Силани — Вікіпедія

Сила́ни, наси́чені кремнево́дні — ряд насичених сполук кремнію та водню загальної формули Si_nH_2n+2. За своїми фізичними і хімічними властивостями силани схожі на алкани; також вони можуть утворювати лінійні та розгалужені ізомери.

Фізичні властивості[ред. | ред. код]

Подібно до алканів силани змінюють свій агрегатний стан із збільшенням довжини ланцюга. Перші два члени ряду — моносилан та дисилан — газоподібні речовини, а наступні представники — леткі рідини.

Отримання[ред. | ред. код]

Сполуки ряду силанів впершу були отримані Фрідріхом Велером у 1857 році при розчиненні алюмінію з домішками кремнію у хлоридній кислоті. Для цієї реакції можна використовувати також і силіцид магнію, який добувають спалюванням суміші металічного магнію з кварцовим піском:

${\displaystyle \mathrm {4Mg+SiO_{2}{\xrightarrow {t}}\ Mg_{2}Si+2MgO\!} }$

${\displaystyle \mathrm {Mg_{2}Si+4HCl\rightarrow SiH_{4}+2MgCl_{2}\!} }$

В результаті обробки силіциду магнію концентрованою фосфатною кислотою утворюється суміш силанів:

${\displaystyle \mathrm {Mg_{2}Si+H_{3}PO_{4}\rightarrow Si_{n}H_{2n+2}+Mg_{3}PO_{4}\!} }$

З такої суміш Альфредом Штоком були виділені перші чотири представники. Саме за його пропозицією силани отримали нинішні назви.

Хімічні властивості[ред. | ред. код]

Силани легко окиснюються на повітрі та розкладаються при контакті з гарячою водою (із холодною водою силани не взаємодіють) і лугами:

${\displaystyle \mathrm {2Si_{2}H_{6}+7O_{2}\rightarrow 4SiO_{2}+6H_{2}O\!} }$

${\displaystyle \mathrm {SiH_{4}+2H_{2}O{\xrightarrow {hot\ water}}\ SiO_{2}+4H_{2}\!} }$

${\displaystyle \mathrm {Si_{2}H_{6}+8NaOH_{(conc.)}\rightarrow 2Na_{4}SiO_{4}+7H_{2}\!} }$

Вони проявляють відновні властивості:

${\displaystyle \mathrm {3Si_{2}H_{6}+14KMnO_{4}\rightarrow 6SiO_{2}+14MnO_{2}+14KOH+2H_{2}O\!} }$

Застосування[ред. | ред. код]

Силани використовуються здебільшого як проміжні сполуки в синтезах чистого кремнію, кремнійорганічних сполук.

Див. також[ред. | ред. код]

• Алкани
• Силаноли

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• CRC Handbook of Chemistry and Physics / D. R. Lide. — 86th. — Boca Raton (FL) : CRC Press, 2005. — 2656 p. — ISBN 0-8493-0486-5. (англ.)
• Реми Г. Курс неорганической химии / А. В. Новоселова. — М. : ИИЛ, 1963. — Т. 1. — 922 с. (рос.)
• Лидин Р. А., Молочко В. А., Андреева Л. Л. Химические свойства неорганических веществ / Р. А. Лидин. — 3-е. — М. : Химия, 2000. — 480 с. — ISBN 5-7245-1163-0. (рос.)

Це незавершена стаття з хімії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.