French
DeutschСавченко-Більський Володимир Олександрович — Вікіпедія
| Володимир Савченко-Більський | |
 | |
| командувач Військово-морських сил УНР | |
|---|---|
| травень 1920 — липень 1918 | |
| Особові дані | |
| Народився | 14.7.1867. |
| Місце народження | Олишівка, Чернігівська губернія |
| Помер | 21 вересня 1955 |
| Місце смерті | Абондан, Франція |
| Військова служба | |
| Приналежність: |  Армія УНР,.svg){kind=small} Українська Держава |
| Рід військ: |  ВМС УНР |
| Звання: |  Полковник по адміралтійству, Контр-адмірал |
| Нагороди | |
 | |
Володи́мир Олекса́ндрович Са́вченко-Бі́льський (14 липня 1867, с. Олишівка, Чернігівщина — 21 вересня 1955, Абондан, Франція) — український військовий діяч, генерал-хорунжий флоту УНР, контрадмірал, зі старого козацького роду Савченків-Більських на Чернігівщині; 1919-20 — начальник Головної Воєнно-Морської Управи Військового Міністерства. Співробітник військових журналів «Табор», «Український інвалід», «За Державність».
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у с. Олишівка (тепер Чернігівської області)[1] в українській шляхетській родині.
Походив Савченко-Більський зі старовинного козацько-старшинського роду, який веде свій початок від Сави Більського, шляхтича з Литви, який 1582 року пішов у Запорізьку Січ. Його син Кіндрат уже звався Савченком-Більським, а онук — Микита – започаткував ще дві гілки роду, одна з яких володіла землями біля Чернігова, в Олишівці — малій батьківщині Савченка-Більського. Батько Володимира Олександр Савченко-Більський був знаним на Чернігівщині іконописцем.
Мати Володимира походила з давнього козацького роду Суліїв. Одним із них був Федір Сулій, свого часу голова українського гуртка в Петербурзі, брав участь у похованні Тараса Шевченка. На згадку про Кобзаря ним було засновано Шевченківський музей, експонати якого заповів до українського музею Василя Тарновського в Чернігові (нині це Чернігівський обласний історичний музей імені В. В. Тарновського). Другий дядько Володимира – Митрофан Сулій – входив до делегації, що відважилася звернутися до царя Олександра II з проханням дарувати Україні культурно-освітню автономію.
Рідний брат Володимира Михайло Савченко-Більський став знаним агрономом і свого часу обіймав посаду генерального секретаря хліборобства в уряді УНР, а за Гетьманату 1918 року був обраний членом президії Всеукраїнського земського союзу. Інший брат Володимира Василь став популярним у Чернігові малярем. Проте куди більших успіхів на цій ниві досяг син Василя Олександр Савченко-Більський, племінник Володимира, що став відомим українським художником.
Володимир, на відміну від своїх братів, обирає військову кар'єру. На військовій службі з 1888 р.
Після закінчення у 1893 р. піхотного юнкерського училища служив у 22-му піхотному Нижньоновгородському полку, старшина.
У 1902 р. відряджений до Адміралтейства, продовжував службу на Північному флоті.
У 1907 р. був членом українського гуртка «Кобзарь» у Севастополі.
На початку Першої світової війни переведений на Чорноморський флот.
З 6 грудня 1915 р. — підполковник по адміралтейству.
Навесні 1917 р. — командир Севастопольського флотського півекіпажу, капітан 2-го рангу.
Останнє звання у російській армії — полковник по адміралтейству.
Після утворення Української Центральної Ради організував і очолив Раду Української Чорноморської громади, активно проводив українізацію флотських екіпажів у Севастополі та Одесі.
З 23 грудня 1917 р. призначений директором канцелярії Морського секретарства Центральної Ради у Києві, з 5 січня 1920 р. перебував поза штатом. Докладав багато зусиль для розбудови структур українського флоту. Засновував гардемаринські школи в Миколаєві, Севастополі, Кам'янці-Подільському.
Підвищений у ранзі до контрадмірала.
Станом на 19 квітня 1920 р. — начальник Морського генерального штабу УНР.
З травня 1920 р. — командувач Чорноморського флоту.
Станом на 4 серпня 1920 р. — помічник начальника управління Морського флоту УНР. Протягом 19 травня —11 липня 1920 р., 25 липня —17 листопада 1920 р. та з 4 липня 1921 р. — начальник Головної військово-морської управи Військового міністерства УНР (до її ліквідації у 1922 р.).
Після поразки визвольних змагань інтернований з частинами Армії УНР у Польщі.
На еміграції[ред. | ред. код]
По закінченні Першої світової війни (з 1921 року) Володимир Савченко-Більський жив у Тарнові (Польща).
У 1943 р. був одним з ініціаторів формування у складі вермахту Українського визвольного війська.
З 1945 р. жив на еміграції у Франції.
У 1946 році та в період з 1947 по 1955 роки очолював Головну раду Хреста Симона Петлюри[2].
21 вересня 1955 року Володимир Савченко-Більський помер та похований у французькому місті Абондан[3]. У 1970—1980-х роках перепохований на кладовищі Шалетт-Везін.
Автор низки статей з історії Українського воєнно-морського флоту, опублікованих у таборових виданнях «Табор», «За державність», «Український інвалід», альманасі «Літопис Червоної Калини» та ін.
Відомі праці[ред. | ред. код]
- Савченко-Більський. Босфоро-Дарданельське питання і необхідність панування України на Чорному морі. «Табор» — військово-літературний журнал, ч. 11, Варшава, 1929, с. 3 — 11.
- Савченко-Більський. Воєнна фльота України. «Табор» — військово-літературний журнал, ч. 12, Варшава, 1929.
- Савченко-Більський. Старший лейтенант флоту Михайло Білинський // Другий Зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. — Київ: Фундація ім.. О. Ольжича, 1995. — С. 169—172.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ село Оленівці Чернігівської губернії (тепер с. Козельське Чернігівської обл.)
- ↑ Кучерук О. С. «Хрест Симона Петлюри» — відзнака державного центру УНР в екзилі.// Український історичний журнал: Науковий журнал. — 2009. — № 3.
- ↑ Ярослав Тинченко. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007.
Література[ред. | ред. код]
- Науменко К. Є. Савченко-Більський Володимир Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 420. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
Посилання[ред. | ред. код]
- Савченко-Більський Володимир // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Савченко-Більський Володимир // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1657. — 1000 екз.
- Савченко-Більський
- Командири українського війська
- Генерал Савченко-Більський присвятив своє життя Україні // Свобода (газета). 14 жовтня 2011. С. 9.
 | Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
