Скорик Микола Леонідович — Вікіпедія

Микола Леонідович Скорик
Голова Одеської обладміністрації
8 листопада 2013 — 3 березня 2014
Президент	Віктор Янукович
Прем'єр-міністр	Микола Азаров
Попередник	Едуард Матвійчук
Наступник	Володимир Немировський
Народився	27 листопада 1972(1972-11-27) (51 рік) Одеса
Відомий як	політик
Громадянство	Україна
Alma mater	Національний університет «Одеська політехніка»
Політична партія	Партія регіонів до березня 2014 Партія розвитку України
Нагороди
Микола Леонідович Скорик на сайті Верховної Ради
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
VIII скликання
Опозиційний блок	27 листопада 2014	—	29 серпня 2019
Народний депутат України
IX скликання
ОПЗЖ	29 серпня 2019	—
Картка на сайті Верховної Ради України

Мико́ла Леоні́дович Ско́рик (нар. 27 листопада 1972, Одеса, Українська РСР, СРСР) — український політик, підприємець. Колишній член проросійської партії ОПЗЖ. Народний депутат VIII та IX скликань.

Член Комітету ВРУ з питань економічного розвитку. Колишній член Партії регіонів, голова Одеської ОДА (з 8 листопада 2013 по 3 березня 2014). Кандидат на посаду міського голови Одеси (2020), програв в ІІ турі чинному та той час меру Геннадію Труханову. Кандидат економічних наук (2012)^[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Одесі, 1989 там же закінчив школу № 121. 1994 року закінчив Одеський політехнічний інститут за спеціальністю «Економіка і управління в машинобудуванні» з кваліфікацією інженера — економіста. Після закінчення навчання — здобув ступінь кандидата економічних наук^[1][2].

1994 — менеджер у СП «Примор'я».

В травні 1995 року очолив відділ розвитку АКБ «Імексбанк».

В листопаді 1999 року призначений виконуючим обов'язки голови правління «Імексбанку», з грудня — голова правління.

З 16 листопада 2010 року по листопад 2013 року — міністр фінансів АР Крим.

8 жовтня 2012 року — державний службовець першого рангу^[3]. У серпні 2019 року Скорик на суді підозрюваних у трагедії в Одесі 2 травня, учасників антимайдану громадянина РФ Євгена Мефьодова та активіста «Куликового поля» Сергія Долженкова, яким інкримінували заклики до повалення конституційного ладу і провокування заворушень, що призвели до загибелі людей у Будинку профспілок. Підозрювані вийшли під заставу, яку зібрали Скорик з іншими членами ОПЗЖ^[4].

Політика[ред. | ред. код]

Був помічником у народного депутата IV скликання Леоніда Клімова (Заєду) та VI скликання Віталія Борта (Партія регіонів)^[5].

З травня 2006 року по листопад 2010 року — голова Одеської облради. 8 листопада 2013 року призначений головою Одеської обласної адміністрації^[6].

З листопада 2013 року по березень 2014 року — очолює одеський відділок Партії регіонів. У березні 2014 року виходить із партії.

З червня 2014 до вересня 2014 року — голова Одеського офісу Партії розвитку України. Підтримував Сергія Тігіпка на Виборах Президента 2014.^[7]

У квітні 2014 року створює та очолює нову депутатську групу «Єдність» в Одеській обласній раді, стає членом Президії обласної ради^[8].

Нардеп України VIII скликання з 27 листопада 2014 до 29 серпня року. Обраний від «Опозиційного блоку» за партійним списком (№ 10)^[9]. Член Комітету ВРУ з питань бюджету^[9].

18 січня 2018 року був одним із 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей^[10].

Народний депутат IX скликання з 29 серпня 2019 року від ОПЗЖ. Член Комітету ВРУ з питань економічного розвитку^[11].

Вибори міського голови Одеси 2020[ред. | ред. код]

Кандидат у мери Одеси на виборах у жовтні 2020 року^[4]. в І турі набрав 19,4 %, зайнявши друге місце після діючого міського голови Геннадія Труханова (38,3 %)^[12]. В ІІ турі Скорик набрав 42, 1 % (72 974 голосів) проти 54,2 % (93 921 голосів) Труханова^[13], таким чином, програвши діючому очільнику міста з відносно невеликим відривом.

Майно[ред. | ред. код]

У декларації вказано у власності три квартири (172, 523 і 60 м²) і три будинки (217, 629 і 629 м²) в Одесі та області. Автомобілі Mercedes ML 350 і Lexus RX 350, згодом — дві однакові Toyota Land Cruiser 200^[14]. Поціновувач дорогих годинників Chopard, Bulgari, Ulysse Nardin, Patek Philippe^[15].

Скандали[ред. | ред. код]

Приховав бізнес у декларації за 2014 рік^[16].

Сім'я[ред. | ред. код]

• Дружина — Наталя Володимирівна Скорик, виховують доньку Маргариту і сина Віктора.
• Батько Леонід Давидович Скорик був відомим фахівцем з електронного устаткування.
• Мати Людмила Залюбинська була фізиком (нині доцент університету ім. Мечникова). У кінці 80-х Людмила займалася політикою, була одним із творців «Народного Руху» (знайома з В'ячеславом Чорноволом), очолювала Комітет солдатських матерів Одеси (хоча її син в армії не служив).

Нагороди[ред. | ред. код]

• Орден «За заслуги» II ст. (27 червня 2013) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм^[17]
• Орден «За заслуги» III ст. (5 грудня 2008) — за вагомий особистий внесок у розвиток місцевого самоврядування, багаторічну сумлінну працю і високий професіоналізм^[18]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Скорик Микола на сайті Одеської облради [Архівовано 13 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• Біографія на сайті Скорика [Архівовано 16 січня 2019 у Wayback Machine.]

Довідкові видання OpenSanctions Нормативний контроль Freebase: /m/01115t85

п о р Керівники Одеської області Перші секретарі Одеського обласного комітету КПУ Михайло Майоров (1932—1933) Євген Вегер (1933—1937) Дмитро Євтушенко (1937) Микола Кондаков (в.о., 1937—1938) Григорій Телешев (1938—1939) Анатолій Колибанов (1939—1941) Анатолій Колибанов (1944—1945) Олексій Кириченко (1945—1950) Олексій Єпішев (1950—1951) Василь Марков (1951—1953) Олексій Єпішев (1953—1955) Леонтій Найдек (1955—1958) Олександр Федосєєв (1958—1961) Михайло Синиця (1961—1963) Михайло Синиця (промисловий, 1963—1964) Петро Дорошенко (сільський, 1963—1964) Михайло Синиця (1964—1970) Павло Козир (1970—1977) Микола Кириченко (1977—1983) Анатолій Ночовкін (1983—1988) Георгій Крючков (1988—1990) Руслан Боделан (1990—1991) Голови Одеського обласного виконавчого комітету Яків Пахомов (1932—1933) Федір Голуб (1933—1935) Петро Бойко (1935—1937) Микола Волков (в.о., 1937) Пилип Шевцов (в.о., 1937) Григорій Гальченко (1937—1938) Никифор Кальченко (1938—1941) Гордієнко В.З. (в.о., 1944) Йосип Горлов (1944—1946) Костянтин Караваєв (1946—1953) Микола Гуреєв (1953—1954) Олександр Федосєєв (1954—1958) Михайло Хорунжий (1958—1963) Костянтин Коваленко (промисловий, 1963—1964) Михайло Хорунжий (сільський, 1963—1964) Михайло Хорунжий (1964—1969) Андрій Дудник (1969—1971) Віктор Походін (1971—1985) Андрій Печеров (1985—1990) Анатолій Бутенко (1990—1991) Руслан Боделан (1991—1992) Голови Одеської обласної ради Руслан Боделан (1990—1998) Юрій Казаков (1998—2000) Сергій Гриневецький (2000—2002) Володимир Новацький (2002—2005) Сергій Гриневецький (2005) Федір Влад (2005—2006) Микола Скорик (2006—2010) Микола Пундик (2010—2013) Микола Тіндюк (2013—2014) Олексій Гончаренко (2014) Михайло Шмушкович (2014—2015) Анатолій Урбанський (2015—2019) Сергій Паращенко (2019—2020) Григорій Діденко (з 2020) Голови Одеської обласної державної адміністрації Валентин Симоненко (1992) Владлен Ільїн (1992—1994) Руслан Боделан (1994—1998) Сергій Гриневецький (1998—2005) Василь Цушко (2005—2006) Борис Звягінцев (в.о., 2006) Іван Плачков (2006—2007) Микола Сердюк (2007—2010) Едуард Матвійчук (2010—2013) Микола Скорик (2013—2014) Володимир Немировський (2014) Ігор Палиця (2014—2015) Міхеіл Саакашвілі (2015—2016) Соломія Бобровська (в.о., 2016—2017) Максим Степанов (2017—2019) Сергій Паращенко (в.о., 2019) Світлана Шаталова (в.о., 2019) Максим Куций (2019—2020) В'ячеслав Овечкін (в.о., 2020) Сергій Гриневецький (2020—2022) Максим Марченко (2022—2023) Борис Волошенков (в.о., 2023) Олег Кіпер (з 2023)