Санкт-Петербурзький національний дослідницький університет інформаційних технологій, механіки та оптики — Вікіпедія

Санкт-Петербурзький національний дослідницький університет інформаційних технологій, механіки та оптики
ИТМО
59°57′26″ пн. ш. 30°18′28″ сх. д. / 59.95745000002777658° пн. ш. 30.30795277780577734° сх. д. / 59.95745000002777658; 30.30795277780577734Координати: 59°57′26″ пн. ш. 30°18′28″ сх. д. / 59.95745000002777658° пн. ш. 30.30795277780577734° сх. д. / 59.95745000002777658; 30.30795277780577734
Тип Національний дослідницький університет Росії
видавець відкритого доступу[d][1] і творча резиденціяd[2]
Країна  Росія[1]
Розташування Санкт-Петербург
Гасло IT's MOre than a UNIVERSITY
Засновано 1900
Студентів 11 100[3]
Співробітників 1163 осіб
Членство у
  • Асоціація університетів Європи[4] і Association of Sino-Russian Technical Universitiesd
    • Випускники Категорія:Випускники Санкт-Петербурзького університету інформаційних технологій, механіки та оптики
    Штаб-квартира Санкт-Петербург
    Сайт itmo.ru
    Нагороди
    орден Трудового Червоного Прапора
    Мапа
    CMNS: SPbSU ITMO у Вікісховищі

    Санкт-Петербурзький національний дослідницький університет інформаційних технологій, механіки та оптики, Університет ІТМО (рос. Санкт-Петербургский национальный исследовательский университет информационных технологий, механики и оптики) — державний вищий навчальний заклад Санкт-Петербурга, один з національних дослідницьких університетів Росії[5].

    Історія[ред. | ред. код]

    26 березня 1900 року в Ремісничому училищі цесаревича Миколи було відкрито Механіко-оптичне й годинникове відділення — на той час єдине відділення в Російській імперії, де готували майстрів зазначеної галузі. Під час першого набору надійшло 65 заяв на 30 місць[6].

    1917 року Механіко-оптичне й годинникове відділення виділилось у самостійний навчальний заклад — Петроградське технічне училище з механіко-оптичної й годинникової справи, завідувачем якого став Норберт Завадський[7]. Основні класи того училища 1920 року були переформовані на Петроградський технікум точної механіки й оптики. Міський фінансовий відділ виділив для нового навчального закладу будівлю в Демидовому провулку (нині провулок Гривцова)[8]. Виробниче бюро технікуму виготовляло складні вироби точної механіки й оптики широкої номенклатури[9]. 1931 року відбувся випуск перших в СРСР інженерів-приладобудівників.

    1930 року технікум було переформовано на Ленінградський навчальний комбінат, а 1933 від нього відокремились Ленінградський інститут точної механіки й оптики — ЛІТМО, денний і вечірній технікум точної механіки й оптики, а також школи фабрично-заводського учеництва. Перша науково-дослідна лабораторія інституту була створена при кафедрі технологій оптичного скла.

    Перша будівля ЛІТМО, Демидів пров., 10. 2006 рік

    1937 року в ЛІТМО відкрилась одна з перших в СРСР лабораторія рахунково-розв'язувальних приладів, що у подальшому була переформована в кафедру математичних і рахунково-розв'язувальних приладів і пристроїв. Вже до осені 1939 року кафедра стала однією з провідних в інституті та займалась розробкою електромеханічних обчислювальних пристроїв і приладів управління. До 1940 року в інституті числились понад 1400 студентів, працювали 27 професорів і докторів наук, 80 доцентів і кандидатів наук[10].

    Після початку Німецько-радянської війни 189 студентів і 85 співробітників ЛІТМО пішли на фронт, а ще 450 осіб увійшли до складу народного ополчення. Навчання у виші під час війни тривало, й лише наприкінці 1942 року студенти й викладачі були евакуйовані до міста Черепаново Новосибірської області[11].

    За часів блокади Ленінграда в ЛІТМО продовжувала працювати військово-ремонтна база Ленінградського фронту, створена в перші дні війни, де виготовлялись контрольно-вимірювальні прилади для армійських і флотських підрозділів. У той період в цехах інституту вдосконалювались оптичні приціли, ремонтувались артилерійські біноклі, гарматні панорами, зенітні візири, стереотруби, перископи, виточувались «стакани» для зенітних снарядів, деталі сухопутних і морських мін, приціли для літаків[12].

    Після повного зняття блокади Ленінграду, 10 серпня 1944 року було підписано документ про реевакуацію, заняття було відновлено вже у жовтні того ж року[13].

    Восени 1945 року в ЛІТМО було відкрито новий факультет — електроприладобудування, який невдовзі було реорганізовано на радіотехнічний. На факультеті з'явилась одна з перших в країні кафедра квантової радіоелектроніки, що зробила значний внесок до розробки радянських лазерів. У квітні 1946 року було відкрито інженерно-фізичний факультет. 1956 року на кафедрі рахунково-розв'язувальних приладів почалась розробка ЕОМ «ЛИТМО-1», яку було завершено 1958 року. Машина здійснювала інженерні розрахунки в двійковій системі, втім введення даних і виведення результатів здійснювалось у звичній десятковій формі.

    У 1960-х роках відкрилась лабораторія лазерної технології. У 1970-х було зведено навчальний корпус на Саблинській вулиці, який нині є основною будівлею університету. У 1980-х роках у ЛІТМО було відкрито Інститут підвищення кваліфікації за новими напрямками розвитку техніки й технології, призначений для спеціалістів промисловості.

    1992 року ЛІТМО став Санкт-Петербурзьким інститутом точної механіки й оптики. 1994 року інституту було надано статус університету. Того ж року було відкрито факультет комп'ютерних технологій та управління, найбільший у складі університету.

    1994 року університет ініціював розробку мережі RUNNet — IP-мережі, що об'єднує всі значні науково-освітні центри. 1995 року було створено науковий центр «Комп'ютерна оптика»[14].

    2003 року виш було перейменовано на Санкт-Петербурзький державний університет інформаційних технологій, механіки та оптики[15].

    У 2006—2008 роках у складі університету з'явились Академія методів і техніки управління, Інститут міжнародного бізнесу та права, а також Санкт-Петербурзький коледж морського приладобудування. 18 серпня 2011 року до складу ІТМО увійшов Санкт-Петербурзький державний університет низькотемпературних і харчових технологій як Інститут холоду й біотехнологій[16].

    Від 1996 року університет очолює професор Володимир Васильєв.

    Сучасність[ред. | ред. код]

    Станом на 2018 рік в університеті навчаються близько 16 тисяч студентів (у тому числі й іноземці). В освітньому процесі задіяні понад 1 000 викладачів[17].

    Нині університет проводить навчання за програмами підготовки бакалаврів (4 роки), спеціалістів (5 років), магістрів (2 роки), аспірантів (3-4 роки).

    Структура[ред. | ред. код]

    Факультети й інститути
    • Мегафакультет комп'ютерних технологій та управління
      • Факультет систем управління й робототехніки
      • Факультет програмної інженерії та комп'ютерної техніки
      • Факультет безпеки інформаційних технологій
    • Мегафакультет фотоніки
      • Факультет лазерної та світлової інженерії
      • Факультет фотоніки й оптоінформатики
      • Фізико-технічний факультет
    • Мегафакультет трансляційних інформаційних технологій
      • Факультет інформаційних технологій і програмування
      • Факультет інфокомунікаційних технологій
      • Інститут трансляційної медицини
      • Інститут дизайну й урбаністики
      • Інститут фінансових кібертехнологій
    • Мегафакультет біотехнологій і низькотемпературних систем
      • Факультет низькотемпературної енергетики
      • Факультет харчових біотехнологій та інженерії
      • Хімічно-біологічний кластер
    • Факультет технологічного менеджменту й інновацій
    • Факультет «Інститут міжнародного бізнесу та права»
    • Факультет методів і техніки управління «Академія ЛІМТУ»
    • Інститут міжнародного розвитку й партнерства
    • Факультет підвищення кваліфікації викладачів
    • Факультет підготовки кадрів вищої кваліфікації
    • Факультет середньої професійної освіти

    У складі університету також діють бібліотека, фонди якої налічують понад 2,5 мільйони одиниць[17], і три музеї: Історії інституту ІТМО, оптики, Інституту холоду та біотехнологій.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. ↑ а б Directory of Open Access Journals — 2003.
    2. ↑ https://airofrussia.com/list/16
    3. ↑ http://www.ifmo.ru/file/pages/210/prezentacia_RUS_ITMO_University_DK_new%20%284%29.pdf
    4. ↑ https://eua.eu/about/member-directory.html
    5. ↑ Список победителей первого конкурсного отбора программ развития университетов, в отношении которых устанавливается категория "национальный исследовательский университет" (рос.). Міністерство освіти і науки Російської Федерації. 7 жовтня 2009. Архів оригіналу за 8 жовтня 2018. Процитовано 11 грудня 2018.
    6. ↑ Васильєв, 2012, с. 10—29
    7. ↑ Васильєв, 2012, с. 31
    8. ↑ Васильєв, 2012, с. 36
    9. ↑ Весь Ленинград на 1927 год. Адресная и справочная книга г. Ленинграда. Ленінград: Видавництво оргвідділу Ленінградського губвиконкому. с. 14 вкладка. {{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
    10. ↑ Васильєв, 2012, с. 53
    11. ↑ Васильєв, 2012, с. 61—67
    12. ↑ Зеленська, 2008, с. 39
    13. ↑ Васильєв, 2012, с. 72—73
    14. ↑ Ю. Л. Колесников, Н. К. Мальцева, ред. (2011). Университет XXI века (PDF) (рос.). Университет ИТМО. Архів оригіналу (PDF) за 23 липня 2015. Процитовано 11 грудня 2018.
    15. ↑ Приказ №2587 от 19.06.2003 «О переименовании государственного образовательного учреждения высшего профессионального образования Санкт-Петербургского государственного института точной механики и оптики (технического университета)» (рос.). Міністерство освіти і науки Російської Федерації. 19 червня 2003. Архів оригіналу за 12 липня 2015. Процитовано 11 грудня 2018.
    16. ↑ О реорганизации федерального государственного бюджетного образовательного учреждения высшего профессионального образования «Санкт-Петербургский национальный исследовательский университет информационных технологий, механики и оптики» и федерального государственного бюджетного образовательного учреждения высшего профессионального образования «Санкт-Петербургский государственный университет низкотемпературных и пищевых технологий». edu.ru (рос.). Міністерство освіти і науки Російської Федерації. 18 серпня 2011. Архів оригіналу за 23 липня 2015. Процитовано 11 грудня 2018.
    17. ↑ а б Образование (рос.). Університет ІТМО. Архів оригіналу за 19 жовтня 2018. Процитовано 11 грудня 2018.

    Джерела[ред. | ред. код]

    • Колесников Ю. Л., Мальцева Н. К., Тентлер Б. Л., Шеламова Т. В., Щербакова И. Ю.. Історія і сучасність НДУ ІТМО = История и современность НИУ ИТМО / Васильев В. Н.. — СПб. : НДУ ІТМО, 2012.
    • Ленінград. Спогади про блокаду = Ленинград. Воспоминания о блокаде / Зеленская О. В.. — СПб. : СПбДУ ІТМО, 2008.
    • Офіційна сторінка
    Перегляд цього шаблону
      У месенджерах
    У соціальних мережах
    Тематичні сайти
    Словники та енциклопедії
    Нормативний контроль
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Санкт-Петербурзький_національний_дослідницький_університет_інформаційних_технологій,_механіки_та_оптики&oldid=25256183