45..261J. doi:10.1146/annurev.astro.44.051905.092459. S2CID 13282788. Архів оригіналу (PDF) за 19 вересня 2009.
  31. ↑ а б в г д е Gladman, Brett; Kavelaars, J. J.; Holman, Matthew та ін. (2001). Discovery of 12 satellites of Saturn exhibiting orbital clustering. Nature. 412 (6843): 1631—166. Bibcode:2001Natur.412..163G. doi:10.1038/35084032. PMID 11449267. S2CID 4420031.
  32. ↑ David Jewitt (3 травня 2005). 12 New Moons For Saturn. University of Hawaii. Процитовано 27 квітня 2010.
  33. ↑ Emily Lakdawalla (3 травня 2005). Twelve New Moons For Saturn. Архів оригіналу за 14 травня 2008. Процитовано 4 березня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  34. ↑ Sheppard, S. S.; Jewitt, D. C. & Kleyna, J. (30 червня 2006). Satellites of Saturn. IAU Circular. 8727. Архів оригіналу за 13 лютого 2010. Процитовано 2 січня 2010.
  35. ↑ Sheppard, S. S.; Jewitt, D. C. & Kleyna, J. (11 травня 2007). S/2007 S 1, S/2007 S 2, AND S/2007 S 3. IAU Circular. 8836: 1. Bibcode:2007IAUC.8836....1S. Архів оригіналу за 13 лютого 2010. Процитовано 2 січня 2010.
  36. ↑ Ashton, Edward; Gladman, Brett; Beaudoin, Matthew; Alexandersen, Mike; Petit, Jean-Marc (May 2022). Discovery of the Closest Saturnian Irregular Moon, S/2019 S 1, and Implications for the Direct/Retrograde Satellite Ratio. The Astronomical Journal. 3 (5): 5. Bibcode:2022PSJ.....3..107A. doi:10.3847/PSJ/ac64a2. S2CID 248771843. 107.
  37. ↑ а б Saturn now leads moon race with 62 newly discovered moons. UBC Science. University of British Columbia. 11 травня 2023. Процитовано 11 травня 2023.
  38. ↑ O'Callaghan, Jonathan (12 May 2023). With 62 Newly Discovered Moons, Saturn Knocks Jupiter Off Its Pedestal - If all the objects are recognized by scientific authorities, the ringed giant world will have 145 moons in its orbit. The New York Times. Архів оригіналу за 12 May 2023. Процитовано 13 May 2023.
  39. ↑ Semeniuk, Ivan (14 May 2023). Astronomers discover record-breaking 62 moons around Saturn. The Globe and Mail. Процитовано 29 January 2024.
  40. ↑ а б Van Helden, Albert (August 1994). Naming the Satellites of Jupiter and Saturn (PDF). The Newsletter of the Historical Astronomy Division of the American Astronomical Society (32). Процитовано 10 March 2023.
  41. ↑ Planetary Names. planetarynames.wr.usgs.gov. Процитовано 21 жовтня 2023.
  42. ↑ а б Grav, Tommy; Bauer, James (2007). "A deeper look at the colors of the Saturnian irregular satellites". Icarus.
  43. ↑ а б в Thomas, P. C. (July 2010). Sizes, shapes, and derived properties of the saturnian satellites after the Cassini nominal mission (PDF). Icarus. 208 (1): 395—401. Bibcode:2010Icar..208..395T. doi:10.1016/j.icarus.2010.01.025. Архів оригіналу (PDF) за 23 грудня 2018. Процитовано 4 вересня 2015.
  44. ↑ а б в г д Jacobson, R. A.; Antreasian, P. G.; Bordi, J. J.; Criddle, K. E.; Ionasescu, R.; Jones, J. B.; Mackenzie, R. A.; Meek, M. C.; Parcher, D.; Pelletier, F. J.; Owen, Jr., W. M.; Roth, D. C.; Roundhill, I. M.; Stauch, J. R. (December 2006). The Gravity Field of the Saturnian System from Satellite Observations and Spacecraft Tracking Data. The Astronomical Journal. 132 (6): 2520—2526. Bibcode:2006AJ....132.2520J. doi:10.1086/508812.
  45. ↑ а б в г Williams, David R. (21 серпня 2008). Saturnian Satellite Fact Sheet. NASA (National Space Science Data Center). Процитовано 27 квітня 2010.
  46. ↑ Canup, R. (December 2010). Origin of Saturn's rings and inner moons by mass removal from a lost Titan-sized satellite. Nature. 468 (7326): 943—6. Bibcode:2010Natur.468..943C. doi:10.1038/nature09661. PMID 21151108. S2CID 4326819.
  47. ↑ Asphaug, Erik; Andreas Reufer (2013). Late origin of the Saturn system. Icarus. 223 (1): 544—565. Bibcode:2013Icar..223..544A. doi:10.1016/j.icarus.2012.12.009.
  48. ↑ SETI Institute (25 березня 2016). Moons of Saturn may be younger than the dinosaurs. Astronomy.
  49. ↑ Saturn's rings could have come from a destroyed moon named Chrysalis. New Scientist. 15 September 2022.
  50. ↑ Wisdom, Jack; Dbouk, Rola; Militzer, Burkhard; Hubbard, William B.; Nimmo, Francis; Downey, Brynna G.; French, Richard G. (16 вересня 2022). Loss of a satellite could explain Saturn's obliquity and young rings. Science. 377 (6612): 1285—1289. Bibcode:2022Sci...377.1285W. doi:10.1126/science.abn1234. PMID 36107998. S2CID 252310492.
  51. ↑ Porco, C. C.; Thomas, P. C.; Weiss, J. W.; Richardson, D. C. (2007). "Saturn's Small Inner Satellites:Clues to Their Origins" (PDF). Science.
  52. ↑ Scott S. Sheppard. - Saturn Moons. sites.google.com (укр.). Процитовано 21 жовтня 2023.
  53. ↑ A Small Find Near Equinox. NASA/JPL. 7 серпня 2009. Архів оригіналу за 10 жовтня 2009. Процитовано 2 січня 2010.
  54. ↑ а б Tiscareno, Matthew S.; Burns, Joseph A; Hedman, Mathew M; Porco, Carolyn C.; Weiss, John W.; Dones, Luke; Richardson, Derek C.; Murray, Carl D. (2006). 100-metre-diameter moonlets in Saturn's A ring from observations of 'propeller' structures. Nature. 440 (7084): 648—650. Bibcode:2006Natur.440..648T. doi:10.1038/nature04581. PMID 16572165. S2CID 9688977.
  55. ↑ Sremčević, Miodrag; Schmidt, Jürgen; Salo, Heikki; Seiß, Martin; Spahn, Frank; Albers, Nicole (2007). A belt of moonlets in Saturn's A ring. Nature. 449 (7165): 1019—21. Bibcode:2007Natur.449.1019S. doi:10.1038/nature06224. PMID 17960236. S2CID 4330204.
  56. ↑ Platt, Jane; Brown, Dwayne (14 April 2014). NASA Cassini Images May Reveal Birth of a Saturn Moon. NASA. Процитовано 14 April 2014.
  57. ↑ Murray, Carl D.; Beurle, Kevin; Cooper, Nicholas J. та ін. (2008). The determination of the structure of Saturn's F ring by nearby moonlets (PDF). Nature. 453 (7196): 739—744. Bibcode:2008Natur.453..739M. doi:10.1038/nature06999. PMID 18528389. S2CID 205213483.
  58. ↑ Hedman, M. M.; J. A. Burns; M. S. Tiscareno; C. C. Porco; G. H. Jones; E. Roussos; N. Krupp; C. Paranicas; S. Kempf (2007). The Source of Saturn's G Ring (PDF). Science. 317 (5838): 653—656. Bibcode:2007Sci...317..653H. doi:10.1126/science.1143964. PMID 17673659. S2CID 137345.
  59. ↑ а б Porco, C. C.; Thomas, P. C.; Weiss, J. W.; Richardson, D. C. (2007). Saturn's Small Inner Satellites:Clues to Their Origins (PDF). Science. 318 (5856): 1602—1607. Bibcode:2007Sci...318.1602P. doi:10.1126/science.1143977. PMID 18063794. S2CID 2253135.
  60. ↑ а б Spitale, J. N.; Jacobson, R. A.; Porco, C. C.; Owen, W. M. Jr. (2006). The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations. The Astronomical Journal. 132 (2): 692—710. Bibcode:2006AJ....132..692S. doi:10.1086/505206. S2CID 26603974.
  61. ↑ а б в г Thomas, P.C; Burns, J.A.; Helfenstein, P. та ін. (2007). Shapes of the saturnian icy satellites and their significance (PDF). Icarus. 190 (2): 573—584. Bibcode:2007Icar..190..573T. doi:10.1016/j.icarus.2007.03.012.
  62. ↑ а б в г д е ж Moore, Jeffrey M.; Schenk, Paul M.; Bruesch, Lindsey S.; Asphaug, Erik; McKinnon, William B. (October 2004). Large impact features on middle-sized icy satellites (PDF). Icarus. 171 (2): 421—443. Bibcode:2004Icar..171..421M. doi:10.1016/j.icarus.2004.05.009.
  63. ↑ Lainey, V; Rambaux, N; Tobie, G; Cooper, N; Zhang, Q; Noyelles, B; Baillié, K (7 лютого 2024). A recently formed ocean inside Saturn's moon Mimas. Nature (англ.). 626 (7998): 280—282. doi:10.1038/s41586-023-06975-9. ISSN 1476-4687. PMID 38326592. S2CID 267546453.
  64. ↑ а б в г д е ж Porco, C. C.; Helfenstein, P.; Thomas, P. C.; Ingersoll, A. P.; Wisdom, J.; West, R.; Neukum, G.; Denk, T.; Wagner, R. (10 March 2006). Cassini Observes the Active South Pole of Enceladus. Science. 311 (5766): 1393—1401. Bibcode:2006Sci...311.1393P. doi:10.1126/science.1123013. PMID 16527964. S2CID 6976648.
  65. ↑ Pontius, D.H.; Hill, T.W. (2006). Enceladus: A significant plasma source for Saturn's magnetosphere. Journal of Geophysical Research. 111 (A9): A09214. Bibcode:2006JGRA..111.9214P. doi:10.1029/2006JA011674.
  66. ↑ а б Wagner, R. J.; Neukum, G.; Stephan, K.; Roatsch; Wolf; Porco (2009). Stratigraphy of Tectonic Features on Saturn's Satellite Dione Derived from Cassini ISS Camera Data. Lunar and Planetary Science. XL: 2142. Bibcode:2009LPI....40.2142W.
  67. ↑ а б в Schenk, P. M.; Moore, J. M. (2009). Eruptive Volcanism on Saturn's Icy Moon Dione. Lunar and Planetary Science. XL: 2465. Bibcode:2009LPI....40.2465S.
  68. ↑ Cassini Images Ring Arcs Among Saturn's Moons (Cassini Press Release). Ciclops.org. 5 вересня 2008. Архів оригіналу за 2 січня 2010. Процитовано 1 січня 2010.
  69. ↑ Lakdawalla, Emily. Methone, an egg in Saturn orbit?. Planetary Society. Процитовано 27 квітня 2019.
  70. ↑ Cassini goodies: Telesto, Janus, Prometheus, Pandora, F ring. The Planetary Society.
  71. ↑ Matthew S. Tiscareno; Joseph A. Burns; Jeffrey N. Cuzzi; Matthew M. Hedman (2010). Cassini imaging search rules out rings around Rhea. Geophysical Research Letters. 37 (14): L14205. arXiv:1008.1764. Bibcode:2010GeoRL..3714205T. doi:10.1029/2010GL043663. S2CID 59458559.
  72. ↑ а б в Wagner, R. J.; Neukum, G.; Giese, B.; Roatsch; Denk; Wolf; Porco (2008). Geology of Saturn's Satellite Rhea on the Basis of the High-Resolution Images from the Targeted Flyby 049 on Aug. 30, 2007. Lunar and Planetary Science. XXXIX (1391): 1930. Bibcode:2008LPI....39.1930W.
  73. ↑ Schenk, Paul M.; McKinnon, W. B. (2009). Global Color Variations on Saturn's Icy Satellites, and New Evidence for Rhea's Ring. American Astronomical Society. 41: 3.03. Bibcode:2009DPS....41.0303S.
  74. ↑ Rhea:Inktomi. USGS—Gazetteer of Planetary Nomenclature. Процитовано 28 квітня 2010.
  75. ↑ Rhea's Bright Splat. CICLOPS. 5 червня 2005. Архів оригіналу за 6 жовтня 2012. Процитовано 28 квітня 2010.
  76. ↑ Zebker1, Howard A.; Stiles, Bryan; Hensley, Scott; Lorenz, Ralph; Kirk, Randolph L.; Lunine, Jonathan I. (15 травня 2009). Size and Shape of Saturn's Moon Titan. Science. 324 (5929): 921—923. Bibcode:2009Sci...324..921Z. doi:10.1126/science.1168905. PMID 19342551. S2CID 23911201.
  77. ↑ а б Porco, Carolyn C.; Baker, Emily; Barbara, John та ін. (2005). Imaging of Titan from the Cassini spacecraft (PDF). Nature. 434 (7030): 159—168. Bibcode:2005Natur.434..159P. doi:10.1038/nature03436. PMID 15758990. S2CID 4360680. Архів оригіналу (PDF) за 25 липня 2011.
  78. ↑ а б Lopes, R.M.C.; Mitchell, K.L.; Stofan, E.R. та ін. (2007). Cryovolcanic features on Titan's surface as revealed by the Cassini Titan Radar Mapper (PDF). Icarus. 186 (2): 395—412. Bibcode:2007Icar..186..395L. doi:10.1016/j.icarus.2006.09.006. Архів оригіналу (PDF) за 6 грудня 2019. Процитовано 5 січня 2010.
  79. ↑ Lorenz, R.D.; Wall, S.; Radebaugh, J. та ін. (2006). The Sand Seas of Titan: Cassini RADAR Observations of Longitudinal Dunes (PDF). Science. 312 (5774): 724—27. Bibcode:2006Sci...312..724L. doi:10.1126/science.1123257. PMID 16675695. S2CID 39367926.
  80. ↑ Stofan, E.R.; Elachi, C.; Lunine, Jonathan I. та ін. (2007). The lakes of Titan (PDF). Nature. 445 (7123): 61—64. Bibcode:2007Natur.445...61S. doi:10.1038/nature05438. PMID 17203056. S2CID 4370622. Архів оригіналу (PDF) за 6 жовтня 2018. Процитовано 5 січня 2010.
  81. ↑ Titan:Kraken Mare. USGS—Gazetteer of Planetary Nomenclature. Процитовано 5 січня 2010.
  82. ↑ Thomas, P. C.; Armstrong, J. W.; Asmar, S. W. та ін. (2007). Hyperion's sponge-like appearance. Nature. 448 (7149): 50—53. Bibcode:2007Natur.448...50T. doi:10.1038/nature05779. PMID 17611535. S2CID 4415537.
  83. ↑ Thomas, P.C; Black, G. J.; Nicholson, P. D. (1995). Hyperion: Rotation, Shape, and Geology from Voyager Images. Icarus. 117 (1): 128—148. Bibcode:1995Icar..117..128T. doi:10.1006/icar.1995.1147.
  84. ↑ а б Porco, C.C.; Baker, E.; Barbarae, J. та ін. (2005). Cassini Imaging Science: Initial Results on Phoebe and Iapetus (PDF). Science. 307 (5713): 1237—42. Bibcode:2005Sci...307.1237P. doi:10.1126/science.1107981. PMID 15731440. S2CID 20749556.
  85. ↑ а б Verbiscer, Anne J.; Skrutskie, Michael F.; Hamilton, Douglas P. та ін. (2009). Saturn's largest ring. Nature. 461 (7267): 1098—1100. Bibcode:2009Natur.461.1098V. doi:10.1038/nature08515. PMID 19812546. S2CID 4349726.
  86. ↑ Denk, T. та ін. (10 грудня 2009). Iapetus: Unique Surface Properties and a Global Color Dichotomy from Cassini Imaging. Science. 327 (5964): 435—9. Bibcode:2010Sci...327..435D. doi:10.1126/science.1177088. PMID 20007863. S2CID 165865.
  87. ↑ Spencer, J. R.; Denk, T. (10 грудня 2009). Formation of Iapetus' Extreme Albedo Dichotomy by Exogenically Triggered Thermal Ice Migration. Science. 327 (5964): 432—5. Bibcode:2010Sci...327..432S. CiteSeerX 10.1.1.651.4218. doi:10.1126/science.1177132. PMID 20007862. S2CID 20663944.
  88. ↑ а б в г д е Grav, Tommy; Bauer, James (2007). A deeper look at the colors of the Saturnian irregular satellites. Icarus. 191 (1): 267—285. arXiv:astro-ph/0611590. Bibcode:2007Icar..191..267G. doi:10.1016/j.icarus.2007.04.020. S2CID 15710195.
  89. ↑ а б в г д е Planetary Satellite Mean Elements. Jet Propulsion Laboratory. Процитовано 7 June 2023.
  90. ↑ а б в г Grav, T.; Bauer, J. M.; Mainzer, A. K.; Masiero, J. R.; Nugent, C. R.; Cutri, R. M. та ін. (August 2015). NEOWISE: Observations of the Irregular Satellites of Jupiter and Saturn. The Astrophysical Journal. 809 (1): 9. arXiv:1505.07820. Bibcode:2015ApJ...809....3G. doi:10.1088/0004-637X/809/1/3. S2CID 5834661. 3.
  91. ↑ Jacobson, Robert A.; Brozović, Marina; Mastrodemos, Nickolaos; Riedel, Joseph E.; Sheppard, Scott S. (December 2022). Ephemerides of the Irregular Saturnian Satellites from Earth-based Astrometry and Cassini Imaging. The Astronomical Journal. 164 (6): 10. Bibcode:2022AJ....164..240J. doi:10.3847/1538-3881/ac98c7. 240.
  92. ↑ Giese, Bernd; Neukum, Gerhard; Roatsch, Thomas та ін. (2006). Topographic modeling of Phoebe using Cassini images (PDF). Planetary and Space Science. 54 (12): 1156—66. Bibcode:2006P&SS...54.1156G. doi:10.1016/j.pss.2006.05.027.
  93. ↑ S/2006 S 20 – Tilmann Denk (амер.). Процитовано 23 січня 2024.
  94. ↑ S/2006 S 9 – Tilmann Denk (амер.). Процитовано 23 січня 2024.
  95. ↑ а б Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. Процитовано 22 січня 2023.
  96. ↑ Natural Satellites Ephemeris Service. Minor Planet Center. Процитовано 22 січня 2023. Selection of Objects → «All Saturnian outer irregular satellites» → Check «I require Orbital Elements» → Get Information
  97. ↑ а б Asteroid Size Estimator. Center for Near Earth Object Studies. NASA. Процитовано 8 червня 2023.
  98. ↑ а б Thomas, P. C.; Helfenstein, P. (July 2020). The small inner satellites of Saturn: Shapes, structures and some implications. Icarus. 344: 20. Bibcode:2020Icar..34413355T. doi:10.1016/j.icarus.2019.06.016. S2CID 197474587. 113355.
  99. ↑ Jacobson, Robert A. (November 2022). The Orbits of the Main Saturnian Satellites, the Saturnian System Gravity Field, and the Orientation of Saturn's Pole. The Astronomical Journal. 164 (5): 19. Bibcode:2022AJ....164..199J. doi:10.3847/1538-3881/ac90c9. 199.
  100. ↑ Lainey, V.; Rambaux, N.; Cooper, N.; Dahoumane, R.; Zhang, Q. (February 2023). Characterising the interior of five inner Saturnian moons using Cassini ISS data. Astronomy & Astrophysics. 670: 6. Bibcode:2023A&A...670L..25L. doi:10.1051/0004-6361/202244757. L25.
  101. ↑ а б Planetary Satellite Discovery Circumstances. Jet Propulsion Laboratory. 23 May 2023. Процитовано 7 June 2023.
  102. ↑ S/2004 S 4 was most likely a transient clump—it has not been recovered since the first sighting.[23]
  103. ↑ а б в Schlyter, Paul (2009). Saturn's Ninth and Tenth Moons. Views of the Solar System (Calvin J. Hamilton). Процитовано 5 січня 2010.
Супутники перелічені за приблизною середньою віддаленістю орбіт від Сатурна.
Супутники-«пастухи»
кілець
Коорбітальні
Кільце G
Алькіоніди
Внутрішні великі
(з троянцями)
Зовнішні великі
Нерегулярні
Інуїтська група
Скандинавська група
Феба · Скаді · S/2007 S 5 · S/2007 S 2 · S/2004 S 37 · S/2019 S 2 · S/2020 S 7 · S/2006 S 9 · S/2006 S 20 · Сколл · Гірроккін · Грейп · S/2004 S 13 · Мунділфарі · S/2004 S 43 · S/2006 S 1 · S/2007 S 3 · Грід · Бергельмір · Нарві · Ярнсакса · S/2004 S 17 · Суттунг · Еггтер · Гаті · S/2004 S 12 · Бестла · Фарбауті · Трюм · S/2004 S 46 · S/2019 S 11 · Ангрбода · Белі · Егір · Ґерд · S/2004 S 7 · S/2019 S 13 · S/2006 S 14 · Гуннлод · S/2005 S 5 · Скрюмір · S/2004 S 28 · Альвальді · Карі · Гейррод · S/2006 S 3 · Фенрір · Сурт · S/2006 S 18 · Логі · Імір · S/2019 S 19 · S/2004 S 21 · S/2004 S 39 · S/2004 S 36 · Тьяцці · S/2004 S 34 · S/2006 S 19 · Форньйот · S/2020 S 9 · S/2004 S 26 · S/2019 S 21 · S/2004 S 52
Галльська група
Ймовірні
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Супутники_Сатурна&oldid=42359550