Станція мілкого закладення — Вікіпедія

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (січень 2013)

Станція мілкого закладення — узагальнювальна назва кількох типів підземних станцій метрополітену, характерною рисою яких є мінімальна глибина закладення, безпосередньо нижче точки промерзання ґрунту.

Будівництво станцій мілкого закладення здебільшого ведеться у відкритому котловані, закріпленому розстрілами, за допомогою типових конструкцій зі збірного або монолітного залізобетону.

Типова станція мілкого закладення зазвичай має два, рідше — один вестибюль, з'єднаний з платформою станції сходами, а якщо перепад висот перевищує 5 метрів, встановлюється також ескалатор на підйом (при перепаді більше 7-ми метрів — і підйом, і спуск здійснюється ескалаторами).

Можна виокремити такі типи станцій мілкого закладення:

• Односклепінні
• Колонні трипрогонні
• Колонні двопрогонні
• Однопрогонні

Джерела[ред. | ред. код]

• Н. В. Смолянюк, В. П. Кожушко, А. В. Більченко. Метрополітен // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.