Синьо-чорні — Вікіпедія

Синьо-чорні фін. Sinimustat
Країна	Фінляндія
Голова партії	Еліас Сімойокі
Дата заснування	1930
Дата розпуску	1936
Ідеологія	Велика Фінляндія, націоналізм, феноманія, антикомунізм
Союзники та блоки	Рух Лапуа, Патріотичний народний рух, Карельська Академічна Спілка; Вапси

Си́ньо-чо́рні (фін. Sinimustat) — фінська права воєнізована організація 1930–1936.

Історія[ред. | ред. код]

Назва походить від кольору уніформи її членів. Виникла як афілійована структура Руху Лапуа.

З 1933 — молодіжне крило партії Патріотичний народний рух. Стояла на позиціях націоналізму, феноманії і антикомунізму. Заборонена через участь в естонському заколоті вапсів.

Від Руху Лапуа до «IKL»[ред. | ред. код]

Організація була створена взимку 1930/1931 за ініціативою групи студентів — активістів правого Руху Лапуа на чолі з майбутнім філософом Аулісом Ойайярві^[1]. Повністю розділяла лапуаську ідеологію націоналізму і антикомунізму. Брала участь в акціях прямої дії.

У березні 1932 Рух Лапуа було заборонено за антиурядовий заколот.

Незабаром на його базі було створено партію «Патріотичний народний рух» («IKL»).

У січні 1933 «Sinimustat» конституювався як молодіжна організація «IKL».

Штаб-квартира перемістилася з Лапуа в Гельсінкі. На чолі «синьо-чорних» став лютеранський пастор Еліас Сімойокі^[2][3] — харизматичний проповідник Великої Фінляндії, один із засновників Карельсько Академічної Спілки, учасник громадянської війни у Фінляндії і Олонецької експедиції^[4].

Ідеологічні засади[ред. | ред. код]

Ідеологія «синьо-чорних» формувалася під впливом Карельської Академічної Спілки. Важливе місце в ній займали ідеї Великої Фінляндії, націоналізм, феноманія, лютеранські громадські принципи. Іншим джерелом була лапуаська традиція: антикомунізм, орієнтація на методи прямої дії.

Членство в «Sinimustat» допускалося з 10-річного віку. З 17 років юнаки та дівчата вступали в «IKL» і проходили військову підготовку в Охоронному корпусі. В обов'язковому порядку вивчалися вірші Аарніо Карімо, твори Суло-Вейкко Пекколи, історичні дослідження Йоосе Олаві Ганнули, військові мемуари Пааво Талвели, біографії Беніто Муссоліні і Горста Весселя.

Уніформа членів «Sinimustat» складалася з чорної сорочки і синьої краватки^[5] . Гімном руху була пісня Maamme (Наша країна). В якості привітання використовувався римський салют.

Ядро організації складали 5,5 тисячі юнаків і дівчат, які принесли присягу «Sinimustat» ^[6]. Точний облік не вівся, але в «синьо-чорних» молодіжних заходах брали участь десятки тисяч.

Організація і активність[ред. | ред. код]

«Синьо-чорні» організували кілька таборів бойової і політичної підготовки. Там проводилося військове навчання активістів, читалися політичні лекції, влаштовувалися патріотичні концерти.

Це викликало занепокоєння влади, яка побоювалися повторення лапуаських акцій. Тенденції такого роду виявлялися — в 1935 зазначалося кілька нападів на збори соціалістів, спроба зірвати День шведської культури — але широкого масштабу не придбали. В основному «синьо-чорні» діяли в рамках законності. Діяльність зводилася до пропаганди, публічних зборів (часто в закладах ресторанної мережі «Musta Karhu») і демонстрацій, видання друкованого органу.

Заколот в Естонії і заборона у Фінляндії[ред. | ред. код]

«Синьо-чорні» намагалися активно підтримувати естонських націоналістів-вапсів. Еліас Сімойокі допоміг отримати посвідчення на проживання в Фінляндії лідеру вапсів Артуру Сірку.

У грудні 1935 «Sinimustat» взяли участь в заколоті вапсів проти уряду Костянтина Пятса. Однак заколот був придушений. Це призвело до заборони «Sinimustat» у Фінляндії, введеної 23 січня 1936. Сімойокі отримав попередження від влади^[7].

Після розпуску «Sinimustat» керівництво «IKL» спробувало відтворити партійну молодіжну організацію на чолі з Сімойокі на основі Карельськї Академічної Спілки і «синьо-чорного» активу.

Політичний ремейк[ред. | ред. код]

У 1993 капітан далекого плавання Матті Ярвігар'ю зробив спробу відтворити Патріотичний народний рух з молодіжною організацією під колишньою назвою «Sinimustat».

Число прихильників організації за різними оцінками визначається від 500 до 5000 чоловік, які час від часу проводять антиросійські демонстрації і нападають на іммігрантів, насамперед чорношкірих. Їхні гасла — вихід з ЄС, недопущення в країну «небажаних іноземців», патріотична торгівля (експорт повинен перевищувати імпорт), патріотична освіта, засноване на християнських цінностях. На парламентських виборах 2007 «синьо-чорні» отримали 821 голос (0,03 %) і були видалені з реєстру.

Примітки[ред. | ред. код]