Секвенування ДНК — Вікіпедія

Графічне зображення послідовності нуклеотидів. Метод Сегнера з застосуванням барвників-термінаторів (англ. dye-terminator)

Секвенування ДНК — набір біохімічних методів встановлення послідовності нуклеотидних основ ДНК: аденіну, гуаніну, цитозину і тиміну.

Послідовність нуклеотидів в молекулі ДНК кодує спадкову генетичну інформацію живих клітин та деяких органел, що покладена в основу програм розвитку всіх живих організмів. Таким чином, визначення послідовності ДНК корисне як для дослідження всіх фундаментальних біологічних процесів, так і для прикладних методів, таких як діагностика захворювань і судова медицина (особливу роль секвенування відіграє у криміналістиці).

Першим організмом послідовність нуклеотидів в геномі якого було визначено став бактеріофаг φX174. Повна послідовність його ДНК, що складається з близько 5 тис. пар нуклеотидних основ була опублікована в 1977 році^[1].

Розробка методів секвенування ДНК значно прискорила дослідження у галузі генетики та клітинної біології. Велика швидкість секвенування, що стала доступна на початку 21 століття завдяки новим технологіям, сприяла встановленню повної послідовності геному людини. Багато пов'язаних проектів, що часто залучають міжнародну співпрацю, дозволили секвенування геномів цілого ряду інших організмів різних таксономічних груп^[2]^[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Додаткова література[ред. | ред. код]

Satam Heena; Joshi Kandarp; Mangrolia Upasana та ін. (2023-07). Next-Generation Sequencing Technology: Current Trends and Advancements. Biology (англ.) 12 (7). doi:10.3390/biology12070997.
Pervez Muhammad Tariq; Hasnain Mirza Jawad ul; Abbas Syed Hassan та ін. (29 вересня 2022). A Comprehensive Review of Performance of Next-Generation Sequencing Platforms. BioMed Research International (англ.) 2022. doi:10.1155/2022/3457806.
Burian Alexis N.; Zhao Wufan; Lo Te‐Wen; Thurtle‐Schmidt Deborah M. (2021-09). Genome sequencing guide: An introductory toolbox to whole‐genome analysis methods. Biochemistry and Molecular Biology Education (англ.) 49 (5). doi:10.1002/bmb.21561.
Kashima Yukie; Sakamoto Yoshitaka; Kaneko Keiya та ін. (2020-09). Single-cell sequencing techniques from individual to multiomics analyses. Experimental & Molecular Medicine (англ.) 52 (9). doi:10.1038/s12276-020-00499-2.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ F. SANGER, G. M. AIR, B. G. BARRELL, N. L. BROWN, A. R. COULSON, J. C. FIDDES, C. A. HUTCHISON III, P. M. SLOCOMBE & M. SMITH. Nucleotide sequence of bacteriophage φX174 DNA // Nature. — 1977. — Т. 265. — С. 687 - 695. — DOI:10.1038/265687a0. Архівовано з джерела 20 липня 2017.
↑ Gilbert, W. DNA sequencing and gene structure [Архівовано 26 червня 2008 у Wayback Machine.]. Нобелевська лекція, 8 грудня 1980.
↑ Gilbert W, Maxam A (December 1973). The Nucleotide Sequence of the lac Operator. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 70 (12): 3581—4. Bibcode:1973PNAS...70.3581G. doi:10.1073/pnas.70.12.3581. PMC 427284. PMID 4587255.

Це незавершена стаття з генетики.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] F. SANGER, G. M. AIR, B. G. BARRELL, N. L. BROWN, A. R. COULSON, J. C. FIDDES, C. A. HUTCHISON III, P. M. SLOCOMBE & M. SMITH. Nucleotide sequence of bacteriophage φX174 DNA // Nature. — 1977. — Т. 265. — С. 687 - 695. — DOI:10.1038/265687a0. Архівовано з джерела 20 липня 2017.

[2] Gilbert, W. DNA sequencing and gene structure [Архівовано 26 червня 2008 у Wayback Machine.]. Нобелевська лекція, 8 грудня 1980.

[3] Gilbert W, Maxam A (December 1973). The Nucleotide Sequence of the lac Operator. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 70 (12): 3581—4. Bibcode:1973PNAS...70.3581G. doi:10.1073/pnas.70.12.3581. PMC 427284. PMID 4587255.

[1]

[2]

[3]