Станіслав Потоцький (київський воєвода) — Вікіпедія

Станіслав Потоцький пол. Stanisław Potocki
Дідич Станиславова
19 травня 1751 — 8 лютого 1760
Попередник:	Йосиф Потоцький
Наступник:	Йосиф Потоцький
галицький староста
коломийський староста
снятинський староста
Народження:	1698[1][2][3] Тязів, Руське воєводство, Річ Посполита
Смерть:	1760[1][2] Залізці, Руське воєводство, Річ Посполита
Поховання:	Збараж і Кременець
Країна:	Річ Посполита
Релігія:	Католицизм
Рід:	Потоцькі
Батько:	Юзеф Потоцький
Мати:	Вікторія Лещинська
Шлюб:	Маріанна Лащd і Гелена Потоцькаd[3]
Діти:	Юзеф Потоцький, Вінцентій Потоцький, Анна Ельжбета Потоцькаd, Вікторія Потійd і Q123005159?
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Станісла́в Пото́цький (пол. Stanisław Potocki; 1698 — 8 лютого 1760) — польський шляхтич, військовий і політичний діяч Речі Посполитої, меценат, архітектор. Єдиний син Юзефа Потоцького.

Родовід[ред. | ред. код]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селі Тязів (пол. Cieżów^[4] (нині Івано-Франківського району Івано-Франківської області, Україна^[5]), охрещений у воді в березні 1698 року, урочистий акт хрещення відбувся в листопаді.

Правдоподібно, навчався у станиславівських школах. Під час битви під Калішем був з мамою в таборі, надалі теж перебував у ньому, між іншим у Гданську.

У 1720 та 1722 роках був маршалком галицьких сеймиків, що передували вальним сеймам тих років, на які його обирали послом від Галицької землі (також був у 1724 році). У 1723 році — маршалок Радомського трибуналу. Посол на сейм у Гродні (Городні) в 1729 (від Галицької землі, був одним з 20-ти послів, які 30 серпня підписали маніфест, що не визнавав його легальність, чим зірвали сейм) і 1730 (від Брацлавського воєводства) роках. Посол сейму 1732 у Варшаві (від Галицької землі).

Під час безкоролів'я — маршалок конфедерації, утвореної 10 березня 1733 в Галичі. 12 вересня брав участь у виборах королем Станіслава Лещинського. На момент проголошення батьком у березні 1735 року маніфесту про перехід «дому Потоцьких» на сторону короля Августа ІІІ перебував у Волощині з іншими прихильниками С. Лещинського. Відсутність єдності серед Потоцьких тішила Францішека Максиміліяна Оссолінського.

У 1736 році керував роботами зі зміцнення фортифікацій і розбудови міста Станиславова: розширено та зміцнено мури (згідно системи С. Фаубана), збудовано чотири нові вежі; у 1739 р. фортеця витримала напад козаків, за це С. Потоцький оплатив виготовлення та встановлення статуї Богородиці на Галицькому передмісті. З полковником коронної артилерії Кристіяном Дальке працювали над уфортифікуванням Кам'янця-Подільського, Ченстохови. Разом з белзьким воєводою Антонієм Міхалом Потоцьким допомагав батькові ліквідувати результати сейму 1740 р. У середині 1741 під час війни за австрійську спадщину підтримував батька в його спробах організувати конфедерацію з метою скерувати її проти Августа ІІІ та Московії.

Надвірне військо С. Потоцького складалося з 600 жовнірів-піхотинців, 200 драгунів, 200 яничарів, близько 2000 козаків. Утримував також оборонний замок у Бродах.^[6]

Помер 8 лютого 1760 року. Тіло перевезл із Залізців до костелу оо. Бернардинів у Збаражі, де відбулось урочисте поховання. Промови мали ксьондзи Ян Гаєвський, Венантій Тишковский. Серце поховали в костелі оо. Реформатів у (Крем'янці).

Власність[ред. | ред. код]

У молодості отримав від батька частину давніх його королівщин; 1719 року був старостою гродовим галицьким і снятинським, у 1720 році старостою коломийським. 1732 р. батько за дозволом короля переказав правом «доживотя» Лежайське староство. Після батька став дідичем Умані, Бродів. Також був власником Станиславова (підписав права і привілеї діда Анджея та існування в місті вірменської ґміни, якою керували на основі магдебурзького права), Тернополя, Залізців, Золотого Потоку, Збаража (Руське воєводство), Немирова (Брацлавське воєводство), Константинова (Подільське воєводство), Юзефова (Люблінське воєводство), Кротошина (Каліське). 1751 року в Дунаївцях записав фундуш для будівництва в місті костелу капуцинів.^[7] Дідичні маєтки успадкував сам. У 1755 році від старости селецького Міхала Вельгорського отримав Тисменицю — давнє дідицтво Потоцьких. Перша дружина привнесла Сосницю в Руському воєводстві.

Посади[ред. | ред. код]

У 1726 році батько почав домагатися надання йому посади стражника великого литовського, яку отримав у 1728 році. Воєвода смоленський (8 травня 1735 р., від Авґуста ІІІ, який хотів об'єднати «патріотів»; номінально, або титулярний), київський (призначений або номінований 4 вересня 1744, відставка у 1756), познанський (з 1746). Вживав титул генерального старости Київської землі.

Сім'я[ред. | ред. код]

Перша дружина — Маріанна з Лащів, дочка белзького воєводи Александера Міхала.^[8] Діти:

• Антоній,
• Анна — дружина Франциска Салезія Потоцького.

Друга дружина — Гелена Замойська (від 1733 р., померла 27 грудня 1760 р. в Бродах). Діти:

• Юзеф — крайчий коронний,
• Пйотр — снятинський староста,
• Францішек Ксаверій — лежайський староста,
• Вінцентій — військовий і політичний діяч Речі Посполитої (Республіки Обох Націй), меценат, колекціонер,
• Теофілія — дружина Авґуста Мошинського
• Вікторія — дружина Людовика Потія
• Людвіка — дружина Іґнація Цетнера.

Меценат[ред. | ред. код]

• Гроші для єзуїтів у Станиславові,
• 1752 року розпочали перебудову Станиславівського костелу єзуїтів (особисто планував, керував),
• Гроші для костелу бернардинів у Збаражі (консекрований 3 серпня 1755 року, 1757 року була фундація великого вівтаря),
• Гроші для костелу августиянів у Залізцях, костелу францисканів (нині — церква святого Миколая) у Крем'янці,
• Гроші для коронації чудотворних ікон Матері Божої:
  • костел домініканів у Львові (1751),
  • костел бернардинів у Лежайську (1752),
  • костел єзуїтів на Пяску, Ярослав (1756),
• фундатор кляшторів оо. Тринітаріїв у Станиславові, Томашеві, Кротошині,
• реконструкція замку у Бродах,
• надавав кошти для опіки молоді з бідних шляхетських сімей.^[6]

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом Білого Орла (3 серпня 1742 року).

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Dymnicka-Wołoszyńska H. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 156—158. (пол.)
• Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — Т. 3. — 938 s. — S. 693. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]

• Stanisław Potocki z Podhajec h. Pilawa (Srebrna) (ID: 15.333.195). (пол.)

Попередник Юзеф Потоцький

Воєвода київський 1744-1756

Наступник Францішек Салезій Потоцький

Попередник Міхал Здзіслав Замойський

Воєвода смоленський 1744-1756

Наступник Пйотр Павел Сапєга

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про особу Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Генеалогія та некрополістика Genealogics.org · Geni.com · Родовід · Sejm-Wielki.pl · WeRelate · WikiTree Нормативний контроль Freebase: /m/061ntv · MAK: 9810609348105606 · NUKAT: n2009046870 · VIAF: 311427985 · WorldCat: viaf-311427985