Сектор С — Вікіпедія

Сектор С
Російсько-українська війна (з 2014)
Війна на сході України
Дата: Квітень 2014—18 лютого 2015
Місце: північні райони Донецької області та західні райони Луганської області
Результат: переформатовано в Оперативно-тактичне угруповання «Донецьк» та Оперативно-тактичне угруповання «Луганськ»
Сторони
Україна Україна РосіяРосійська Федерація

Терористичні організації:
Луганська народна республіка
Донецька народна республіка

Військові сили
Збройні сили України

ГУР МО України

СБУ

МВС України

Національна гвардія України

Чеченські добровольці:


Сектор «С» — район дій сил АТО в Донецькій області поблизу Дебальцевого під час Війни на сході України.[1] Угруповання сил Сектору «С» діє в північних районах Донецької області та західних районах Луганської області. В Секторі «С» відбувся ряд боїв проти військ Російської Федерації та терористичних організацій. В зоні Сектору «С» протягом літнього наступу сил АТО були звільненні Слов'янськ, Краматорськ, Артемівськ, Дружківка, Костянтинівка, Дебальцеве. В січні-лютому 2015 в зоні Сектору «С» відбулася найбільша битва Війни на сході України — Битва за дебальцевський плацдарм. Стратегічне значення Сектору «С» визначалося необхідністю контролю над залізничним транспортним вузлом Дебальцеве, який відігравав ключову роль в залізничному сполученні між Луганськом та Донецьком, що не дозволяло проросійським терористичним угрупованням здійснювати постачання зброї, боєприпасів та іншого забезпечення з Росії в Донецьк.

Зона Сектору «С»[ред. | ред. код]

Згідно з оприлюдненою картою лінії розмежування в зоні АТО[2] Сектор «С» займає територію північних районів Донецької області та західних районів Луганської області.[1] Сектор охоплював лінію Вуглегірськ — Дебальцеве — Зоринськ. Координаційний центр знаходився в м. Бахмут[3].

Після переформатування системи управління в зоні АТО 18 лютого 2015, частина Сектору С у Донецькій області була перепідпорядкована Оперативно-тактичному угрупованню «Донецьк», а частина Сектору С у Луганській області була перепідпорядкована Оперативно-тактичному угрупованню «Луганськ».

Сили Сектору «С»[ред. | ред. код]

Військове угруповання в Секторі «С» протягом АТО складалось в різний час з різних підрозділів силових відомств України.

У боях за звільнення Слов'янська та інших міст Донеччини і Луганщини брали участь підрозділи Збройних Сил України, Національної гвардії України, спецпідрозділу Альфа Служби безпеки України.

У різний час участь у боях брали бійці бригад Збройних Сил:

У ході Битви за дебальцевський плацдарм забезпечували вихід українських підрозділів з Дебальцевого та навколишніх опорних пунктів загони 3-го та 8-го окремих полків СпП.

У бойових діях брали участь батальйони територіальної оборони України, що згодом були переформовані на окремі мотопіхотні батальйони.

Активну участь у боях з бойовиками і російськими військами брала Національна гвардія України. В боях біля Вуглегірська брав участь батальйон «Донбас».

Також на фронті проти бойовиків та солдатів ЗС РФ воювали чеченські добровольці з батальйону ім. Дудаєва. Командир батальйону, генерал Іса Мунаєв загинув у бою.

Охорону правопорядку в звільнених та прифронтових містах і селищах забезпечували спецпідрозділи охорони громадського порядку МВС.

Командування[ред. | ред. код]

Під час боїв за Дебальцеве безпосереднє управління українськими військами сектору «С» разом зі штабом сектору «С» здійснював генерал-лейтенант ЗСУ Сергій Попко, командир АТО[4].

Бойові дії в Секторі «С»[ред. | ред. код]

Кампанія 2014 року[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2015)

Початковим завданням угруповання Сектору «С» було блокування бойовиків у Слов'янську, перерізання маршрутів постачання бойовиків та остаточне звільнення міста.

У квітні 2014 взяті під контроль ключові пункти в районі бойових дій: краматорський аеродром, гора Карачун, база в Артемівську, склади зброї в Соледарі.

Протягом літнього наступу сили АТО звільнили Лиман. 19 червня сили АТО вибили бойовиків з Ямполя і взяли під контроль мости через р. Сіверський Донець.

У липні президент Порошенко зупинив дію режиму одностороннього припинення вогню і віддав наказ про наступ. Були звільнені Сіверськ, Миколаївка і фактично завершено повне оточення Слов'янська.

5 липня підрозділи АТО звільнили від терористів населені пункти: Слов'янськ, Краматорськ, Артемівськ, Дружківка, Костянтинівка. Протягом липня були розблоковані підрозділи, що тримали оборону Краматорського аеродрому — 25-а окрема повітряно-десантна бригада, підрозділи що тримали оборону на складі довготривалого зберігання військової техніки в Артемівську. Пізніше в ході наступу Сили АТО звільнили Попасну, Дзержинськ (у звільненні міста брали участь Сили спеціальних операцій).

28 липня українські підрозділи звільнили населений пункт Дебальцеве, що дало змогу силам АТО укріпити позиції, а також звузити кільце навколо Горлівки та Донецька. Таким чином було перекрито частину шляхів для постачання ресурсів терористам[5]. 16 серпня була звільнена Жданівка.

Після укладення мінських домовленостей та оголошення режиму припинення вогню, в Секторі «С» Сили АТО не проводили наступальних операцій. Було навіть полишено декілька населених пунктів, зокрема Жданівку — 21 вересня 2014 року українські війська відступили з містечка.

Кампанія 2015 року та битва за дебальцевський плацдарм[ред. | ред. код]

Докладніше: Бої за Дебальцеве

У січні 2015 відновились активні бойові дії по всі лінії зіткнення в зоні антитерористичної операції, і зокрема в Секторі «С». В ході зимової кампанії командування бойовиків та російських військ мало за мету ліквідацію т. з. «дебальцевського плацдарму». Планувалось атакувати із заходу і сходу Миронівський, Луганське та Світлодарськ і таким чином оточити сили АТО.

Бойовики атакували Троїцьке, Санжарівку та висоти довкола. 31 січня українські підрозділи були вибиті з Вуглегірська, який був одним з ключових пунктів в обороні на дебальцевському напрямку. З захопленням Вуглегірська та зайняття пануючих висот над дорогою у бойовиків з'являлася можливість оточити підрозділи сил АТО в Дебальцевому та південніше від нього. Бойовики могли атакувати із заходу шосе Харків-Ростов, що було головним маршрутом для забезпечення військового угруповання на дебальцевському напрямі.

18 лютого українські війська для уникнення оточення відступили з Дебальцевого та найближчих опорних пунктів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Сектори зони АТО. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017.
  2. ↑ Точная карта разграничения сил на Донбассе. Архів оригіналу за 20 березня 2015. Процитовано 11 квітня 2015.
  3. ↑ СЕКТОР С. ОФОРМЛЕНИЕ ПРОПУСКОВ. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 11 квітня 2015.
  4. ↑ Боями за сектор «С» управляет командир АТО. Архів оригіналу за 15 квітня 2015. Процитовано 11 квітня 2015.
  5. ↑ Сили АТО звільнили Дебальцеве: терористи панічно тікають, лишаючи зброю. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 11 квітня 2015.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сектор_С&oldid=39596971