Станіслав Гозій — Вікіпедія

Станіслав Гозій
Портрет Гозія (1575)
Герб
Герб
Санта Марія ін Трастевере
Єпископ Хелмінський
12 липня 1549 — 11 травня 1551
Церква: Римо-Католицька Церква
Єпископ Вармійський
11 травня 1551 — 5 серпня 1579
Церква: Римо-Католицька Церква
Великий пенітенціарій
1574 — 1579
Церква: Римо-Католицька Церква
 
Альма-матер: Болонський університет, Падуанський університет і Ягеллонський університет
Діяльність: письменник, католицький священник, поет, дипломат, католицький єпископ
Народження: 5 травня 1504(1504-05-05)
Краків, Королівство Польське
Смерть: 5 серпня 1579(1579-08-05) (75 років)
Капраніка, Італія
Похований: Рим і Санта Марія ін Трастевере
Єп. хіротонія: 1543; на єпископство 23 березня 1550
Проголошений: 26 лютого 1561
Папою: Пієм VI

CMNS: Станіслав Гозій у Вікісховищі

Стані́слав Го́зій[3] (лат. Stanislaus Hosius, пол. Stanisław Hozjusz, 5 травня 1504(15040505), Краків5 серпня 1579) ― польський римо-католицький князь-єпископ, кардинал1561), дипломат. Представник німецького міщанського роду Госсе з Кракова. Один із лідерів Контрерформації в Східній Європі. Єпископ хелмінський (15491551) і вармійський (15511579). Великий пенітенціарій (15741579). Секретар короля Сигізмунда І Старого (15381543), великий секретар коронний (15431549). Папський легат при дворі імператора Священної Римської імперії у Відні (1558) та польського короля (1566); посол Речі Посполитої при Святому Престолі1569). Фундатор Браунсберзької єзуїтської колегії (1565). Богослов-полеміст, гуманіст, меценат, автор численних творів.

Біографія[ред. | ред. код]

Станіслав Гозій народився 5 травня 1504 року в Кракові, у родині заможних міщан німецького походження — віленського городничкого Ульріха Госсе (Гозія; ? — 1561)[4] та Анни. Дитинство хлопець провів у Вільно.

У 1519—1524 роках Станіслав навчався у краківському Ягеллонському університеті. Служив вчителем при краківському єпископові. Цікавився гуманістичним рухом і підтримував контакти з Еразмом Роттердамським. У 1529—1534 роках навчався в Болоньї. З 1538 був секретарем польського короля. У 1538 році був призначений Вармінським каноніком, в 1540 ― одночасно Краківським, в 1542 ― Сандомирським. У 1549—1550 і в 1569 роках виконував дипломатичні доручення короля Сигізмунда Августа. З 12 липня 1549 єпископ Хелмінський, з 11 травня 1551 ― Вармійський.

Був активним діячем контрреформації. З 1558 року виконував служіння в Римі, в 1560—1561 роках Апостольський нунцій у Відні. У 1561—1563 роках брав участь у Тридентському соборі, керував ним в 1563 році.

У 1564 році повернувся до Польщі. Під його впливом король Сигізмунд Август, виконуючи рішення Тридентського собору, посилив боротьбу з реформацією. У 1564 році запросив єзуїтів до Польщі і до Браунсберга (нині Бранево), де заснував першу єзуїтську колегію. З 1569 року знову ― в Римі.

12-13 травня 1572 р. брав участь у конклаві, на якому було обрано папою Григорія ХІІІ.

Станіслав Гозій помер 5 серпня 1579 р. в містечку Капраніка, а похований в римській базиліці Санта Марія ін Трастевере. Незадовго по смерті розпочалися заходи у справі його беатифікації. Формальний процес започаткований 1923 в Хелмінській дієцезії, а продовжився в 1975 у Вармінській дієцезії. Богословська ревізія писань Гозія триває від 1978 р., а 2006 відновлено його беатифікаційний процес в Ольштині та на дієцезальному рівні встановлено трибунал.

Титули[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

Богословські праці і полемічні листи видані в збірці «Opera omnia» (1547). Найважливіший твір «Confessio fidei catholicae christiana» (1557; 39 видань).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. іноді Станіслав Гоз'юш → Цебенко О. Писемні історичні джерела як засіб пізнання морального образу Яна Щасного Гербурта [Архівовано 2017-04-26 у Wayback Machine.] // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. — Луцьк, 2014. — № 19 (296): Філологічні науки. Літературознавство. — С. 152—157.
  4. Urban W. Hozjusz Stanisław … (1504—1579)… — S. 42.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]