Римське царство — Вікіпедія

Римське Царство Regnum Romanum Монархія 754 до н. е./753 до н. е. – 510 до н. е./509 до н. е. → Капітолійська вовчиця Експансія Римського царства на 500 до н. е. Столиця Рим Мова(и) латинська Релігія Рання римська релігія Населення латини, сабіни, етруски Форма правління Виборна монархія Rex Romae  - 753 до н. е. — 717 до н. е. Ромул  - 717 до н. е. — 673 до н. е. Нума Помпілій  - 673 до н. е. — 642 до н. е. Тулл Гостілій  - 642 до н. е. — 617 до н. е. Анк Марцій  - 616 до н. е. — 579 до н. е. Луцій Тарквіній Пріск  - 578 до н. е. — 535 до н. е. Сервій Туллій  - 535 до н. е. — 510/509 до н. е. Луцій Тарквіній Гордий Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Римське царство

Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Ви можете допомогти, переробивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Стародавній Рим
Періоди Римське царство 753–509 до н. е. Римська республіка 509–27 до н. е. Римська імперія 27 до н. е.–395 Західна 395–476 Східна 395–1453 Священна 800–1806
Історія Заснування Риму Царський період Республіка Рання Республіка Пунічні війни і експансія на Сході Союзницька війна Громадянська війна 83-82 до н. е. Змова Катіліни Перший тріумвірат Громадянська війна 49-45 до н. е. Другий тріумвірат Імперія Імператори Династія Юліїв-Клавдіїв Династія Флавіїв Династія Антонінів Династія Северів Принципат Криза III століття Західна Римська імперія Східна Римська імперія Домінат
Поняття SPQR Римський Форум Титули
Медицина Медицина Клавдій Гален Авл Корнелій Цельс
Культура Культура Освіта Шлюб Проституція Релігія Поховальна практика Християнство Театр Мова Література Архітектура Мода
Географія Географія Дороги Провінції
Політика та право Конституція Римської республіки Сенат Коміції Армія Легіони Магістратури Консул Військовий трибун з консульською владою Цензор Диктатор Начальник кінноти Едил Трибун Квестор Претор Префект Проконсул Царі стародавнього Риму Військовий трибун Тріумвірат Децемвіри Римське громадянство Cursus honorum Senatus consultum Senatus consultum ultimum Римське право Імперій Колегіальність
Люди Ромул і Рем Луцій Тарквіній Сципіон Гракхи Марій Сулла Цицерон Помпей Гай Юлій Цезар Марк Антоній Октавіан Нерон Веспасіан Траян Марк Аврелій Діоклетіан Костянтин І Ромул Август Горацій Вергілій Овідій
п о р

Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад. (січень 2019)

Царський період Стародавнього Риму, Римське царство (лат. Regnum Romanum) — найдавніший період історії Стародавнього Риму, в який існувала виборна монархія на чолі з римськими царями. Традиційна хронологія — з 753 року до н. е. (заснування Рима) до повалення останнього царя Тарквінія Гордого і встановлення Римської республіки в 509 році до н. е. Історичні джерела про царський період написані вже в епоху Республіки та Римської імперії і значною мірою мають легендарний характер.

Історія[ред. | ред. код]

Джерела до історії Римського царства[ред. | ред. код]

Першим римським істориком вважається Фабій Піктор (200 до н. е.), на основі робіт якого базуються твори подальших грецьких та римських істориків. Окрім нього пізніші історики використовували у своїй роботі твори Валерія Анціата і Ліцинія Марка. Велике значення для вивчення цього періоду мають також твори Тита Лівія, Діонісія Галікарнаського, Полібія, Плутарха та інших^[1].

Згідно з відомостями, переданими античними авторами, місце, де виник Рим, було здавна заселено і приваблювало іноземців. Першими колоністами Італії стали стародавні греки, в їхньому числі знамениті герої Геракл та Евандр. Потім, після падіння Трої до узбережжя Лація пристали кораблі троянських утікачів на чолі з героєм Енеєм (див. «Енеїда» Вергілія). Троянці були пригноблені поневіряннями, і одна з троянських жінок запропонувала припинити плавання і спалити кораблі. Звали її Ромою. Існують версії, за якою на її честь і було назване місто Рим. Один з місцевих царів, Латин, привітно зустрів троянців і навіть видав за Енея свою доньку — Лавінію. На її честь Еней заснував місто Лавініум. Після смерті Латина Еней став царювати і над переселенцями, і над корінними мешканцями. Син Енея Асканій-Юл вперше був змушений стримувати агресію етрусків і переніс столицю держави в нове місто — Альба-Лонгу, яке незабаром стало панувати над усіма містами Лація і згуртував їх у Латинський союз. Правляча династія нащадків Асканія-Юла отримала назву Сільвіо. Чотирнадцятий за рахунком цар Альба-Лонги Нумітор був повалений своїм братом Амулієм, який, бажаючи убезпечити себе, вбив сина Нумітора і під виглядом почесті віддав його доньку Рею Сільвію в жриці богині Вести, тому що вони повинні були 30 років зберігати обітницю безшлюбності. Але юну весталку відвідав бог Марс, після чого у неї народилися близнюки — Ромул і Рем, яких Амулій наказав скинути в річку Тибр. Близнюки не потонули, а були за легендою, вигодувані вовчицею і виховані пастухом Фастулом. Коли ж брати виросли, вони, убивши Амулія, повернули трон Альба-Лонги своєму дідові Нумітору. Він же послав їх заснувати нову колонію Альба-Лонги. Між братами вийшла суперечка про те, де саме слід побудувати місто, Ромул убив Рема і став таким чином першим царем Риму.

Первісне населення міста становили злочинці і вигнанці з інших міст.^{[джерело?]} Вони часто робили набіги на сусідні народи. Завдяки хитрості, вони зуміли організувати викрадення сабінянок, тим самим, після закінчення короткочасної ворожнечі, забезпечивши союз з сабінянами та їхнім царем Титом Татіем. У місті почали розвиватися ремесла і торгівля. Були утворені державні структури, такі як сенат і інститут лікторів. Вплив Риму настільки зріс, що колишня колонія зуміла захопити і зруйнувати свою метрополію — Альба-Лонгу (за Тулла Гостілія); проте всі наступні роки Рим був змушений вести тривалі війни з сусідами: сабінянами, латинами і етрусками. Всі царі після Ромула мали етруські імена, що побічно свідчить про те, що Рим потрапив під сильний етруський вплив. Сама влада царів була обмежена. Посада царя спочатку не передавалася у спадщину. На той час, поки пустувало курульне крісло, сенатом призначався тимчасовий цар (інтеррекс), який правив не більше одного року і за цей час повинен був знайти кандидатуру на посаду царя і виставити її на голосування в куріатні коміції. Згодом влада передавалася або по сестринській лінії, або прийомним дітям, що також є етруською звичаєм. Останні царі приходили до влади в результаті змов і вбивства своїх попередників. Останнім царем Риму був Луцій Тарквіній Гордий, який прославився своїм тиранічним правлінням і був вигнаний римлянами. Після повалення Тарквінія Гордого в Римі була проголошена республіка.

Правління останнього царя закінчилося в 510 році до н. е.

Археологічні джерела[ред. | ред. код]

Розкопки здійснені на Палатині, Квіриналі, Есквіліні виявили сліди культури ІХ — VIII ст. до н. е. На території Риму не було виявлено пам'яток палеоліту чи неоліту, всі знахідки відносяться до залізної доби^[1].

Виникнення міста Рим[ред. | ред. код]

Падіння царської влади[ред. | ред. код]

Сьомим і останнім царем Риму став Луцій Тарквіній Гордий. Він був сином Пріска і зятем Сервія, якого вони разом із дружиною вбили.^[2]

Правління Тарквінія запам'яталося використанням насильства та залякування, щоб контролювати Рим, а також неповагою до римських звичаїв і римського сенату.^[3]

Державні посади після монархії[ред. | ред. код]

Щоб замінити керівництво королів, була створена нова посада з титулом консула. Спочатку всі повноваження короля належали консулам у вигляді двох осіб, обраних на один рік, які могли накладати вето на дії один одного. Пізніше повноваження консулів було ще більше обмежено шляхом додавання інших магістратів, кожен з яких мав невелику частину початкових повноважень короля. Першим серед них був претор, який позбавив консулів судової влади. Далі з'явився цензор, який позбавив консулів права проводити перепис.

Римляни запровадили ідею диктатури. Диктатор мав би повну владу над цивільними та військовими справами в межах Римської імперії. Оскільки, він не ніс юридичної відповідальності за свої дії як диктатора, він не підлягав сумніву. Однак, влада диктатора була настільки абсолютною, що стародавні римляни вагалися з його обранням, залишаючи це рішення лише на часи серйозних надзвичайних ситуацій. Хоча, це здається схожим на роль короля, диктатори Риму були обмежені максимальним шестимісячним терміном. Всупереч сучасному уявленню про диктатора як про узурпатора, римські диктатори вільно обиралися, як правило, з числа консулів, у бурхливі періоди, коли одноосібне правління виявлялося більш ефективним.

Релігійні повноваження короля були передані двом новим посадам: Рекс Сакрорум і Понтифік Максимус. Рекс Сакрорум був де-юре найвищою релігійною посадовою особою Республіки. Його єдиним завданням було щорічне принесення жертви Юпітеру, привілегія, яка раніше була збережена для короля. Проте, Великий Понтифік був де-факто найвищим релігійним чиновником і мав більшу частину релігійної влади короля. Він мав повноваження призначати всіх весталок, фламенів, понтифіків і навіть самого Рекса Сакрорума. На початку 1-го століття до нашої ери про Рекса Сакрорума майже забули, а Понтифіку Максимусу було надано майже повну релігійну владу над Римською релігією.

Примітки[ред. | ред. код]

Це незавершена стаття про Стародавній Рим. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.