Північні території Японії — Вікіпедія

Карта Південних Курил, в тому числі частина о. Уруп
Атлас Північних територій Японії українською мовою, виданий у 2022 р.

Північні території (прийнята назва в Японії) або Південні Курили (прийнята назва в Росії) — умовне позначення південної групи островів Курильського архіпелагу, що об'єднуються в науково-дослідних матеріалах за принципом наявності загальних особливостей географії, геологічної будови, клімату, а також флори та фауни[1]. Включають ланцюг островів Великої Курильської гряди від острова Урупа на півночі до Кунашира на півдні, а також Малу Курильську гряду[2]. Від Північних Курил відрізняються великими розмірами та досить високими піками. Їхня загальна площа становить 5 тис. км² або трохи менше половини всієї площі архіпелагу. Всі острови Південних Курил входять до складу Сахалінської області Росії; і всі, крім Урупа, заперечуються Японією.

Походження[ред. | ред. код]

Усі Південні Курили мають вулканічне походження. У геологічному плані блок островів Південних Курил є прикордонним, перебуваючи у сфері стику Курильської дуги із системами острова Хоккайдо, з яким вони активно взаємодіють у сейсмічному плані. Аналіз закономірностей розподілу землетрусів показує дуже складний та нестабільний характер геології Південних Курил[3].

Приналежність[ред. | ред. код]

Після «відкриття» Японії в Сімодському трактаті 1855 року Північні Курильські острови відійшли Російській імперії, а південні — Японії. Такий статус був підтверджений у подальших договорах — Петербурзькому 1875 та Портсмутському 1905 років[4].

Наприкінці другої світової війни, 8 серпня 1945 року СРСР оголосив війну Японії. В ході бойових дій радянські війська повністю зайняли Курильські острови[5]. Переговори про належність островів Ітуруп, Кунашир та Шикотан ведуться між Японією та Радянським Союзом / Росією ведеться фактично після закінчення другої світової війни. Останнім часом російська влада неодноразово заявляла, що суверенітет над цими територіями має відповідне міжнародно-правове оформлення і не підлягає сумніву. У свою чергу, Японія не визнає російського суверенітету над південними Курильськими островами та вважає їх своїми.

Вирішення суперечки в міжнародних судових інстанціях блокується Росією. Територіальний диспут є головною перепоною для укладання мирного договору між Японією та Радянським Союзом / Росією після Другої світової війни. Європейський парламент 7 липня 2005 року в резолюції «Відносини між ЄС, Китаєм і Тайванем і безпеку на Далекому Сході», закликав Росію повернути Японії «окуповані території» — Південнокурильські острови[6]. Влада Японії останніми роками уникала вживанню терміну «окупація», описуючи ситуацію навколо південних Курил, і обмежувалася заявою, що «на ці острови поширюється японський суверенітет». На офіційному сайті Олімпіади-2020, яка відбулася в Токіо, острови Південні Курили були позначені як територія Японії на інтерактивній карті[5].

28 лютого 2022 року директор департаменту МЗС Японії Хідекі Уяма заявив, що Росія окупувала південні Курили[6].

"Північні території[7] окуповані, і ми вважаємо, що це суперечить міжнародному праву, як і напад російської армії в Україну, що здійснюється в цей момент", – заявив японський дипломат[5].

Прем'єр-міністр Японії Фуміо Кісіда під час виступу в Сеймі 7 березня 2022 року назвав південну частину «Курильських» островів «територією, притаманною Японії, територією, над якою Японія має суверенітет»[8].

Клімат[ред. | ред. код]

Для південних островів характерний дещо менш жорсткий вітровий режим[9], а також більш м'який клімат. На охотоморській стороні до них підходять води теплої течії Соя, а з тихоокеанської сторони підходить холодна (Курильська течія). Його відгалуження входять і в Охотське море по протоках між островами Кетой, Сімушир і Уруп[10], де поєднуються з теплими водами, створюючи сприятливі умови для формування різноманітності місцевої флори та фауни.

Сума вегетативних температур на Південних Курилах різко наростає від 520°С на півночі Урупа до 1 350°С на Ітурупі і до більш ніж 1750°С на півдні Кунашир, що є максимальним показником для Курильського архіпелагу. Клімат загалом характеризується як океанічний морський через відсутність сильних морозів узимку. Рекорди мінімальних температур для Південних Курил становлять лише -16 ° С[11], Що трохи нижче ніж на Середніх Курилах. Кількість опадів тут також дещо нижча.

Флора і фауна[ред. | ред. код]

На Південних Курилах панує відносно м'який океанічний клімат, тому бурі ведмеді взагалі можуть не лягати в сплячку. На Кунаширі зафіксовані випадки нападу ведмедів на людей зі смертельними наслідками[12][13] . Швидкі гірські річки зазвичай не замерзають і продовжує заходити риба.

Протока Буссоль загалом грає роль природного кордону між Середніми та Південними Курилами у флористичному відношенні. Він відокремлює Циркумбореальну (на північ) зону від Східноазійської (на південь), хоча окремі сліди бореальної флори можна знайти і на півночі Урупа, на півострові Кастрикум. У флорі Південних Курил налічується 1215 видів судинних рослин, 535 родів, 128 сімейств, тоді як на Північних Курилах — 582 види, 248 родів і 71 сімейство, на Середніх Курилах — 334, 186, 66б відповідно[14]. Загалом, флора Південних Курил неморальна. Морська флора тут майже багата і різноманітна як і сухопутна. Рівень виразності мінливості та формоутворення у рослин на Південних Курилах значно вищий, ніж на Північних Курильських островах[15] .

На південних островах (Кунашир, Шикотан, південь Ітурупа) поширені темнохвойні та хвойно-широколистяні ліси з ліанами та потужним бамбучником у підліску, місцями (Шикотан, Ітуруп) зустрічається рідколісся з курильської модрини. На північ від перешийка Вітрової на острові Ітуруп і до острова Расшуа в лісовому поясі поширене криволісся з кам'яної берези з курильським бамбуком, вище — кедровий і вільховий стланіки[16].

Населення[ред. | ред. код]

Зважаючи на сприятливі кліматичні умови, Південні Курили, насамперед на найбільших островах Кунашир, Ітуруп та Шикотан сконцентровано більшу частину жителів Курильського архіпелагу. Інші острови безлюдні, хоча в епоху японської адміністрації (1855—1945) густо заселені були навіть найдрібніші з них.

Чисельність населення
1959[17]1970[18]1979[19]1989[20]2002[21]2009[22]2010[23]
5675↘3762↗5114↗10 498↘7108↘6152↗7359
2011[24]2012[25]2013[26]2014[27]2015[28]2016[29]2017[30]
↘7334↘6981↘6606↘6153↘5906↗5934↘5561
2018[31]2019[32]
↗6409↗6485

За даними поточного обліку на 1 січня 2021 року, на території Південних Курильських островів проживають 18 810 осіб, що складає 87 % від загального населення Курильських островів.

На початку XXI століття Південні Курили, на відміну Північних і Середніх, зберігають і навіть збільшують своє постійне населення, як цивільне, і військове. На островах Кунашир та Ітуруп ведеться активне будівництво об'єктів інфраструктури.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Гришин С. Ю., Баркалов В. Ю. Растительный покров северных Курил // Вестник Дальневосточного отделения РАН. — 2009. — № 3 (30 квітня). — С. 61—69. — ISSN 0869-7698.
  2. ↑ Ганзей К. С. Геосистемы южных и средних Курильских островов // География и природные ресурсы. — 2008. — № 3 (30 квітня). — С. 90—95. — ISSN 0206-1619.
  3. ↑ Злобин Т. К., Полец А. Ю. Анализ закономерностей распределения землетрясений по типам очаговых подвижек в Курило-Охотском регионе перед катастрофическим Симуширским землетрясением 15.11.2006 года // Геодинамика и тектонофизика. — Институт земной коры Сибирского отделения РАН, 2012. — Т. 3, № 2 (30 квітня). — С. 114—128. — ISSN 2078-502X.
  4. ↑ Південні Курили: острови розбрату між Японією та Росією. adastra (ua) . 22 січня 2020. Процитовано 2 березня 2022.
  5. ↑ а б в У МЗС Японії нагадали, що Росія окупувала Південні Курили. Лівий берег (ua) . 28 лютого 2022. Процитовано 2 березня 2022.
  6. ↑ а б МЗС ЯПОНІЇ ЗАЯВИЛО, ЩО РОСІЯ ОКУПУВАЛА ПІВДЕННІ КУРИЛИ. 5 канал (ua) . 28 лютого 2022. Процитовано 2 березня 2022.
  7. ↑ так офіційно у Токіо називають південну частину Курил
  8. ↑ Кізілова, Світлана (7 березня 2022). Японія заявила, що південні "Курили" це їхня суверенна територія. Українська правда (укр.). Процитовано 7 березня 2022.
  9. ↑ Гришин С.Ю., Баркалов В.Ю., Кузнецова Т.А. Растительный покров острова Онекотан (Курильские острова) // Комаровские чтения. — Федеральный научный центр биоразнообразия наземной биоты Восточной Азии Дальневосточного отделения РАН, 2005. — Вип. LI (30 квітня). — С. 80—100. — ISSN 1997-1869. Архівовано з джерела 12 вересня 2017.
  10. ↑ Разжигаева Н. Г., Ганзей Л. А., Гребенникова Т. А., Мохова Л. М., Арсланов Х. А., Рыбин А. В., Дегтерев А. В. Роль климата и природных катастроф в развитии ландшафтов о. Матуа (Центральные Курилы) в позднем голоцене // Известия РАН. Серия географическая. — М. : Наука, 2012. — № 3 (30 квітня). — С. 71—80. — ISSN 0373-2444. Архівовано з джерела 20 грудня 2016.
  11. ↑ https://geographyofrussia.com/wp-content/uploads/2015/01/160_1.jpg
  12. ↑ Пропавшего на Кунашире смотрителя маяка задрал медведь. РЕН ТВ
  13. ↑ Стали известны обстоятельства гибели смотрителя маяка на Кунашире. 25.11.2017. Новости. Южно-Курильск. Сахалин. Инфо
  14. ↑ Баркалов В. Ю. Флора Курильских островов // Автореферат диссертации на соискание учёной степени доктора биологических наук по специальности ВАК 03.00.05 — Ботаника
  15. ↑ Мочалова О. А., Якубов В. В. Флора Командорских островов : [арх. 20 грудня 2016]. — Владивосток : Биолого-почвенный институтт ДВО РАН, 2004.
  16. ↑ Коротеева Т. И. Печеночники Курильских Островов [Архівовано 2020-08-11 у Wayback Machine.] // Автореферат диссертации на соискание учёной степени кандидата биологических наук по специальности ВАК 03.02.01 — Ботаника
  17. ↑ Всесоюзний перепис населення 1959 року. Архів оригіналу за 10 жовтня 2013. Процитовано 10 жовтня 2013. (рос.)
  18. ↑ Всесоюзний перепис населення 1970 року. Чисельність наявного населення міст, селищ міського типу, районів і районних центрів СРСР за даними перепису на 15 січня 1970 року за республіками, краями й областями. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 14 жовтня 2013. (рос.)
  19. ↑ Всесоюзний перепис населення 1979 р.
  20. ↑ Всесоюзний перепис населення 1989 року. Архів оригіналу за 23 серпня 2011.
  21. ↑ Всероссийская перепись населения 2002 года. Том. 1, таблица 4. Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, районов, городских поселений, сельских населённых пунктов - райцентров и сельских населённых пунктов с населением 3 тысячи и более. Архів оригіналу за 3 лютого 2012. (рос.)
  22. ↑ Численность постоянного населения Российской Федерации по городам, поселкам городского типа и районам на 1 января 2009 года. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 2 січня 2014. (рос.)
  23. ↑ Всероссийская перепись населения 2010 года. Сахалинская область. Численность населения городских округов, муниципальных районов, городских и сельских поселений, городских населённых пунктов, сельских населённых пунктов. Архів оригіналу (PDF) за 28 липня 2014. Процитовано 28 липня 2014.
  24. ↑ Сахалинская область. Оценка численности постоянного населения на 1 января 2011-2016 годов
  25. ↑ Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями. Таблиця 35. Оцінка чисельності постійного населення на 1 січня 2012 року. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 31 травня 2014.
  26. ↑ Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2013 року. - М .: Федеральна служба державної статистики Росстат, 2013. - 528 с. (Табл. 33. Чисельність населення міських округів, муніципальних районів, міських і сільських поселень, міських населених пунктів, сільських населених пунктів). Архів оригіналу за 16 листопада 2013. Процитовано 16 листопада 2013.
  27. ↑ Таблиця 33. Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2014 року. Архів оригіналу за 2 серпня 2014. Процитовано 2 серпня 2014.
  28. ↑ Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2015 року. Архів оригіналу за 6 серпня 2015. Процитовано 6 серпня 2015.
  29. ↑ Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2016 року
  30. ↑ (рос.) Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2017 року. 31 липня 2017. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 31 липня 2017.
  31. ↑ Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2018 года (рос.). Архів оригіналу за 26 липня 2018. Процитовано 25 липня 2018.
  32. ↑ Оценка численности населения в разрезе муниципальных образований по состоянию на 01.01.2019 года и среднегодовая за 2018 год. Территориальный орган Федеральной службы государственной статистики по Сахалинской области. 22 квітня 2019. Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
Велика Курильська гряда
Північна група
Середня група
Південна група
Мала Курильська гряда [1]
Шикотан[1]
  1. ↑ а б в г д е Знаходиться на території, непідконтрольній Японії (див. Проблема Північних територій).
Перегляд цього шаблону
  Географія та географічні карти
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Північні_території_Японії&oldid=41427311