Пушкін Олександр Анатолійович (правознавець) — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пушкін (значення).
Пушкін Олександр Анатолійович
Народився 21 травня 1925(1925-05-21)
Кузнецово, Нікольський район, Північно-Двінська губернія, РСФРР, СРСР
Помер 29 червня 1997(1997-06-29) (72 роки)
Харків, Україна
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність правник, викладач університету
Alma mater Харківський юридичний інститут імені Кагановича (1949)
Заклад Харківський юридичний інститут імені Дзержинського
Харківський державний університет харчування та торгівлі
Харківський національний університет внутрішніх справ
Вчене звання професор
Науковий ступінь кандидат юридичних наук (1952) і доктор юридичних наук[d] (1966)
Науковий керівник Вільнянський Соломон Йосипович
Аспіранти, докторанти Зіоменко Юрій Іванович
Красько Ісай Юхимовичd
Мусіяка Віктор Лаврентійович
Партія КПРС
Війна німецько-радянська війна
Військове звання старшина
Нагороди
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Трудового Червоного Прапора Орден Червоної Зірки
Медаль «За відвагу» Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Заслужений юрист України
Заслужений юрист України
 Державна премія УРСР у галузі науки і техніки

Олександр Анатолійович Пушкін (21 травня 1925, село Кузнецово, Вологодська губернія — 26 або 29 червня 1997, Харків, Україна) — радянський та український вчений-правознавець, доктор юридичних наук (1966), професор (1968). Фахівець у галузі цивільного права, учасник розробки низки кодексів Української РСР і України.

Завідував кафедрами в Харківському юридичному інституті, Харковому інституті громадського харчування і Харківському університеті внутрішніх справ. Заслужений юрист України (1994) і лауреат Державної премії Української РСР в галузі науки і техніки (1981). Учасник Німецько-радянської війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Олександр Пушкін народився 21 травня 1925 року селі Кузнецово Вологодської губернії[1][2]. У січні 1943 року після закінчення школи, Пушкін був призваний до лав Червоної Армії[3]. Потім навчався в 3-му Куйбишевському піхотному училищі[4], після закінчення якого, з червня 1944 року служив у повітряно-десантних військах, воював на Карельському і 4-му Українському фронтах, брав участь у звільнення Білорусі та України. Дослужився до звання старшини. Проявив себе під час боїв за населений пункт Алшо, коли він разом з групою з чотирьох бійців знищили обслугу 75 мм гармати та 17 солдат супротивника, за що був нагороджений орденом Червоної Зірки[5][3][6]. Станом на 1984 рік був членом КПРС[7].

У 1945 році Олександр Анатолійович вступив до Харківського юридичного інституту, і закінчивши його з відзнакою в 1949 році вступив до нього ж на аспірантуру[1]. У 1952 році під науковим керівництвом професора С. Й. Вільнянського захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему «Правове становище державного промислового підприємства»[8][3]. Наступного року почав працювати в ХЮІ, де послідовно обіймав посади старшого викладача, доцента і професора на кафедрі цивільного права. Також був заступником декана факультету[1][5].

В кінці 1950-х — початку 1980-х рокіх активно займався нормотворчою діяльністю. У 1958 році як член урядової групи Української РСР взяв участь у роботі комісій з режимів відкритого моря і по континентальному шельфу, які працювали в рамках Женевської дипломатичної конференції з кодифікації міжнародного морського права[4]. Олександр Пушкін став одним з творців Цивільного кодексу Української РСР (1963), Кодексу про шлюб і сім'ю Української РСР (1969) і Житлового кодексу Української РСР (1983)[9][10]. У 1964 (за іншими даними в 1965[2] або 1966[3]) році Пушкін захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за темою «Правові форми управління промисловістю в СРСР»[К 1]. Його офіційними опонентами на захисті даної роботи стали професори С. М. Братусь, Г. К. Матвєєв і Р. Й. Халфіна[ru][12]. У 1966 році йому було присуджено відповідний науковий ступінь, а ще через два роки — вчене звання професора[1]. У 1968 році обійняв посаду завідувача кафедри цивільного права ХЮІ, на якій залишався аж до 1985 року[1]. Також керував студентським науковим гуртком при кафедрі цивільного права[13].

Потім, до 1990 року обіймав аналогічну посаду на кафедрі радянського права в Харківському інституті громадського харчування[2]. Після того як він пішов з цього вишу, працював завідувачем лабораторії правових досліджень в московському Науково-дослідному інституті економіки торгівлі, а у 1991 році став працювати в харківському Інституті інтелектуальної власності Міжнародного центру наукової культури «Всесвітня лабораторія»[4][5]. У травні 1992 року почав працювати в Харківському інституті внутрішніх справ (з 1994 року — університет), до 1993 року він керував кафедрою цивільноправових дисциплін на посаді її начальника, а потім, до кінця свого життя року був професором цієї кафедри[4][1][5]. Працюючи в цьому виші, мав спеціальне звання полковника міліції (станом на 1994 рік)[14]. З 16 листопада 1995 року і до останніх днів свого життя він був науковим координатором робочої групи, яка займалася розробкою проєкту Цивільного кодексу України[15][1].

Олександр Анатолійович Пушкін помер 29 (за іншими даними 26[1][4]) червня 1997 року в Харкові[16][15][17].

У Харківському національному університеті внутрішніх справ щорічно проходить конференція з проблем цивільного права і процесу, присвячена пам'яті Олександра Анатолійовича Пушкіна[18].

Особистість[ред. | ред. код]

Перший ректор Харківського національного університету внутрішніх справ (ХНУВС) О. М. Бандурка відзначав такі людські якості професора Пушкіна як: відкритість, чуйність і однакове спілкування з людьми, незалежно від їх статусу[3]. Ректор ХНУВС Д. В. Швець підкреслював, що, крім того, що Олександр Пушкін був «класиком української цивілістики» і зміг багато домогтися в цій галузі права, він був людиною відкритою «доброзичливою, порядною і при цьому відрізнявся принциповістю і самостійністю власних позицій і оцінок»[15].

Науково-педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

Олександр Анатолійович Пушкін займався дослідженням різних питань, пов'язаних з цивільним правом[3]. Зокрема, його цікавили такі питання як: управління промисловістю, вчення про юридичних осіб та правовідносини які виникають в сімейному і житловому праві[9]. Він є основоположником наукової школи, яка досліджує правосуб'єктність юридичних осіб та вчення про цивільні правовідносини. О. Н. Ярмиш, схарактеризув його як одного з найвидатніших вітчизняних цивілістів[19].

Як відмічали укладачі видання «Страницы харьковской цивилистики», хоча Олександр Пушкін, як і всі радянські правознавці, описував у своїх роботах соціалістичний погляд на правову державу, він «не зловживав декларативними прийомами та посиланнями на керівну роль держави у процесі правового регулювання». Олександр Пушкін мав різносторонні наукові інтереси до кожного з яких він підходив з прискіпливістю та ретельністю. Так у своїх дослідженнях загальних питань теорії цивільного права Олександр Анатолійович приділяв велику увагу суб'єктам цивільного права і їх правосуб'єктності. Він займався розвитком теоретичної бази для реалізації прав суб'єктів господарської діяльності, зокрема у приватноправовій сфері, хоча не забував про тогочасний основний суб'єкт правовідносин — державу та її органи[20]. Правознавцями відзначається внесок Олександра Пушкіна у дослідження співвідносин об'єктивного та суб'єктивного цивільних прав, науковець особливо підкреслював, що ці поняття не є тотожними. На його думку, правові відносини, елементами яких є суб'єктивні права, є формою існування виробничих відносин, тому вони повинні виводитися саме з виробничих відносин, тоді як норми об'єктивного права тільки оформлюють правові відносини. Також Олександр Пушкін заперечував можливість існування суб'єктивних прав поза правовідносинами[21].

Під час панування у СРСР позитивістського напряму у праві, Олександр Пушкін дотримувався інших поглядів. Так він вважав, що першорядне значення мають потреби реального життя, що складаються в суспільстві, а не законодавчі розпорядження. Він продовжував критикувати позитивістський підхід і за часів незалежності, свою останню доповідь на цю тему він прочитав на конференції у 1995 році, за кілька років до смерті. Вважається, що з часом його погляди стали теоретичною частиною бази для перетворення України з радянської республіки у правову державу. Як зазначено у виданні «Страницы харьковской цивилистики», Олександр Пушкін був одним з науковців які формували «сучасні доктринальні підходи до розуміння основних цивільноправових явищ»[22]. Коли у середині 1980-х років у Радянському союзі велися дискусії щодо реформування системи освіти, Олександр Пушкін у співавторстві зі своїм учнем Ісаєм Краськом[ru] опублікували статтю «О преподавании специальных дисциплин в юридических вузах»[23], де вони виступили за «фундаментальне теоретичне викладання правових дисциплін у юридичних вишах». Також автори підкреслювали, що необхідно звертати уваги на потреби сучасної юридичної практики. У своїй статті Пушкін та Красько виступили проти ініціативи московського правознавця Валентина Мартем'янова[ru] виключити з обігу такі «застарілі» терміни як комітенти, комісіонери, поклажодавці тощо. Харківські вчені довели важливість збереження усталених понять «якими користувалися багато поколінь юристів у минулому, не позбавлені свого значення сьогодні і здатні обслуговувати потреби науки та практики в майбутньому»[24].

Олександр Анатолійович був автором/співавтором від 200[2] наукових праць до близько 300[19], основними серед яких були: підручники «Радянське цивільне право» (рос. Советское гражданское право; 1977/8 і 1983/4, у двох томах, у співавторстві), «Радянське сімейне право» (рос. Советское семейное право; 1982) і «Цивільне право України» (рос. Гражданское право Украины; 1992, у співавторстві), «Цивільне право України: Підручник» (рос. Гражданское право Украины: Учебник; 1996), а також монографія «Чинне законодавство про шлюб і сім'ю» (рос. Действующее законодательство о браке и семье; 1972 і 1974, у співавторстві)[1][3][2][19].

За даними джерел Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Пушкін підготував 20 кандидатів юридичних наук[2], водночас Олександр Бандурка стверджував, що Пушкін був науковим керівником більш ніж у 30 кандидатів юридичних наук і науковим консультантом у восьми докторів юридичних наук[3]. Серед вчених які захистили під його науковим керівництвом кандидатські дисертації були: В. І. Борисова (1980)[25], І. І. Влас (1994)[26], В. І. Жуков (1976)[27], В. П. Жушман (1981)[28], Ю. І. Зіоменко (1970)[29], Л. П. Конєв (1973)[30], І. Ю. Красько (1966)[31], В. Н. Леженін (1989)[32], О. М. Ломоносова (1970)[26], В. Л. Мусіяка (1976)[33], А. І. Потеряйко (1980)[34], А. А. Ромащенко (1978)[33], В. В. Сунцов (1986)[35], Д. Ф. Швецов (1972)[36] і Д. Б. Якуб (1970)[37]. Також він виступав офіційним опонентом на захисті кандидатських і докторських дисертацій у таких вчених як: Є. В. Богданов (1993)[38], М. М. Васильченко (1953)[8], В. І. Давидов (1974)[39], В. В. Луць (1975)[40], Л. В. Лушпаєва (1994)[41], О. М. Немков (1964)[42], Л. Я. Носко (1955)[42], В. В. Овсієнко (1972)[26], І. Г. Побірченко (1971)[43], І. П. Сафронова (1979)[44], О. А. Сурженко (1992)[45].

У 1984 році за виданий роком раніше підручник для вищих навчальних закладів «Радянське цивільне право», його автори В. П. Маслов, О. А. Пушкін, В. К. Попов, М. Й. Бару, Ч. Н. Азімов, Д. Ф. Швецов, Ю. І. Зіоменко і В. С. Шелестов були нагороджені Державною премією Української РСР в галузі науки і техніки[46].

Нагороди та пам'ять[ред. | ред. код]

Олександр Анатолійович Пушкін був удостоєний таких нагород:[1][3][18]

Примітки[ред. | ред. код]

Коментар[ред. | ред. код]

  1. ↑ У джерелах також зустрічається назва «Цивільно-правові форми управління промисловістю в СРСР»[5][11].

Література[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л Сібільов, Горбатенко, 2003, с. 204.
  2. ↑ а б в г д е Тацій, 2014, с. 141.
  3. ↑ а б в г д е ж и к Бандурка, 2019, с. 16.
  4. ↑ а б в г д Ярмыш, 1998, с. 504.
  5. ↑ а б в г д Знання. Закон. Честь, 2004, с. 85.
  6. ↑ а б Пушкин Александр Анатольевич : Орден Красной Звезды Наградной лист. Память народа (рос.). Министерство обороны Российской Федерации. Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 12 березня 2022.
  7. ↑ Учетная карточка лауреата Государственной премии УССР 1984 г. в области науки и техники [Архівовано 23 березня 2022 у Wayback Machine.] // Комитет по государственным премиям Украинской ССР в области науки и техники при Совете министров УССР
  8. ↑ а б Панов, 2006, с. 90.
  9. ↑ а б Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 266.
  10. ↑ Тацій, 2014, с. 141—142.
  11. ↑ Тацій, Кононенко, Тихий, 2013, с. 33.
  12. ↑ Панов, 2006, с. 84.
  13. ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 275.
  14. ↑ а б Указ Президента України від 10 грудня 1994 року № 755/94 «Про присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України" працівникам органів внутрішніх справ». https://zakon.rada.gov.ua/ (укр.). Верховна Рада України. Архів оригіналу за 28 листопада 2021. Процитовано 28 листопада 2021.
  15. ↑ а б в Швець, 2020, с. 13.
  16. ↑ Бандурка, 2019, с. 17.
  17. ↑ Тацій, 2014, с. 142.
  18. ↑ а б Швець, 2020, с. 12.
  19. ↑ а б в Ярмыш, 1998, с. 505.
  20. ↑ Страницы харьковской цивилистики, 2010, с. 218—219.
  21. ↑ Страницы харьковской цивилистики, 2010, с. 220—221.
  22. ↑ Страницы харьковской цивилистики, 2010, с. 222—224.
  23. ↑ Пушкин, Красько, 1985, с. 92—94.
  24. ↑ Страницы харьковской цивилистики, 2010, с. 224—226.
  25. ↑ Панов, 2006, с. 98.
  26. ↑ а б в Панов, 2006, с. 473.
  27. ↑ Панов, 2006, с. 96.
  28. ↑ Панов, 2006, с. 99.
  29. ↑ Панов, 2006, с. 93.
  30. ↑ Панов, 2006, с. 94—95.
  31. ↑ Панов, 2006, с. 92.
  32. ↑ Панов, 2006, с. 103—104.
  33. ↑ а б Панов, 2006, с. 97.
  34. ↑ Панов, 2006, с. 100.
  35. ↑ Панов, 2006, с. 103.
  36. ↑ Панов, 2006, с. 94.
  37. ↑ Панов, 2006, с. 93—94.
  38. ↑ Панов, 2006, с. 465—466.
  39. ↑ Панов, 2006, с. 462.
  40. ↑ Панов, 2006, с. 463.
  41. ↑ Панов, 2006, с. 106—107.
  42. ↑ а б Панов, 2006, с. 91.
  43. ↑ Панов, 2006, с. 466—467.
  44. ↑ Панов, 2006, с. 23—24.
  45. ↑ Панов, 2006, с. 106.
  46. ↑ Підручник для вищих учбових закладів "Советское гражданское право /1 та 11 частини/, опублікований у 1983 році /2-е видання/. http://www.kdpu-nt.gov.ua/ (укр.). Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. Архів оригіналу за 12 вересня 2020. Процитовано 10 вересня 2020.
  47. ↑ Пушкин Александр Анатольевич : Орден Отечественной войны I степени Юбилейная картотека. Память народа (рос.). Министерство обороны Российской Федерации. Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 12 березня 2022.
  48. ↑ Пушкин Александр Анатольевич : Медаль «За отвагу» Наградной список. Память народа (рос.). Министерство обороны Российской Федерации. Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 12 березня 2022.
  49. ↑ Пушкин Александр Анатольевич : Учетно-послужная картотека. Память народа (рос.). Министерство обороны Российской Федерации. Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 12 березня 2022.
  50. ↑ 1984 Постанова Центрального Комітету компартії України і Ради Міністрів Української РСР від 11 грудня 1984 р. № 464 | Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. www.kdpu-nt.gov.ua. Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 12 березня 2022.

Література[ред. | ред. код]

  • Бандурка О. М. Олександр Анатолійович Пушкін – цивіліст із великої літери. — Проблеми цивільного права та процесу: Тези доповідей учасників науково-практичної конференції, присвяченої світлій пам’яті Олександра Анатолійовича Пушкіна. — Харків, 2019. — С. 16—17.
  • Пушкин А. А., Красько И. Е.[ru]. О преподавании специальных дисциплин в юридических вузах. — Известия ВУЗов. Правоведение. — 1985. — № 6. — С. 92—94.
  • Сібільов М. М., Горбатенко В. П. Пушкін Олександр Анатолійович // Юридична енциклопедія / Редкол: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. — Київ : «Юридична думка», 2003. — Т. 5: П — С. — 736 с. — ISBN 967-7492-05-2.
  • Швець Д. В. Привітання учасникам конференції. — Проблеми цивільного права та процесу : тези доп. учасників наук.-практ. конф., присвяч. 95-й річниці від дня народження О. А. Пушкіна. — Харків, 2020. — С. 12—14.
  • Ярмыш А. Н. Пушкин Александр Анатольевич // Выдающиеся педагоги высшей школы г. Харькова : [рос.] / В. И. Астахова, Е. В. Астахова, А. А. Гайков.. — Харьков : Кн. ф-ка «Глобус», 1998. — 736 с. — ISBN 966-7083-22-5.
  • Пушкін Олександр Анатолійович // Знання. Закон. Честь: Національний університет внутрішніх справ — 1994—2004 / Редкол: Бандурка О. М. (голова) та ін. — Харків : Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. — С. 85—86. — 244 с. — ISBN 966-610-129-7.
  • Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого 1804—2014 / редкол.: В. Я. Тацій (голов. ред.), Ю. П. Битяк, А. П. Гетьман. — Харків : Право, 2014. — 616 с. — ISBN 978-966-458-702-7.
  • Підготовка і атестація науково-педагогічних кадрів у Національній юридичній академії України імені / Панов М. І.[ru] (кер. авт. кол). — Харків : Право, 2006. — 576 с. — ISBN 966-8467-82-5.
  • Пушкін Олександр Анатолійович // Професори Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого / редкол.: В. Я. Тацій (голова) та ін. — Харків : Право, 2014. — С. 141—142. — 192 с. — ISBN 978-966-458-700-3.
  • Пушкин Александр Анатольевич // Страницы харьковской цивилистики Ч. 3 Доктора Харьковской цивилистической школы : [рос.] / Редкол: С. Н. Бервено, И. В. Венедиктова, Е. А. Греков и др. — Харьков : ХНУ им. В. Н. Каразина, 2010. — С. 218—227. — 360 с. — ISBN 978-966-623-682-4.
  • Пушкін Олександр Анатолійович // Через півстоліття. Літопис випускників Харківського юридичного інституту 1963 року / В. Я. Тацій, В. І. Кононенко, В. П. Тихий та ін. — Київ : Арт Економі, 2013. — С. 33. — 216 с.

Посилання[ред. | ред. код]

 Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пушкін_Олександр_Анатолійович_(правознавець)&oldid=38365568