Стародуб — Вікіпедія

місто Стародуб
рос. город Стародуб
Герб Стародуба Прапор Стародуба
Розташування міста Стародуб
Країна	Росія
Суб'єкт Російської Федерації	Брянська область
Муніципальний район	Стародубський район
Код ЗКАТУ:	15250501
Код ЗКТМО:	15750000001
Основні дані
Час заснування	1080
Статус міста	1781
Населення	18 399 осіб (2008)
Площа	22 км²
Поштовий індекс	142943
Телефонний код	+7 48348
Географічні координати:	52°35′00″ пн. ш. 32°46′00″ сх. д. / 52.58333333336077686226417427° пн. ш. 32.7666666666947747899030219° сх. д. / 52.58333333336077686226417427; 32.7666666666947747899030219Координати: 52°35′00″ пн. ш. 32°46′00″ сх. д. / 52.58333333336077686226417427° пн. ш. 32.7666666666947747899030219° сх. д. / 52.58333333336077686226417427; 32.7666666666947747899030219
Часовий пояс	+3
Водойма	р. Бабинець
Найближча залізнична станція	Жеча
Відстань
До залізничної станції:	10 км
До центру регіону (км):  - фізична:  - залізницею:  - автошляхами:	123 134
Вебсторінка	starburg.ru
Стародуб у Вікісховищі

Староду́б (рос. Стародуб) — місто в Російській Федерації, адміністративний центр Стародубського району Брянської області.

Історично центр історико-етнографічної землі Стародубщина, центр одного з 10-ти адміністративних полків Гетьманщини і єдиний — поза межами сучасної України.

Населення міста становить 18 399 осіб (2008; 18,4 тис. в 2005, 18,4 тис. в 2004, 18 643 в 2002, 18,9 тис. 1989, 15,1 тис. в 1970, 11,7 тис. в 1959, 12,6 в 1939).

Географія[ред. | ред. код]

Місто розташоване на річці Бабинець, правій притоці річки Вабля, притоки Судості, басейн Десни.

Походження назви міста[ред. | ред. код]

За місцевими переказами, Стародуб названо так на честь могутнього кремезного дуба, який знаходився в центрі міста, на ринковій площі. Дослідник місцевої старовини Олександр Рубець у своїй праці писав, що у Стародубі ще у 30-х роках ХІХ ст. ріс величезний дуб, під покровом якого могли розміститися п'ятнадцять возів. Але у 1840-му році дуб засох, тому місцевий городничий наказав викорчувати його, і таким чином «загинула славна історична пам'ятка Стародуба»^[1].

Вважається, що у давніх слов'ян дуб користувався особливою повагою. Він вважався "священним деревом бога Перуна". Можливо, Стародуб у язичницькі часи був локальним сіверським культурним та духовним центром. За цією ж версією вважається, що місцеві язичники збиралися час від часу під гіллям кремезного дуба, приносили сюди релігійні жертви, влаштовували свята, у яких оспівували дивовижну силу рідної природи. Так, навіть до ХІХ ст. у деяких селах Стародубського повіту селяни клали в стайню шматочок розбитого блискавкою дуба, в надії, що це додасть сили їхнім коням.

Історія[ред. | ред. код]

Історична приналежність

Чернігівське Князівство 1080–1363
Велике Князівство Литовське 1363-1503
Московське Царство 1503–1616
Річ Посполита 1616-1649
Гетьманщина 1649-1654
Московське Царство 1654–1708
Гетьманщина 1708
МЦ або РІ 1708–1917
Початок Революції 1917-1921 років
Тимчасовий уряд Росії 1917
УНР/Українська Держава 1917-1918
ТРСУУ 1918-1919
РСФРР 1919-1922
Кінець Революції 1917-1921 років
СРСР 1922–1941
Третій Рейх 1941–1943
СРСР 1943–1991
Російська Федерація 1991-до наших днів

Відоме з XI століття як фортеця Чернігівського князівства. У літописах вперше згадується під 1096 у зв'язку з міжусобною боротьбою князів та нападами половців. У XII-на початку XIII століть — центр Стародубського удільного князівства. У 1239 році місто зруйноване татарами.

З XIV століття перебуває у складі Великого князівства Литовського, центр Стародубського повіту.

На початку XVI століття Стародуб перейшов під владу Московської держави. За володінням цих земель розв'язалася Стародубська війна, що закінчилася 29 серпня 1535 року, коли після місячної облоги війська Великого князівства Литовського звільнили Стародуб під час війни між Московською державою та Великим князівством Литовським, раніше захопленим Москвою в 1503 році.^[2]

У 1616 році його здобули польські війська і за умовами Деулінського перемир'я 1618 року місто перейшло до Литовського великого князівства в складі Речі Посполитої. У 1620 році Стародубу було надано магдебурзьке право.

1648 під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького українське військо звільнило місто. За переписом 1654 у Стародубі 538 козаків. З 1663 місто стало військово-адміністративним центром Стародубського полку, який виділений із великого Ніженського полку. 1666, на прохання стародубських міщан, надана царська грамота, якою підтверджувалися права міського самоуправління - маґдебурії.

У добу Гетьманщини в околицях Стародуба видобували залізну руду і виробляли з неї залізо.

Гетьман Іван Мазепа Універсалом від 9 травня 1690 р. дозволяє стародубівському полковнику Михайлові Миклашевському побудувати дві рудні «для робленя желѣза… при якихъ то рудняхъ… осадити килко десять дворов людей», з яких передбачається брати податки: «звиклие зъ них отбирати пожитки». У часи Північної війни Стародуб став місцем концентрації військ Московщини, а після оголошення Українсько-Шведського союзу - базою з формування антиурядових військ полковника Івана Скоропадського.

1781 Стародуб став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва, а з 1802 — Чернігівської губернії.

У 1917 в Стародубі базувався загін Українського Вільного козацтва в числі 25 вільних козаків під керівництвом поручника Шакотька.

У 1917-1918 Стародуб належав до Української Народної Республіки (за законом 2—4 березня 1918 мав стати центром землі — Сіверщини) та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського^{[джерело?]}.

У 1919 році включений до складу РСФРР^[3].

Після Другої світової війни російська комуністична влада вдалася до ліквідації кам'яних будівель Стародуба епохи Гетьманщини. Зокрема, знищено Іванівську церкву, збудовану 1720 коштом Гетьмана Іоанна Скоропадського; Спасівський собор, зведений у стилі українського бароко; Миколаївську церкву.

Дослідники історії Стародубщини свідчать:

Полковий собор Різдва Христового урятувало лише те, що там було велике сховище колгоспної картоплі, і перемістити цей овоч звідти просто не було можливості. Але усім тим храмам, що стояли навколо, так не пощастило, і унікальний архітектурний ансамбль у стилі українського бароко тепер ми можемо побачити лише на старих світлинах. Багато загубив у своїй красі і полковий собор, залишившись відтепер на самоті, зовсім не так, як його планували у 17-му ст. українські архітектори.

Економіка[ред. | ред. код]

У місті працюють заводи: сироробний, консервний, ЗАТ «СтелТЗ», хлібокомбінат.

Серед них слід відзначити колишній овочесушильний завод, а нині ВАТ "Консервсушпрод", який є генеральним підрядником і постачальником армії агрессора та Міноборони РФ, з 2018 роки обсяги виробництва індивідуальних раціонів харчування (ІРХ, або ИРП), що в народі мають назву "сухпайок", "сухпай", зросли майже втричі і сягнули 3 млрд.рублів. За даними росстату та відкритих даних в рос.пресі понад 80% усіх "ИРП" для міноборони РФ виробляють саме в Стародубі. З часу повномасштабного вторгнення в Україну серед матеріальних речових доказів на місцях боїв та на звільнених територіях знайдені тисячі обгорток та прострочених упаковок сухпаїв Стародубського заводу. Адреса потужностей виробництва - Брянська обл, м.Стародуб, вул.Леніна, 26, а також вул.Садова 3-5. Координати в гугл-мапс : 52.581628, 32.751401. За всіма ознаками цей завод слід вважати військовим об'єктом та "легітимною ціллю" для можливих "бавовняток".

Видатні місця[ред. | ред. код]

• Собор Різдва Христового (1677 р., відновлений в 1744 р. після пожежі^[4]). Козацьке бароко з елементами наришкінського стилю.
• Богоявленська церква, 1770–1789 рр., провінційне бароко.
• Миколаївська церква, 1802–1802 рр., класицизм.
• Будівлі колишніх духовного училища та чоловічої гімназії

Відомі люди[ред. | ред. код]

• Акуленко Микола Іванович (1888—1971) — український оперний співак (драматичний тенор).
• Ворович Йосиф Ізраїлевич — російський математик, академік РАН
• Галецький Семен Якович — український військовий і державний діяч. Стародубський полковник.
• Доброгаєв Сергій Мартиніянович (1872—1952) — засновник української та російської логопедії, фізіолог.
• Дятлів Петро Юрійович — український політичний діяч, революціонер, перекладач, редактор і публіцист.
• Зайців Микола — український військовий і громадський діяч; хорунжий Армії УНР.
• Каменецький Йосип Кирилович — російський медик
• Метельський Георгій Васильович — російський письменник, прозаїк.
• Миклашевський Михайло Андрійович — український військовий і державний діяч. Стародубський полковник.
• Нікітченко Микола Степанович — радянський воєначальник, генерал-майор.
• Огієвський Анатолій Володимирович — український гідролог, доктор технічних наук.
• Ракушка Роман Онисимович — український державний і церковний діяч. Ймовірний автор «Літопису Самовидця».
• Расторгуєв Павло Андрійович — білоруський мовознавець-діалектолог.
• Рубець Олександр Іванович — український краєзнавець, фолкльорист, хоровий диригент і педагог.
• Скоропадський Іван Ілліч — український гетьман. Стародубський полковник.
• Скоропадський Павло Петрович — гетьман Української Держави. Навчався у Стародубській гімназії.
• Толочинов Микола Пилипович — відомий акушер-гінеколог.
• Ткаченко Михайло Степанович — член Центральної і Малої Рад, генеральний секретар судових справ.

Див. також[ред. | ред. код]

• Стародубщина
• Стародубська війна (1534—1537)

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• 1917-й рік на Стародубщині.
• Інформаційний портал
• Розважальний портал
• Енциклопедія «Мой город»
• Про місто
• Районна бібліотека
• Міський форум
• Про історію міста
• Галерея та супутниковий знімок

Література[ред. | ред. код]

• Вортман Д. Я. Стародуб // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 816. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Желіба О. В. Геральдика Стародубщини // Український вимір. Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. — № 5. — Ніжин-Київ: НДУ ім.. М. Гоголя, 2006.– С. 50-54.
• Ігор Роздобудько. Стародубщина. Нарис українського життя краю.
  • Глеб Парфенов (2019-03-10). Гибридная война против Украины в 1918 году. Стародубщина: утеряный украинский край. https://petrimazepa.com/. Петро та Мазепа.

п о р Стародубський повіт Повітове місто Стародуб Міста, містечка та посади Воронок • Єленка • Лужки • Млинка • Погар • Понурівка Волості Гарцевська • Гриньовська • Кістерська • Лищицька • Нижневська • Погарська • Понуровська • Стародубська • Соловська • Чаусовська • Яцковська Основні поселення (від 900 мешканців на 1866 рік) Азарівка • Андрійковичі • Борщев • Гриньов • Дем'янки • Кістер • Курковичі • Мишківка • Нижнє • Лищиці • Павличі • Понурівка • Солова