Радгосп — Вікіпедія

Ця стаття потребує упорядкування для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (січень 2020)

Радгосп (скор. від радянське господарство; рос. совхоз) — державне сільськогосподарське підприємство в СРСР.

За радянською теорією — найвища, «послідовно-соціальна» форма сільського господарства, сільськогосподарська фабрика, з націоналізованими засобами виробництва, фіксованою заробітною платнею й найманою робочою силою, чим відрізняється від колгоспу, комуни та товариства спільної обробки землі (ТСОЗ), де використовувалась система трудоднів. Див. Державні селяни.

Історія[ред. | ред. код]

Створення[ред. | ред. код]

У 1919-1920 рр., як частина системи "воєнного комунізму", радгоспи запроваджувалися більшовиками примусово шляхом відбирання від селян землі та реманенту. В Українській РСР до літа 1919 так було створено 1 256 радгоспів, що мали 1,2 млн десятин землі (більше ніж у Росії). Крім того, 1,2 млн десятин землі відібрано в українських селян для цукрової й гуральної промисловості. Освоїти ж радгоспи спромоглися менше половини цих земель. Запровадження радгоспів (разом з комунами) викликало селянські повстання, і тому VIII конференція РКП(б) у грудні 1919 р. ухвалила сповільнити утворення радгоспів в Українській РСР. У 1920 р. їх залишилося лише 571 з 375 700 (переважно у степовій зоні), у 1923 р. — 423 з 221 980 десятин землі (0,65 % усієї).

НЕП[ред. | ред. код]

За НЕП радгоспи були об'єднані у різні трести, існувало також близько 100 радгоспів, що належали окремим промисловим заводам для прогодування робітників. У 1925 р. радгоспи Укррадгосптресту здавали селянам в оренду понад 20 % своїх земель за половину врожаю, бо не могли самі їх обробити. У 1927 р. радгоспи мали лише 1,8 % всіх основних фондів сільського господарства, 0,9 % худоби й 4,9 % всього реманенту. Держава, субсидіюючи радгоспи, виділяла їм трактори і машини у першу чергу, намагаючись зробити їх зразковими господарствами.

Колективізація[ред. | ред. код]

Під час суцільної колективізації сільські господарства - радгоспи з допомогою своїх політичних відділів сприяли насильницькому утворенню колгоспів. Одночасно у КПРС виник рух перетворення колгоспів на радгоспи, а також ухвалено організувати у степових районах нові, величезні зернові радгоспи-фабрики (так звана гігантоманія, у 1929-1932 рр. в УРСР і в Кримській АРСР — 1936 р.). Деякі з них мали понад 100 000 га землі, а середньому — 53 175 га. Їм виділялися найкращі імпортні машини й великі капітали, проте вони були нерентабельні й малопродуктивні, і тому у 1932 р. їх розукрупнено. Усього трестованих радгоспів в УРСР на початку 1934 р. було 768. Крім того, було ще багато так званих приписних радгоспів, що належали окремим промисловим підприємствам та установам. На 1934 р. усі радгоспи УРСР мали З 404 000 га посівів, 11 828 тракторів, 309 000 голів робочої худоби, 703 000 голів великої рогатої худоби (у т. ч. 292 000 корів), 1 262 000 свиней та 631 000 овець і кіз. Пізніше почали створюватися спеціалізовані підміські радгоспи для постачання харчів населенню міст. Радгоспи виникли також в системі НКВС, у яких працювали в'язні.

¹ За крб 1961 р. За цінами 1940 р. — 1 624 тис. крб.

² Приблизно.

³ Включає потужність моторів без навантаження, робочих волів та коней; підсумовано за коефіцієнтом механічних кінських сил.

Повоєнний період[ред. | ред. код]

У 1945 р. в УРСР було 784 радгоспів усіх систем; вони мали 1 172 000 га посівів, 198 000 працівників і 6 400 тракторів. Подальше зростання радгоспів в УРСР таке: 1958 — 816, 1960 — 902, 1965 — 1343, 1970 — 1605. На початку 1960-х pp. в КПРС виникли потужні ініціативи, що обстоювали поступове перетворення усіх колгоспів на радгоспи. У 1969 р. на середній колгосп припадало 553 двори, близько 650 працездатних робітників, 2 600 га посіву, 1 360 голів великої рогатої худоби (у т. ч. 441 корів), 1 025 свиней, 668 овець та кіз. Середній радгосп, отже, був приблизно на третину більший ніж середній колгосп. Найбільші радгоспи були у степу, середні — на Ліво- та Правобережжі, найменші - на Поліссі й Західній Україні. У 1970 р. в Українській РСР радгоспам належало 21,7 % усіх сільськогосподарських земель, колгоспам — 77,1 %.

Економіка радгоспів[ред. | ред. код]

Економічна доцільність радгоспів полягала у тому, що вони були трохи продуктивніші і більш товарні ніж колгоспи. Також, держава платила радгоспам на третину нижчі заготівельні ціни ніж колгоспам, а потім перепродавала їхню продукцію промисловості та міським споживачам з великим монополістичним зиском, що надходив до державного бюджету як податок з обігу.

Радгоспи давали 14,9 % всієї валової продукції сільського господарства. Продуктивність землі у радгоспах була дещо вищою ніж у колгоспах, але і в колгоспах, і в радгоспах вона була значно нижчою ніж у присадибних господарствах. Товарність радгоспів також була дещо вищою ніж у колгоспів (у 1970 р. вони здали державі 38 % усього валового збору зерна проти 33 % зданих колгоспами).

Нижчі ціни, що їх держава платила радгоспам порівняно з колгоспами, пояснюються потребою підвищити життєвий стандарт та реальні доходи колгоспників. У радгоспах Української РСР фактична оплата 1 людино-дня у 1960 р. була 2,22 крб., у колгоспах — лише 1,19 крб., у 1964 р. відповідно 2,88 та 2,26 крб. При тому, колгоспник працював у колгоспі протягом доби більше ніж робітник радгоспу (за даними з липня 1963 р. — 37 % часу на добу, робітник радгоспу — 29,5 %, промисловості — 28,7 %). Робочий день колгоспника ненормований, а робітник радгоспу працював лише 7 год., як у промисловості. Крім того, заробітна платня робітників радгоспу постійна (від 1968 з 2,34 до 3,10 крб. на день на кінноручних і 2,63 до 6 крб. на механізованих роботах), у колгоспах гарантована лише мінімальна платня, а кінцева залежала від врожаю та державних заготівель.

Державні ціни на машини, пальне, будівельні матеріали, хімічні добрива, тощо були однаковими у радгоспах і колгоспах, але колгоспи повинні були самі оплачувати ще й перевезення цих вантажів залізницею. Не зважаючи на те, що у радгоспах зарплата вища, а машин більше ніж у колгоспах, собівартість більшості видів продукції у радгоспах дещо нижчою або такою ж як в колгоспах (дані за 1970 р.). Оскільки держава платила радгоспам за нижчими заготівельними цінами ніж колгоспам, собівартість у радгоспах часто не покривалася, відповідно збитки були значно більшими ніж в колгоспах. Так, у 1970 р. продукція м'яса в Українській РСР давала колгоспам близько 15 % збитків на кожному центнері, а радгоспам — близько 28 %; зерно — 40 % і 15 % прибутку; молоко й яйця були однаково прибуткові. Раніше нерентабельність радгоспів була ще більша.

Економіку радгоспів дещо поліпшувала спеціалізація. Протягом 1958-1964 рр. кількість спеціалізованих зернових радгоспів зменшилася з 16 % до 1 %, натомість значно зросла кількість інших. Так, у 1969 р. — 18,1 % радгоспів спеціалізувалися на овочах та городині, 22,0 % — на молоці й м'ясі, 13,1 % — на плодових і виноградництві, 10,2 % — на птахівництві, 8,4 % — на буряківництві.

В РРФСР питома вага радгоспів у сільському господарстві була значно більшою ніж в Українській РСР. У 1970 р. їм належало 53,5 % всіх сільськогосподарських земель, а колгоспам — 45,6 %. Радгоспи в РРФСР упривілейовані тим, що держава платила за їх продукцію за цінам, що на 15-100 % були вищими ніж в Українській РСР. Оплата праці в російських радгоспах була теж на 8,4 % вищою ніж в Українській РСР (дані за 1965-1967 рр.). Економічного виправдання для такої дискримінації українських радгоспів не було.

Див. також[ред. | ред. код]

• Раднаргоспи
• Колгосп

Джерела та література[ред. | ред. код]

• Падалка С. С. Радгоспи [Архівовано 26 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 102. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Совхозы к XV годовщине Октября. М. — Л. 1932;
• Газ. Социалистическое Земледелие. М., 8. 2. 1932;
• Совхозы в 1934 г. Статистический справочник. М. 1936;
• Центральное Статистическое Управление СССР. Сельское хозяйство СССР. Статистический сборник. М. 1960 і 1971;
• Сборник решений по сельскому хозяйству. М. 1963;
• Питання політичної економії. К., випуск 20 (1966), 27 (1967), 45 (1968);
• Косауров С., Муравьев А., Олейник Г. Нормативный справочник по экономике и организации сельскохозяйственного производства. М. 1967;
• Міністерство Сіль. Господарства Укр. ССР, Укр. н.-д. Інститут економіки і організації сіль. господарства. Соц. перебудова і розвиток сіль. господарства Укр. РСР. 2 тт. К. 1968;
• Центр. Статистичне Управління УРСР. Сіль. господарство УРСР. Статистичний зб. К. 1969;
• Решения Партии и Правительства по сельскому хозяйству (1965—1971 гг.). М. 1971.

Література[ред. | ред. код]

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Посилання[ред. | ред. код]

• Державне сільськогосподарське підприємство [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• Радгоспи [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Радгоспи // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1551. — 1000 екз.