French
DeutschРуденко Людмила Володимирівна — Вікіпедія
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (грудень 2018) |
| Людмила Руденко | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Країна |  СРСР | |||
| Народження | 27 липня 1904[1] Лубни, Полтавська губернія, Російська імперія, зараз Україна | |||
| Смерть | 28 лютого 1986 Ленінград, Російська РФСР, СРСР | |||
| Титул | Гросмейстер серед жінок (1976) Міжнародний майстер (1950) Заслужений майстер спорту СРСР (1953) | |||
| Чемпіонка світу серед жінок | 1950—1953 | |||
| Нагороди та відзнаки | ||||
  | ||||
Людми́ла Володи́мирівна Руде́нко (27 липня 1904, Лубни, Полтавська губернія, — 28 лютого 1986, Ленінград) — українська[джерело?] радянська шахістка: друга в історії шахів і перша серед українських шахісток чемпіонка світу серед жінок (1950—1953 роки); жіночий гросмейстер (1976), здобула титул міжнародний майстер, а також жіночий міжнародний майстер в 1950; заслужений майстер спорту СРСР (1953). Економіст-плановик.
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася 27 липня 1904 року в Лубнах. Батько викладав у місцевій гімназії, працював в різних установах міста, але скрізь і завжди віддавався улюбленій грі — шахам. Він прищепив любов до древньої гри і доньці. Ще навчаючись у гімназії, Людмила вже обігрувала батька та багатьох викладачів.
Після революції сім'я перебралася на Миколаївщину. Людмила ж вступила до Одеського інституті народного господарства, де здобула фах економіста. У Південній Пальмірі вона познайомилася і здружилася з багатьма відомими літераторами та письменниками, зв'язки з якими підтримувала до кінця життя. Серед них були і російський письменник Сергій Бондарін, котрий часто грав з нею в шахи, і літературознавець та мистецтвознавець Микола Харджиєв. Узагалі Людмила Руденко була яскравою особистістю з різнобічними уподобаннями. Наприклад, мешкаючи в Одесі, вона захоплювалася плаванням і навіть виграла чемпіонат міста стилем «брас» на відкритій воді. Крім того, чудово грала в бридж і преферанс.
У 1925 році Руденко з Одеси переїхала до Москви. Її перший виступ у турнірі шахісток, організований газетою «Комсомольська правда» в 1925 році, був невдалим. Людмила Володимирівна зазнала кілька повних поразок і посіла одне з останніх місць. Але ця невдача не деморалізувала молоду шахістку. З подвоєною енергією вона взялася за вивчення стратегії й тактики шахів. 1927 року вона вже здобула право представляти столицю на першому жіночому чемпіонаті СРСР. В цьому змаганні вона посіла п'яте місце.
Великого успіху Руденко досягла 1928 року, ставши чемпіонкою Москви. У першості столиці вона виграла всі дванадцять партій.
1929 року Руденко переїжджає до Ленінграда, де під керівництвом видатних гросмейстерів Олександра Толуша і Петра Романовського зміцнює й розвиває свій талант, остаточно сформувавши бойовий комбінаційний ігровий стиль. Сім разів удавалося Людмилі стати чемпіонкою міста на Неві, виступити з хорошими результатами в 17 першостях СРСР.
У Ленінграді вона вийшла заміж за вченого Льва Гольдштейна, який створив кафедру технічної кібернетики у військовій академії ім. Можайського. У 1931 році Людмила народила сина, але це не завадило її активній діяльності. Дбаючи про дитину, вона, як і раніше, продовжує грати і водночас працює у видавництві. В ті складні часи за будьяке «криве» слово можна було потрапити у сталінські табори, а то й стати до стінки. Через помилку складача в друкарні Людмилі довелося терміново звільнитися з роботи.
На Чемпіонаті світу з шахів серед жінок 1949–50, який відбувся в Москві, Руденко блискуче посіла перше місце, набравши 11,5 очок із 15 можливих, і завоювала золоту медаль чемпіонки світу.
19 січня 1950 року віце-президент ФІДЕ Марсель Берман увінчав шахматистку лавровою гірляндою чемпіона. У 1952 році вона виграла ще одне змагання, нарешті ставши чемпіонкою СРСР.
Через рік Руденко програла на 10 років молодшій Биковій свій матч на чемпіонаті світу, але ще десятиліття залишалася активною на радянських і міжнародних змаганнях.[2]
Відома як рятівниця 300 дітей з блокадного Ленінграда.[3]
Померла видатна шахістка, міжнародний гросмейстер і міжнародний майстер серед чоловіків, 26 лютого 1986 року в Ленінграді, на 82-му році життя. З нагоди її 100-літнього ювілею виконком Міжнародної федерації шахів оголосив 2004 рік «Роком Людмили Руденко».
Врятовані діти[ред. | ред. код]
Досягнення Людмили Руденко не обмежуються лише спортом. Під час Другої світової війни вона допомогла врятувати приблизно 300 дітей з блокадного Ленінграда.
На початку війни Руденко працювала на заводі, що виробляв озброєння. В липні 1941 року завод терміново евакуювали в Уфу, а діти робітників залишилися в місті, їх забрати не встигли.
Коли стало зрозуміло, що блокада неминуча, Людмила Руденко повернулася до Ленінграда і організувала спеціальний потяг, який вивіз дітей до батьків до того, як місто оточили.
Незважаючи на її основні досягнення в спорті, сама Людмила Руденко вважала найголовнішим досягненням в житті організацію евакуації на поїзді дітей під час блокади Ленінграда.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Hosch W. L. Encyclopædia Britannica
- ↑ Чому лубенчанка Людмила Руденко не рахувала звання чемпіонки світу з шахів головним досягненням свого життя Полтава (укр.). 5 серпня 2022. Процитовано 14 серпня 2022.
- ↑ Українка Людмила Руденко — в дудлі Google: чому?
Література[ред. | ред. код]
- Борисов Н., Дэуэль А. Я прошла бы всё сначала // «64 — Шахматное обозрение». — 1983. — № 5. — С. 13—15.
- Л. В. Руденко (1904—1986) // Шахматы в СССР. — 1986. — № 4. — С. 26.
Посилання[ред. | ред. код]
|
