French
DeutschСтаніславчик (Золочівський район) — Вікіпедія
| село Станіславчик | |||
|---|---|---|---|
| |||
 | |||
| Країна |  Україна | ||
| Область | Львівська | ||
| Район | Золочівський | ||
| Громада | Бродівська міська громада | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1626 | ||
| Населення | 460 | ||
| Площа | 1,672 км² | ||
| Густота населення | 275,12 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 80622[1] | ||
| Телефонний код | +380 3266[2] | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 50°10′13″ пн. ш. 24°54′50″ сх. д. / 50.17028° пн. ш. 24.91389° сх. д.Координати: 50°10′13″ пн. ш. 24°54′50″ сх. д. / 50.17028° пн. ш. 24.91389° сх. д. | ||
| Середня висота над рівнем моря | 201 м[3] | ||
| Водойми | Стир | ||
| Відстань до обласного центру | 119 км | ||
| Відстань до районного центру | 19 км | ||
| Найближча залізнична станція | Броди | ||
| Відстань до залізничної станції | 22 км | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | 80622, Львівська обл., Бродівський р-н, с. Станіславчик[4] | ||
| Сільський голова | Котовська Надія Романівна[4] | ||
| Карта | |||
  Станіславчик | |||
 Станіславчик | |||
| Мапа | |||
 | |||
| | |||
Станісла́вчик — село в Україні, у Золочівському районі Львівської області. Відстань до центру громади становить 19 км, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Броди становить 22 км.
Колишній орган місцевого самоврядування — Станіславчицька сільська рада, якій підпорядковані села Станіславчик, Збруї, Бордуляки, Монастирок. Населення становить 460 осіб.
Історія[ред. | ред. код]
Історичне минуле сіл сягає в глибину тисячоліть. Територія була заселена ще в кам'яну добу. На околицях придибуються типологічно близькі до пізньопалеолітичних та мезолітичних ужиткові знаряддя діяльності: крем'яні ножі, рубила, скребки, наконечники стріл. За археологічними знахідками на території села Бордуляки виявлено існування ранньослов'янського поселення VI—VII століття.
Стародавній переказ оповідає, що село Станіславчик в давнину було розташоване на лівому березі річки Стир, в урочищі «Горби», яке збереглося й досі. Під час набігів татар село було спалене. Трагічною була доля жителів: майже всі вони загинули, частина похована в завалах підземних ходів, що вели в село. Інша оселилась вже на правому березі Стиру, розпочавши нову сторінку історії села.
Літописна історія Станіславчика починається від 1626 року — коли руський воєвода Іван Данилович заснував парафію у поселенні Станіслав над Стиром.
Забудова містечка у XVII столітті яскраво втілює містобудівні принципи середньовічної будівельної культури і залучена до мистецтва бароко.
Бачив край і події національно-визвольної війни середини XVII століття. Події Берестецької битви залишилися в топонімі «Бордуляки». Прибився сюди козак Бордуляк. Щоб не попадати на очі ляхам побудував собі хату в очеретах Стиру. З часом рід козака розрісся. Село стало Бордуляки (це прізвище і тепер досить часто зустрічається), а місце де була хата козака збереглося в назві присілка «Козаки». Збруї ж отримали свою назву від умільців-майстрів, що славилися виготовленням збруї для коней. У назві «Панькова» відображено діяльність людини. У польських мапах (картах) ця місцевість позначена Шимонівкою від імені власника. Пізніше Пенькове, Панькова — як місце масової вирубки лісів. Окраїна, кут — Кути (лише у 1964 році приєднані до Бродівського району).
У 1760 році після смерті Станіслава Потоцького та подальшого розвалу Польщі землі поступово переходять у власність євреїв, що до початку другої світової війни опанували весь сектор економіки сіл. Жителі переважно займалися вирубкою лісу, деревообробкою, рільництвом та вирощуванням хмелю. Боднарство, столярство, плетіння з лози, викурювання смоли, виготовлення гонт залишило свій відбиток у сучасних прізвищах жителів села (Столяр, Бондарук, Гонтарик).
Уродженець села Бордуляки письменник Тимофій Бордуляк посів чільне місце в сузір'ї відомих українських новелістів кінця XIX — початку XX століть.
1 липня 1925 року з Радехівського повіту вилучена сільська гміна Станіславчик та приєднана до Бродівського повіту.[5]
1 квітня 1930 року вилучена частина земель села Нивиці Радехівського повіту Тернопільського воєводства і включена до сільської гміни Станіславчик Бродського повіту[6], 15 червня 1934 року — ще значна частина земель села Нивиці передана селу Станіславчик. [7]
21 серпня 1934 року село стало центром об'єднаної ґміни Станіславчик у Бродівському повіті, до якої було включено ще 4 села.[8]
На 1 січня 1939 року в селі налічувалося 1240 мешканців, з них: 770 українців, 70 поляків, 250 євреїв і 150 німців та інших національностей.[9]
Перша і Друга світові війни принесли великі спустошення та руйнування краю. Змінився етнічний склад населення, різко зменшився його кількісний склад. Багато сільчан брали безпосередню участь у воєнних кампаніях Другої світової війни (формуваннях УПА, лавах Радянської Армії). Багато з них зазнали поневірянь сибірських таборів та важкої остарбайтерської долі Німеччини. У зв'язку з антисемітською політикою більшість євреїв фізично знищується, а решта залишають край. Досі на території Станіславчика зберігся єврейський цвинтар. У результаті повоєнних переселень майже повністю зникає чисельна польська громада.
У 1949 році селянські господарства сіл об'єднуються в колгоспи («ім. Калініна» — с. Станіславчик, «Нове життя» — с. Монастирок, «17 вересня» — с. Бордуляки). Укрупнене господарство у 1963 році перейменовано в колгосп ім. Котовського, а 1976 року колгосп реорганізований у спеціалізоване господарство — хмелерадгосп.
5 лютого 1965 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Станіславчицьку сільраду Радехівського району до складу Бродівського району.[10]
Якісно нова сторінка в історії сіл розпочалася з здобуттям Україною незалежності. Населення повністю підтримує курс на побудову демократичної, суверенної, незалежної держави (висока виборча активність, участь в різноманітних акціях, членство в політичних партіях і громадських організаціях). Стабілізується економічне життя (заохочується підприємницька ініціатива в сферах обслуговування, деревообробки, будівництва). Значні зрушення відбуваються в духовній сфері (реставровані і побудовані церковні храми, засновано музей Народної творчості і побуту, висипано символічні могили як вдячну пам'ять борцям за волю, що загинули під час національно-визвольних змагань, функціонують будинки «Просвіти», бібліотеки та ін.).
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,78% |
| російська | 0,22% |
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Дерев'яна церква святого Архистратига Михаїла, споруджена у 1799 році. на рівній ділянці біля правого берега річки Стир. У 1877 році проведено ремонт церкви, під час якого поруч з нею була споруджена дерев'яна, двоярусна дзвіниця. Під час наступної реконструкції 1881 року ґонтові покриття бані, дахів та піддашшя замінили бляхою. У міжвоєнний період проєкт нової церкви виконав архітектор Євген Нагірний, але через початок війни він не був реалізований.[12] У 1947 році через співпрацю з УПА та переховування упівця у церкві, був заарештований та вивезений до Сибіру парох храму отець Петро Штурмай. Того ж року церква стала православною. У 1991 році офіційно зареєстрована греко-католицька громада. Першим настоятелем храму був отець Ярослав Царик. Від 2004 року адміністратором храму є отець Степан Главацький. Нині церква перебуває у користуванні однойменної громади української греко-католицької церкви та належить до Бродівського деканату Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ.[13]
- Дерев'яний костел Святої Трійці, споруджений у XIX столітті[14] та мав одну навуй та два захристя — праворуч і ліворуч від пресвітерія — та присінка. Костел був невеликий, адже 1880 року у Станіславчику та сусідніх Бордуляках, які належали до місцевої парафії, мешкало трохи більше 300 католиків. Храм прослужив вірянам до початку другої світової війни, а з приходом радянської влади у 1939 році його було закрито. По війні депортації та репатріація поляків назавжди змінили етнічний склад Станіславчика – із середини 1940-х років до костелу вже не було кому ходити. Нині стан святині незадовільний: підлога згнила, ґонтовий дах, яким була накрита святиня, зруйнувався та впав усередину, залишилися стояти лише стіни, залишки розпису, які покрив мох та лишайники.[15]
- Перший камінь під будівництво церкви Покрову Пресвятої Богородиці, був закладений 1990 року, а 2006 року храм освячений на честь Покрову Пресвятої Богородиці владикою Михаїлом Колтуном. На парафії діє братство «Апостольства молитви», організовуються прощі. У церкві зберігаються мощі святителя Миколая Мирликійського, а також мощі імператриці Олени, які подаровані у 1904 році митрополитом Галицьким та Архієпископом Львівським Андреєм Шептицьким. Лікарі ветеринарної медицини Бродівського району пожертвували для храму бічний престіл, освячений на честь цілителя Пантелеймона з часткою мощей святого.[13]
- Кіркут — старий юдейський цвинтар.[14]
Відомі люди[ред. | ред. код]
- о. Данило Танячкевич — український греко-католицький священик, громадсько-політичний діяч-народовець, публіцист, почесний член «Просвіти», посол до Австрійського парламенту. Був помічником пароха місцевої церкви у 1867-1868 роках.[16]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: ВПЗ с. Станіславчик. services.ukrposhta.com. Укрпошта. Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ Коди автоматичного міжміського зв'язку: Львівська область. ukrtelecom.ua. Укртелеком. Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ Прогноз погоди в с. Станіславчик. weather.in.ua. Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ а б Станіславчицька сільська рада. rada.info. Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 29 kwietnia 1925 roku w sprawie włączenia gmin: Ruda brodzka, Monastyrek brodzki, Stanisławczyk i Bordulaki do powiatu Brody. isap.sejm.gov.pl (пол.). Сейм Речі Посполитої. Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 15 marca 1930 roku o zmianie granic gmin Niwice i Stanisławczyk w powiecie radziechowskim, województwie tarnopolskiem. isap.sejm.gov.pl (пол.). Сейм Речі Посполитої. Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 28 maja 1934 roku o zmianie granic powiatów radziechowskiego i brodzkiego w województwie tarnopolskiem. isap.sejm.gov.pl (пол.). Сейм Речі Посполитої. Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ Podział powiatu brodzkiego w województwie tarnopolskiem na gminy wiejskie. prawo.pl (пол.). Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ Кубійович, 1983, с. 12.
- ↑ Про внесення змін до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 4 січня 1965 року «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР». zakon3.rada.gov.ua. Верховна Рада України. Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ https://socialdata.org.ua/projects/mova-2001/
- ↑ Церква святого архістратига Михайла (1799). decerkva.org.ua. Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ а б Бродівський деканат. Храм святого Архістратига Михаїла с. Станіславчик. sokaleparchy.org.ua. Сокальсько-Жовківська єпархія УГКЦ. Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ а б Костел Святої Трійці ХІХ ст. derev.org.ua. Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ Забутий костел. monitor-press.com. Процитовано 6 травня 2020.
- ↑ Збожна, 2008, с. 309—318.
Джерела[ред. | ред. код]
- Вуйцик В., Івасейко С., Слободян В. Українські церкви Бродівського району. — Львів : Місіонер, 2000. — 192 с.
- Збожна О. Мій край святий, мій народ дорогий, я люблю його як тата, як маму, як мої діти (До І65-Ї річниці від дня народження о. Данила Танячкевича) // Збірник праць ТО НТШ. Том 4: Видатні постаті в українській культурі і науці / Тернопільський міський осередок Наукового товариства ім. Шевченка; ред. кол.: М. Андрейчин, Б. Андрушків, І. Вергелес, О. Збожна та ін. — Тернопіль : Рада, 2008. — 380 с. — (Штрихи до портретів славних земляків)
- Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — 174 с. — ISBN 3-447-02376-7.
- Топилко С. Втрати в архітектурно-планувальній структурі містечок Галичини від 1939 до 1990-х років
- Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Львівська область / Тронько П. Т. (голова) та ін. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 170.
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Иллюстрированный справочник-каталог) / Н. Жариков, И. Артеменко и др. — Киев : Будівельник, 1985. — Т. 3. — 339 с. (рос.)
 | Це незавершена стаття з географії Львівської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||
.png){kind=small}