Сейсмічність Північної Америки — Вікіпедія

Сейсмічність Північної Америки

Головна сейсмоактивна зона Північної Америки тягнеться вздовж її Тихоокеанського узбережжя і пов'язана з конвергенцією Східно-Тихоокеанської і Північно-Американської літосферних плит вздовж сейсмофокальних зон Алеутського і Центральноамериканського жолобів, узбережжя Британської Колумбії, Вашингтона і Орегона, а також сейсмогенного трансформного розлому Сан-Андреас у Каліфорнії.

Східніше в Кордильєрах, сейсмічна активність слабшає, але повністю не затухає. Винятком є зона, що простягається від естуарія р. Св. Лаврентія до дельти Міссісіпі, яка є зоною древнього і сучасного рифтоутворення. З нею були пов'язані серія інтенсивних і дуже сильних внутрішньоплатформних землетрусів в 1811—1812 роках^[1].

Див. також[ред. | ред. код]

• Сейсмічність Сполучених Штатів Америки
• Кальдера долини Лонг

Джерела[ред. | ред. код]

• Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.

1. ↑ Історія сейсмічних спостережень