Сомин — Вікіпедія

село Сомин
Країна	Україна
Область	Волинська область
Район	Ковельський район
Громада	Луківська селищна громада
Основні дані
Засноване	1288
Населення	252
Площа	1,167 км²
Густота населення	215,94 осіб/км²
Поштовий індекс	44857
Телефонний код	+380 3363
Географічні дані
Географічні координати	51°11′49″ пн. ш. 24°20′08″ сх. д. / 51.19694° пн. ш. 24.33556° сх. д.Координати: 51°11′49″ пн. ш. 24°20′08″ сх. д. / 51.19694° пн. ш. 24.33556° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	188 м
Водойми	озеро Сомин
Місцева влада
Адреса ради	вул. Незалежності, 7, смт Луків, Турійський район, Волинська область, 44810 староста — с. Сомин, Турійський р-н, Волинська обл., 44857
Карта
	Сомин
	Сомин
Мапа

Со́мин — село в Україні, у Луківській селищній громаді Ковельського району Волинської області. Населення становить 252 осіб. У 2013 році виповнюється 725 років від часу про першу літописну згадку про село Сомин Турійського району (1288 р.).

Історія[ред. | ред. код]

Село Сомин входить до Турійського району Волинської області, центр однойменної сільської ради. Знаходиться в 2 км від міжнародної автомагістралі Варшава — Київ, в 4 км від залізничної станції Мацеїв і в 20 км від районного центру Турійськ. В адміністративному підпорядкуванні сільської ради перебуває с. Відути. Поблизу с. Сомин знаходиться однойменне озеро Сомин, глибина понад 56 м. Воно карстового походження — це найбільше озеро на території Турійського району [10, с. 67-68]. Дослідниця А. П. Корепанова пов'язує назву з незасвідченим антропонімом * Сом (а) + -ин у присвійній функції, а на думку В. П. Шульгача, сучасне Сомин є вторинною формою, фонетично наближеною до особового імені Сом [8, с. 129].

Населений пункт вперше згадується під 1288 р. у заповіті галицько-волинського князя Володимира Васильковича. Князь заповідає його своїй дружині княгині Ользі Андрівні [4, с. 439]. Вдруге відомості про село «Сомино» знаходимо в грамоті Великого князя литовського Олександра, яка датується 1499 р. Документ повідомляє про те, що Івашко Русин, за поданням володимирського намісника Василя Хребтовича, як дворянин, отримує від великого князя Ольгерда с. Сомине Володимирського повіту [5, с. 283]. У грамоті згадується і попередній власник Сомина — Козарина і його брат Тишка, які були вбиті жителями села [9, с. 387].

У 1540 р. Лев Боговитин отримав локаційно-магдебурзький привілей на осадження містечка у с. Сомині. Однак документ не був втілений на практиці — село так і не стало містом [2, с. 37]. Ревізія володимирського замку 1545 р. повідомляє про те, що вже згадуваний Івашко Русин обміняв Сомин на маєток Ляшки, який на момент ревізії вже перебував у власності Станіслава Медведя Заліського [5, с. 283]. Село фігурує у описі кордонів Великого князівства Литовського і корони Польської 1546 р. У документі Сомин — прикордонне село, яке належало Литовському князівству [6, с. 182—184]. Варто зазначити, що у 1570 р. «пані Маціївська» платила з нього від 20 димів, 40 городників, 4 комірників і 1 млинського колеса. Сомин у 1577 і 1583 рр. належав князям Вишневецьким. Вони з нього сплачували від 5 димів і 2 городників [9, с. 388]. У 1629 р. дідичем сіл Відути (28 димів) та Сомин (42 дими) значилася Єва з Кашова Сапєжина [1, с. 84]. За часів Російської імперії, Сомин входив до Олеської волості Володимирського повіту. Наприкінці XIX ст. тут було 80 будинків і проживало 468 осіб. У селі була одна з найстаріших церков Волині та оліярня [9, с. 388]. В описі приходів і монастирів волинської єпархії К. В. Пєрєвєрзєва за 1914 р. знаходимо відомості про те, що у Сомині дерев'яна св. Преображенська церква побудована у 1880 р. Вона була маловмісною і потребувала ремонту, прихожан 1636 душ. До парафії с. Сомина були також приписані села Відути і Новосілки. В останньому знаходився будинок священика [7, с. 71 — 72]. Варто зазначити, що у державному архіві Волинської області зберігаються і метричні книги с. Новосілки за 1845—1864 рр. [3, с. 292]. Вони являють собою цікаве краєзнавче джерело.

Згідно з даними О. Цинкаловського, які можна віднести до 20 — 30-х рр. XX ст. церква с. Сомин та її інтер'єр є старими і убогими, а на дерев'яній дзвіниці було велике залізне дугоподібне било. Ґрунти убогі, піскуваті і маловрожайні, проте соминське озеро завжди було дуже рибне [9, с. 388]. Скоріш за все К. В. Пєрєвєрзєв та О. Цинкаловський описують одну й ту ж будівлю сільського храму. За словами краєзнавця З. П. Ярмолюка Новоапостолівська церква с. Сомин проіснувала до середини XX ст. Соснові бруси, що залишились після руйнування храму були використанні для будівництва сільського клубу. Церковний інвентар, який вцілів, було передано в Луківську і Хворостівську церкви. У «Списку населених місць Волинської губернії» за 1906 р. зазначено, що в Сомині нараховувалось 77 будинків і проживало 514 жителів. Село зазнало значних руйнувань в роки Першої світової війни. У 1915 р. відповідно до центральних директив, російські козаки примушували селян евакуйовуватися у східні губернії, зокрема до району м. Пензи. Назад вони поверталися лише наприкінці 1918 р. Біженці, які поверталися додому були позбавлені засобів до існування. Часто їм доводилося найматися на роботу до своїх односельчан або до євреїв містечка Мацеїв. Під час війни в Сомині було зруйновано завод по виробництву спирту, який належав поміщику сусіднього села [10, с. 69].

Варто зазначити, що станом на 1 січня 1996 р. в селі налічувалось 97 будинків (103 господарства) і проживало 266 жителів. Таким чином у порівнянні з 1906 р. кількість населення с. Сомин зменшилась на 248 чоловік [10, с. 72]. Загалом, джерельна база з певними винятками дозволяє прослідкувати етапи історії села і сприятиме розвитку подальших досліджень.

До 23 грудня 2016 року село було центром Соминської сільської ради.

Після ліквідації Турійського району 19 липня 2020 року село увійшло до Ковельського району^[2].

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 266 осіб, з яких 128 чоловіків та 138 жінок.^[3]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 252 особи.^[4]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[5]

Мова	Відсоток
українська	98,81 %
російська	1,19 %

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України. Архів оригіналу за 18 листопада 2019. Процитовано 8 грудня 2019.
↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
↑ Розподіл населення за рідною мовою, Волинська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.

Джерела[ред. | ред. код]

1. Баранович О. Л. Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст. / О. Л. Баранович. — К.: Друкарня ім. Леніна, 1930. — 156 с.

2. Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в XVI — першій половині XVII століттях / А. Заяць. — Львів: «Добра справа», 2003. — 205 с.

3. Каталог метричних книг державного архіву Волинської області (1600—1933): Спеціальний довідник / Упоряд. В. М. Гика. — Луцьк: Надстир'я, 2008. — 588 с.

4. Літопис руський / Пер. З давньорус. Л. Є. Махновця; Від. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — 591 с.

5. Поліщук В. Урядницький клан луцького старости князя Богуша Корецького (На прикладі луцького замкового уряду, 1561—1567 роки) / В. Поліщук // Український археографічний щорічник. — Випуск 8/9. — Т. 11/12. — Київ — Нью-Йорк: М. П. Коць, 2004. — С. 266—298.

6. Попис границ межи Великого княжества Литовского и коруны Польское в 1546 г. // Наукові записки з проблем волинезнавства. I випуск. Збірник наукових статей та матеріалів, присвячений 45-річчю від дня народження С. Д. Панишка / Упоряд. О. Є. Златогорський. — Луцьк, 2008. — С. 148—228.

7. Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии / Сост. К. В. Переверзевь. — Житормирь: Електрическая типографія насл. М. Дененмана, Михайловского, 1914. — 446 с.

8. Шульгач В. П. Ойконімія Волині: Етимологічний словник-довідник / В. П. Шульгач. — К.: «Кий», 2001. — 189 с.

9. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся (краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року) / О. Цинкаловський. — Вінніпег (Канада), 1986. — Т. 2. — 578 с.

10. Ярмолюк З. П. Від витоків річки Нерства до озера Сомино. Історико-краєзнавчі нариси / З. П. Ярмолюк. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2002. — 136 с.