Радіоприймач — Вікіпедія

Радіоприймач
Тип отриманого сигналу	radio signald
Протилежне	ретранслятор
Радіоприймач у Вікісховищі

Радіоприйма́ч^[1] — пристрій, призначений для приймання електромагнітних хвиль радіодіапазону (тобто з довжиною хвилі від декількох тисяч метрів до частин міліметра) з наступним перетворенням інформації, яка у них зберігається до вигляду, в якому вона може бути використана.

Радіоприймачі є важливими компонентами всіх систем, які використовують радіо. Інформація, отримана приймачем, може бути у вигляді звуку, рухомих зображень (телебачення) або цифрових даних.^[2]

Історія[ред. | ред. код]

Перший в світі радіоприймач (розрядовідмітник) був досліджений італійським вченим Луїджі Гальвані у 1791 році. Приймач складався з антени та заземлення, приєднаних до чутливого елементу (м'язу препарованої жаби), що скорочувався під дією електромагнітних хвиль (ЕМХ).

У 1875 (1876) році американський винахідник Томас Едісон проводив досліди з приймачем ЕМХ власної конструкції. Приймач складався з двох загострених провідників, розташованих в одну лінію в темній коробці із збільшуваним склом, тобто електричного розрядника, що виконував роль чутливого елемента. Виступаючий кінець одного провідника був обладнаний порожнистою кулею (антеною), а іншого — гвинтом для регулювання відстані між вістрями провідників. При дії ЕМХ між вістрями розрядника виникала іскра.

1890 року французький вчений Едуар Бранлі досліджував скляну трубку з металевими ошурками для виявлення електромагнітних хвиль та дав їй назву «радіокондуктор», що привело до появи терміна «радіо». Після дії ЕМХ радіокондуктор проводив струм. Для повернення його у початковий непровідний стан, необхідно було трубку струснути. Чутливість радіокондуктора була набагато кращою, ніж розрядника. Схема приймача Бранлі містила батарею, радіокондуктор, антену, гальванометр та резистори для обмеження струму. Після дії ЕМХ відхилялась стрілка гальванометра.

У 1894 році англійський вчений Олівер Лодж удосконалив радіокондуктор шляхом автоматизації процесу його струсу. Для цього використовувались електродзвоник або електромеханічний чи механічний пристрій з молоточком. Цьому поєднанню радіокондуктора з механізмом струсу (переривачем) Лодж дав назву когерер. Для додаткового підсилення струму когерера, при необхідності, Лодж використовував батарею та чутливе реле. Когерер дав можливість О. Лоджу приймати азбуку Морзе, при відповідній доробці приймача та передавача ЕМХ.

У подальшому як чутливі елементи приймачів використовували кристалічні або вакуумні діодні чи тріодні детектори.

Принцип роботи[ред. | ред. код]

У загальному вигляді принцип дії радіоприймача полягає в селекції (виборі), підсиленні, перетворенні, потрібних для користувача радіосигналів. Електромагнітні хвилі є сумішшю потрібного (корисного) радіосигналу, інших радіосигналів, завад різного походження, що наводять у антені мішанину змінних електричних струмів. Отримані таким чином електричні коливання обробляються (перетворюються, підсилюються, фільтруються і т. ін.) для відділення необхідного сигналу від завад. Потім з сигналу виділяється (детектується) корисна інформація, що придатна для використання: звук, зображення на екрані телевізора, потік цифрових даних, безперервний або дискретний сигнал для керування виконавчим пристроєм (наприклад, телетайпом або рульовою машинкою) тощо.

В залежності від конструкції приймача сигнал в його тракті може проходити, крім детектування, багатоетапну обробку: фільтрацію за частотою, підсилення, перетворення частоти (зсув спектру), обмеження за амплітудою, оцифрування з подальшою програмною обробкою і перетворенням в аналоговий вигляд.

Див. також[ред. | ред. код]

• Радіо
• Радіостанція
• Побутова техніка
• Автодин
• Супергетеродин
• Мікронавушник

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела і література[ред. | ред. код]

• Communications Receivers, Third Edition, Ulrich L. Rohde, Jerry Whitaker, McGraw Hill, New York, 2001, ISBN 0-07-136121-9
• Організація військового зв’язку (В.Г. Шолудько, М.Ю. Єсаулов, О.В. Вакуленко, Т.Г. Гурський, М.М. Фомін). Навчальний посібник. – К.: ВІТІ, 2017 р. – 282 с.
• (рос.)Н.В. Анісімов: довідник транзисторні радіоприймачі, радіоли, електрофони, магнітофони. К.: Техніка, 1983.

Посилання[ред. | ред. код]

• Супергетеродин радіоприймач 2014/9/26
• Дії населення в умовах надзвичайних ситуацій воєнного характеру: "Екстрена валіза"

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (червень 2023)

Це незавершена стаття пов'язана з радіо. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.