Силани — Вікіпедія

Сила́ни, наси́чені кремнево́дні — ряд насичених сполук кремнію та водню загальної формули SinH2n+2. За своїми фізичними і хімічними властивостями силани схожі на алкани; також вони можуть утворювати лінійні та розгалужені ізомери.

Фізичні властивості[ред. | ред. код]

Моносилан
Пентасилан

Подібно до алканів силани змінюють свій агрегатний стан із збільшенням довжини ланцюга. Перші два члени ряду — моносилан та дисилан — газоподібні речовини, а наступні представники — леткі рідини.

Фізичні властивості деяких нерозгалужених алканів
Сполука Формула Tпл,°C[1] Tкип,°C[1] Густина, г/см³[1] Mr, г/моль Ізомери
Моносилан SiH4 −184,7 −112,1 0,00135 32,12 1
Дисилан Si2H6 −129,4 −14,8 0,00266 62,22 1
Трисилан Si3H8 −116,9 52,9 0,739 92,3200 1
Тетрасилан Si4H10 −91,6 108,4 0,795 122,4214 2
Пентасилан Si5H12 −72,2 153,2 0,827 152,5228 3
Гексасилан Si6H14 −44,7 193,6 0,847 182,6242 5
Гептасилан Si7H16 −30,1 226,8 0,859 212,7255 9

Отримання[ред. | ред. код]

Сполуки ряду силанів впершу були отримані Фрідріхом Велером у 1857 році при розчиненні алюмінію з домішками кремнію у хлоридній кислоті. Для цієї реакції можна використовувати також і силіцид магнію, який добувають спалюванням суміші металічного магнію з кварцовим піском:

В результаті обробки силіциду магнію концентрованою фосфатною кислотою утворюється суміш силанів:

З такої суміш Альфредом Штоком були виділені перші чотири представники. Саме за його пропозицією силани отримали нинішні назви.

Хімічні властивості[ред. | ред. код]

Силани легко окиснюються на повітрі та розкладаються при контакті з гарячою водою (із холодною водою силани не взаємодіють) і лугами:

Вони проявляють відновні властивості:

Застосування[ред. | ред. код]

Силани використовуються здебільшого як проміжні сполуки в синтезах чистого кремнію, кремнійорганічних сполук.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в За тиску 101,3 кПа

Джерела[ред. | ред. код]

  • CRC Handbook of Chemistry and Physics / D. R. Lide. — 86th. — Boca Raton (FL) : CRC Press, 2005. — 2656 p. — ISBN 0-8493-0486-5. (англ.)
  • Реми Г. Курс неорганической химии / А. В. Новоселова. — М. : ИИЛ, 1963. — Т. 1. — 922 с. (рос.)
  • Лидин Р. А., Молочко В. А., Андреева Л. Л. Химические свойства неорганических веществ / Р. А. Лидин. — 3-е. — М. : Химия, 2000. — 480 с. — ISBN 5-7245-1163-0. (рос.)