Рівень акредитації — Вікіпедія

Рівень акредитації закладу вищої освіти — рівень спроможності закладу вищої освіти певного типу проводити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації. З прийняттям нового Закону України «Про вищу освіту» у вересні 2014 року не застосовується, але залишаються відповідні відсилання до терміну у низці нормативно-правових актів з питань освіти.

Загальновживані назви установ

[ред. | ред. код]

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів було встановлено чотири рівні акредитації[1][2]:

За результатами акредитації закладів вищої освіти, закладів післядипломної освіти Міністерство освіти України разом з міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти, встановлював рівень акредитації закладу освіти[3].

Підготовка студентів

[ред. | ред. код]

Залежно від отриманого закладом вищої освіти рівня акредитації, у ньому може здійснюватися підготовка фахівців з різними освітньо-кваліфікаційними рівнями[4]:

  • ЗВО I рівня акредитації — заклад вищої освіти, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;
  • ЗВО II рівня акредитації — заклад вищої освіти, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;
  • ЗВО III рівня акредитації — заклад вищої освіти, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;
  • ЗВО IV рівня акредитації — заклад вищої освіти, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Заклад вищої освіти рівня акредитації вище першого може здійснювати підготовку молодших спеціалістів, якщо в його складі є заклад вищої освіти першого рівня акредитації, або відповідний структурний підрозділ[5].

Згідно з даними державного комітету статистики України станом на 2009/2010 навчальному році в Україні функціонували 350 вишів III—IV рівня акредитації. У порівнянні з 1990/1991 роком (149 вишів) кількість таких навчальних закладів в Україні збільшилася більш ніж вдвічі. Крім того, в 2009/2010 навчальному році свої освітні послуги надавали 511 закладів I—II рівня акредитації. У порівнянні з 1990/1991 роком (742 виші) їх число зменшилося на 231 одиницю.[6]

Самоврядування академустанов

[ред. | ред. код]

I рівень акредитації

[ред. | ред. код]

ЗВО надається право присвоювати випускникам кваліфікацію молодшого спеціаліста. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

  • Самостійної розробки і затвердження навчальних програм;
  • Використання різних систем оплати праці у межах фонду заробітної плати;
  • Додаткового фінансування за встановлюваними щорічно підвищуваними нормативами та пріоритетного матеріально-технічного забезпечення у межах коштів, виділених Міністерству на утримання підвідомчих закладів вищої освіти;
  • Установлення підвищеного розміру стипендій за рахунок загальної суми, передбаченої для цієї мети;

II рівень акредитації

[ред. | ред. код]

ЗВО надається право присвоювати випускникам кваліфікацію бакалавра. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

  • Самостійного визначення форм організації навчального процесу (денна, без відриву від виробництва, екстернат);
  • Запрошення на контрактній основі викладачів і вчених із різних регіонів України та зарубіжних країн;
  • Створення у своєму складі науково-виробничих установ різних типів;

III рівень акредитації

[ред. | ред. код]

ЗВО надається право присвоювати кваліфікацію спеціаліста. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

  • Визначення змісту освіти (навчальні плани і програми);
  • Визначення структури спеціальностей у межах затвердженого плану прийому і встановлення правил прийому;
  • Створення у складі вишу навчальних закладів і науково-виробничих організацій різних типів;
  • Установлення різних рівнів посадових окладів у межах фонду заробітної плати;
  • Організації навчальних підрозділів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;
  • Використання для заохочення викладачів частини коштів, які надходять за підготовку спеціалістів;

IV рівень акредитації

[ред. | ред. код]

ЗВО надається право присвоювати кваліфікацію магістра. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

  • Визначення змісту освіти;
  • Визначення структури і плану прийому;
  • Установлення тривалості навчання;
  • Присвоєння й присудження вчених ступенів і звань;
  • Фінансування за найбільш високими нормативами, що встановлюються щорічно у межах коштів, передбачених міністерствам і відомствам на підготовку кадрів;
  • Самостійного створення у своїй структурі закладів освіти і наукових установ різних типів (ліцеї, коледжі, інститути підвищення кваліфікації, науково-дослідні інститути тощо) у межах асигнувань, передбачених у бюджеті на фінансування цих закладів освіти і установ;
  • Самостійного планування та розвитку пошукових і фундаментальних досліджень у межах додаткових позаконкурсних бюджетних асигнувань;
  • Самостійного розпорядження усіма видами асигнувань.[7]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]