French
DeutschСеньковський Микола Іванович — Вікіпедія
| Сеньковський Микола Іванович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 23 листопада 1893 Пирятин |
| Помер | ? (після 1939) |
| Країна |  Російська імперія.svg){kind=small} Польська Республіка |
| Національність | Українець |
| Діяльність | фотограф |
| Alma mater | Перший кадетський корпус (Санкт-Петербург) |
| Нагороди | гран-прі фотовиставки в Парижі 1931 р. |
Сеньковський Микола Іванович (нар.23 листопада 1893, Пирятин — †невідомо) — український фотохудожник, військовий фотограмметрист.
Життєпис[ред. | ред. код]
 Зовнішні зображення | |
|---|---|
 | М. Сеньковський |
| | Родина Сеньковських |
| | Сеньковські у своєму помешканні |
Микола Іванович Сеньковський народився 23 листопада 1893 року в містечку Пирятин на Полтавщині у сім'ї колезького правника[1] Івана Олександровича Сеньковського.
Закінчив кадетський корпус у Петербурзі, отримавши спеціальність «фотограмметрія».
В роки Першої світової війни був військовим фотографом у російській армії. Тоді вперше побував у Карпатах.
На початку 1920-х років Микола Сеньковський у зв'язку з непевною політичною ситуацією, поразкою визвольних змагань у Східній Україні вирішує емігрувати до Польщі. Він переїжджає на Гуцульщину, у Жаб'є (сучасна назва: Верховина)
У Жаб'ї Микола Сеньковський одружується з місцевою вчителькою Євгенією Поліщук. Пані Євгенія була родом з Тернопільщини, закінчила Коломийську учительську семінарію і організовувала у Верховині першу українську школу.
У 1924 році у Косові, а пізніше в Коломиї Сеньковський відкриває фотомайстерню та магазин радіо- та фототехніки. Друкує поштівки із власними світлинами і продовжує фотографувати.
У 1930 році Микола Сеньковський бере участь у Першій виставці української фотографіки у Львові. Там було представлено шість світлин фотографа: «Гуцулка», «Зимовий краєвид», «Весілля», «Гуцульська церква», «Школа», «Трембітають».[2]
1931 року у сім'ї Миколи та Євгенії народжується син Юрій. Того ж року робота фотографа «Стара гуцулка» була відзначена премією «Гран-прі» на Міжнародній європейській фотовиставці в Парижі.
У вересні 1939 року, після оголошення Німеччиною війни Польщі, Микола Сеньковський перетинає польсько-румунський кордон разом з польськими військовими офіцерами.
Подальша доля[ред. | ред. код]
Відомості про життєвий шлях фотографа уриваються 1939 роком. Є версія, що тоді Миколу Сеньковського було ув'язнено більшовиками[3], але ймовірніше, як пам'ятає син Юрій, фотограф покинув територію Польщі на автівці разом з польськими офіцерами[4].
Дата смерті Миколи Сеньковського невідома. Можливо, він помер під час Другої світової війни[5].
Опосередкованими даними про долю фотографа є декілька фактів, про які згадує Юрій Сеньковський: під час війни його тітка отримала продуктову посилку від Червоного хреста в Лондоні, відправлену невідомим, а вже у новітні часи довелось зустріти літню жінку, яка стверджувала, що познайомилася з його батьком в Англії, де той помер і похований на одному з лондонських кладовищ.
Дружина фотографа, пані Сеньковська, залишилась в Україні, вступила до лав українського націоналістичного підпілля, 1945 року була заарештована радянською владою, але змогла вирватись і продовжувала підпільну роботу уже у Львові. Була вдруге затримана при спробі перетину румунського кордону і 1947 року померла.
Творчий доробок[ред. | ред. код]
Микола Сеньковський відомий передусім своїми світлинами Карпат та їх корінного населення — гуцулів. Краєвиди, архітектуру, побут, мистецтво карпатського краю та типажі його мешканців початку XX століття задокументував він на своїх фотографіях.
Пейзажні фото Карпат та карпатських містечок[ред. | ред. код]
З «видоківок» (від слова «вид», листівки з краєвидами), що були видрукувані у фотостудії М. Сеньковського впродовж 1920–1930х років постають краєвиди карпатських сіл і містечок: Косова, Города, Яремчі, Микуличина, Кутів, Яворова, Делятина, Дори, Татарова, Жаб'ї. Є тут види загальні і пейзажі окремих місцин. Пам'ятки природи, архітектури і навіть промислові об'єкти потрапляють на поштові листівки початку століття. Серед останніх «Арт. фото М. Сеньковського» видавало, зокрема, картки з видом на косівські солеварні.
Не оминули об'єктива Сеньковського і інженерні споруди, що почали з'являтись у Карпатах на початку століття. Світлини мостів через Рибницю коло Косова, Прут коло Дори продавались поруч із видами на водоспад Гук і Скелясту браму на Рибниці. Залишив для нащадків Микола Сеньковський також вигляд віадука коло Делятина, що був зруйнований у 1944 році.[6]
Серед архітектурних пам'яток, що їх зафіксував фотограф, є церква у Жаб'ї, костел і залізнична станція в Кутах, комплекс площі Ринок у Косові та ін.
Значна частина робіт Сеньковського присвячена природі Карпат. Мальовничі околиці Косова та Жаб'ї, а також Кутів, Яремчі, Микуличина постають на поштівках. Є тут пейзажі Сокільського хребта та гори Овідій коло Кутів, гори Острий біля села Город коло Косова, Каменистого хребта та гори Михалків у Косові, види на Чорногору з Жаб'ї, безліч світлин бурхливих карпатських річок Рибниці, Пруту, Чорного Черемошу, а також окремі пам'ятки природи, як-то Писаний Камінь чи Камінь Довбуша коло Ямної.
Щодо Чорногори, то її митець світлив не лише задля листівок. Саме Микола Сеньковський вперше[5] в українській фотографії видав у 1931 році фотометричну панораму Чорногірського хребта під назвою «Східні Карпати — Чорногора». Її він відзняв з гори Кострича. Триметрова копія цієї панорами експонується в Музеї-садибі Михайла Грушевського у Криворівні. [7]
Гуцульські типи[ред. | ред. код]
У 30-ті роки М. Сеньковським була видана серія листівок під назвою «Гуцульські типи». До неї ввійшли чоловічі та жіночі портрети у традиційних строях, які, поряд із своєю фотохудожньою цінністю, є хорошими ілюстраціями гуцульського побуту 20-30-х років XX століття. Гуцули і гуцулки позують у вишитих сорочках, у традиційних кептарях і сердаках, молодиці — у мистецьки вив'язаних хустках, старі жінки — у перемітках, голови старших чоловіків покриті волохатими клепанями, молодших — рогатими джумирями або багато прикрашеними крисанями. Усе це створює впізнаванні гуцульські образи.
Не лише постановочні портрети, а й правдиві сцени з гуцульського життя потрапили на листівки Сеньковського. Бокораші сплавляють ліс, вівчарі пасуть овець, жінки перуть білизну на річці, рибалки ловлять рибу, молодий легінь везе бринзу в бербеницях. Ці та інші світлини оживляють Гуцульщину І пол. XX століття.
Одна з фоторобіт серії, «Стара гуцулка», на якій Микола Сеньковський у 1926 році зафіксував портрет 90-річної народної співачки з с. Ясенів Горішній Марії Кречунєк (Чукутихи)[7] у святковому вбранні з люлькою, була відзначена премією «Гран-прі» на Міжнародній європейській фотовиставці в Парижі 1931 року. До образу Чукутихи Микола Сеньковський звертався також у своїх роботах «Стара гуцулка в перемітці» і «Стара гуцулка з палицею».
-
Чукутиха в перемітці -
Гуцулка -
Гуцульські діти -
Гуцул з файкою -
Дудар Козьма Михайлюк -
Гуцулка -
Дудар Козьма Михайлюк з бисагами, 1931
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Весільний цикл[ред. | ред. код]
Цілу низку світлин присвячено весільному обряду. Більшість з них зроблена фотографом на Верховинщині. Серед фотографій є урочисті портрети молодят, а також різноманітні сцени традиційного гуцульського весілля як-то весільний похід на конях, вінчання в церкві, весільне ворожіння, танці, тощо. Фотографії молодих пар вражають багатством традиційного гуцульського весільного вбрання. «Княгині» вбрані в чільця, ошатний гуцульський стрій завершує біла весільна ґуґля. У строї «князя» ґуґлю іноді замінює весільна манта. Решта світлин розповідає про гуцульські весільні обряди, які подекуди вже втрачені.
-
«Князь» і «княгиня» -
Молода пара -
Вінчання в церкві
Спадок Миколи Сеньковського[ред. | ред. код]
Щодо загального обсягу світлин Миколи Сеньковського, що дійшли до нас, то слід зазначити, що у 1945 році, під час арешту дружини Євгенії, радянські солдати чоботами розчавили значну частину фотоспадку Миколи Сеньковського. Більшість з того, що залишилось, зберігається у сина, а також у П.Арсенича, в обласному музеї в Івано-Франківську та в Музеї Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського в Коломиї. Юрій Сеньковський популяризує творчий здобуток свого батька. Зокрема, опрацював і перевидав унікальну роботу Миколи Сеньковського «Східні Карпати — Чорногора». Нині Юрій Миколайович готує до видання «Фотоальбом Миколи Сеньковського».[7], що має вийти у видавництві «Леополь». [8]
Нині світлини Миколи Сеньковського часто публікуються у виданнях, присвячених Гуцульщині задля ілюстрації гуцульського побуту початку XX століття. Серед таких видань зокрема:
- І.Сеньків «Гуцульська спадщина» — К.:, 1995;
- Pelplin «Odkrywanie Huculszczyzny» — Gdansk, 2002;
- «Гуцульщина — перлина Українських Карпат: Альбом». — Філядельфія, 1998;
- «Історія Гуцульщини»/за ред. М.Домашевського
- «Гуцульська вишивка з колекції НМНМГП імені Й. Кобринського»/ Загальна редакція О. Никорак — К.: Родовід, 2010. — 200 с. ISBN 966-7845-52-0 та ін.
| Зовнішні зображення | |
|---|---|
| | Ю. Кратохвиля-Відимська. «Літня гуцулка» |
| | Н. Мартиненко. «Стара гуцулка» |
Роботи Миколи Сеньковського надихають художників. Юзефа Кратохвиля-Відимська використала світлини М. Сеньковського «Гуцул із Ворохти» та «Стара гуцулка» як прообрази для своїх офортів і гравюр із серії «Гуцульські мотиви».[2] Вгадується образ Старої гуцулки і в однойменній роботі із циклу «Жіночі головні убори» Надії Мартиненко. Різьбяр Юрій Павлович помістив різьблений портрет Чукутихи поруч з портретами Володимира Шухевича і Юрія Шкрібляка у своєму триптиху «Вікно в гуцульський світ».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Библюк.
- ↑ а б Галицький Кореспондент, 2012.
- ↑ http://kosiv.org/kosivschina/1181-kosivshchyna-fotografy-kosova-1.html
- ↑ http://proidysvit.livejournal.com/61415.html?view=408551
- ↑ а б КТВ, 2006.
- ↑ Тарас Прохасько. Делятинські паролі // Карпати. Туризм. Відпочинок. — 2004. — Вип. 1. Процитовано 5 червня 2013.
- ↑ а б в Зеленчук, 2012.
- ↑ zaxid.net, 2013.
Джерела[ред. | ред. код]
- У світі світла і тіні Миколи Сеньковського
- Косівщина. Фотографи Косова (частина 1)
- Н. Библюк. Неперевершений фотолітописець Гуцульщини. Процитовано 19 січня 2013.
- В. Заник. З видом на Чорногору // Карпати. Туризм. Відпочинок. — 2006. — Вип. 6(12) (грудень). Процитовано 31 серпня 2012.
- Зеленчук І., Зеленчук Я. Українознавча реконструкція біографії видатної гуцульської співачки Марії Кречунєк (Чукутихи) // Українознавство. — 2012. — № 3. Процитовано 2 листопада 2012.
- І. Кічак. Гуцульські світлини емдебісти топтали кирзаками... // Коломийська правда. — 2009. — Листопад. Процитовано 10 вересня 2012.
- С. Флис. Зупинений час: Гуцулія на світлинах // Галицький Кореспондент. — 2012. Процитовано 6 листопада 2012.
- Я. Цар. Світлини гуцульського краю // Дзвін. — 1991. — Вип. 6 (червень). Процитовано 5 вересня 2012. з виправленнями[недоступне посилання з липня 2019]
- Гуцульщина в світлинах Миколи Сеньковського (1920-30рр.). Зустріч із Юрієм Сеньковським // Zaxid.net (Блоги). — 2013. — Червень. Процитовано 10 червня 2013.