Сагудати — Вікіпедія

Сагудати — середньовічне південнослов'янське плем'я, яке у VII віці жило на півострові Пелопоннес, а в VIII—XI віках на півострові Халкідіки на Балканах. Плем'я сагудати займало територію між сучасним містом Салоніки і візантійським монастирем Афон. Район поселення сагудатів получив назву Сагудатія^[1]. Довгий час сагудати зберігали традиційну слов'янську віру. В XI віці увійшли у Візантійську імперію і прийняли християнство. У 1081—1118 роках візантійська влада переселила плем'я сагудати в Малу Азію^[2]. В 1204 році згадується про поселення Сагудаї біля міста Нікея, зараз територія Туреччини.

Література[ред. | ред. код]

• Збірник 'Історія Візантії. Том 1' Академік Сказкін С. Д. (відп. редактор) — Москва: Наука, 1967 — с. 524.
• Трубачёв О. Н. Ранние славянские этнонимы — свидетели миграции славян // Вопр. языкознания. 1974. № 6. С. 52-53.
• Славяне в Византии — Энциклопедический Фонд.
• Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона — Малая Азия.

1. ↑ Академік Сказкін С. Д. (відп. редактор). Збірник 'Історія Візантії. Том 1'  — Москва: Наука, 1967 — с. 524.
2. ↑ Славяне в Византии — Энциклопедический Фонд.