Пупо — Вікіпедія

Пупо
італ. Pupo
Зображення
Pupo
Pupo
Основна інформація
Повне ім'я Енцо Ґінацці (Enzo Ghinazzi)
Дата народження 11 вересня 1955(1955-09-11) (68 років)
Місце народження Понтечіно
Роки активності 1975 дотепер
Громадянство Італія
Національність італієць
Професія кантауторе, співак, телевізійний ведучий
Інструменти вокал[d]
Жанр поп, легка музика
Псевдоніми Pupo
Лейбл Baby Records, CGD, Discomagic
pupo.tv
CMNS: Файли у Вікісховищі

Пу́по (італ. Pupo), справжнє ім'я — Е́нцо Ґіна́цці (італ. Enzo Ghinazzi), (*11 вересня 1955 Понтечіно) — італійський співак, пісняр, телевізійний ведучий, російський пропагандист.

Слово «pupo» перекладається з італійської як маріонетка, лялька; дитинка; його синонімами є marionetta, burattino, pupazzo, bimbo. Енцо Ґінацці взяв його за псевдо через свою зовнішність — маленький зріст, та ляльковий тембр голосу; його значення він використовує і в своїх творах.

Майже 40 років, як Пупо пише та виконує пісні, по праву входячи до лав найвидатніших піснярів і найвідоміших співаків Італії.

Записав 16 альбомів, серед яких 12 студійних, 1 концертний і 3 збірки.

Отримав 11 золотих дисків; у 1981 став переможцем фестивалю «Золота гондола».

Протягом його музичної кар'єри було продано понад двадцять мільйонів дисків.

6 разів брав участь у Фестивалі Санремо, де у 1980 посів третє місце та у 2010 — друге.

Його голос звучав у найважливіших залах світу: від Медісон-сквер-гарден та Бродвейський театру в Нью-Йорку, до Сад кленового листка (Maple Leaf Garden) у Торонто, від лондонського Альберт-холу, до сіднейського Розважального центру (Entertainment Center), у паризькій Олімпії та у центральних театрах та палацах спорту Ленінграда, Москви та Улан-Батора.

З 1989 почав вести телевізійні програми. З 2000 став відомим телеведучим численних та різноманітних програм на центральних телеканалах Італії.

В Україні був доволі популярним за часів СРСР, особливо у вісімдесяті роки. У дев'яності роки його популярність в Україні значно зменшилася, однак і до сьогодні має немало українських прихильників.

Біографія[ред. | ред. код]

Перш ніж розпочати кар'єру пісняра, Енцо працював у невеличцій крамничці, де продавав книги та диски, і допомагав батькові у його роботі листоноші.

У 1975 дебютував як кантауторе на Baby Records. Перша пісня — Ti scriverò. Перший альбом, «Come sei bella», виходить у 1976.

Першого великого успіху досяг у 1978, спочатку з піснею Ciao, потім з Gelato al cioccolato (написана з Крістіано Малджольо.

У 1980 взяв участь у Фестивалі Санремо з піснею Su di noi, яка стала однією з його найзнаменитіших. Пісня увійшла до альбому «Più di prima», разом з іншим його великим успіхом, піснею Firenze Santa Maria Novella, у якій співає про свою любов до тосканської столиці Флоренції.

Свої спроби у Санремо повторив у 1983 році з Cieli azzurri та у 1984 з Un amore grande, яку написав Умберто Тоцці та Джанкарло Бігацці. У цьому році він замінив in extremis Лоретту Годджі, яка мала виконати цю пісню.

У 1987 переміг у Дзеккіно д'Оро, написавши Canzone amica, яку заспівала Fabio Etter.

Після кризових років, що пов'язувалось з проблемами з gioco d'azzardo, повертається до Санремо у 1992 з La mia preghiera. Цього разу він також бере участь у фестивалі в останній момент, унаслідок дискваліфікації накладеної на Jo Squillo; як виняток, виступає під справжнім іменем, в подальшому ж знову використовує своє славетне псевдо.

Пупо не обмежується написанням текстів виключно для своїх пісень, він пише також і для інших, наприклад, Sarà perché ti amo (музика маестро Dario Farina, текст Пупо написав разом з Daniele Pace), виконана Ricchi e Poveri. Багато його пісень було перекладено на німецьку, французьку, англійську та іспанську мову.

Останніми роками Пупо дуже часто з'являється у численних телевізійних програмах, таких як Quelli che il calcio (виходила у Флоренції для висвітлення діяльності футбольного клубу AC Fiorentina, тіфозо якої він є) або Il Funambolo. Телевізійні програми, які він веде, є різноманітнимиі не завжди пов'язані з музикою.

У 2009 знову бере участь у фестивалі Санремо з піснею L'opportunità, разом з Paolo Belli та Youssou N'Dour. Пісня вийшла у фінал та посіла друге місце в категорії Itunes.

Був завзятим гравцем у покер, відвідував казино і через цю ваду втратив більшість своїх грошей. Його друг Джанні Моранді допоміг йому виплатити борги, позичивши йому у дев'яності роки двісті мільйонів лір. Пупо повернув другові гроші у 2008. Він також написав книгу «Banco Solo! Diario di un giocatore chiamato Pupo» (Лише банк! Щоденник гравця названого Пупо), про хворобу, яка випливає з пристрасті до азартної гри, якої він, між іншим, остаточно не позбувся.

Співак також бере активну участь у громадському житті; є одним з фундаторів Nazionale italiana cantanti (національна футбольна збірна італійських співаків), президентом якої був з червня 2007 до 2010 рік, коли він залишив організацію.

У 2010 Пупо вшосте бере участь у Фестивалі Санремо. Цього разу разом з Емануелем Філіберто ді Савоя (Emanuele Filiberto di Savoia) та тенором Лукою Канонічі (Luca Canonici). Тріо репрезентує пісню визначену автором як «патріотична» щодо Італії, має назву Italia amore mio («Італія любов моя)». проте твір не був прийнятий частиною публіки у залі, яка голосно обсвистала тріо, але, попри це, пісня вийшла у фінал та посіла друге місце. Пупо та Емануеле Філіберто були визначені як моральні переможці фестивалю. Однак події навколо пісні на цьому не скінчились, обговорення тривають, а у особистому блозі Пупо з'являються погрози та образи у його адресу.

У лютому 2012 виходить його перший роман в жанрі нуар Сповідь (La Confessione) у Rizzoli), що за тиждень після виходу видається додатковим накладом.

Приватне життя[ред. | ред. код]

Одружився в липні 1974 з Анною.

Є вболівальником (tifoso) двох футбольних команд: Фіорентини та Arezzo (для останньої написав гімн Canzone Amaranto).

У 1999, у сорокачотирирічному віці, став дідусем онука Леонардо, а у 2010 — онуки Віоли.

Цікаве[ред. | ред. код]

  • Пупо написав дві книги про себе. Перша, що вийшла у 2001 у Rai-Eri, називається «Un enigma chiamato Pupo» (Загадка названа Пупо, — автобіографія, яка стосується його минулого. Друга, що вийшла 11 вересня 2005 (день його п'ятдесятиріччя), називається «Banco solo! Diario di un giocatore chiamato Pupo» (Лише банк! Щоденник гравця названого Пупо), стосується його пристрасті до азартної гри, яка у минулому принесла йому немалі проблеми.[1]
  • У інтерв'ю Telesette Пупо розповів анекдот про свою участь у Фестивалі Санремо у 1980 році, на якому він співав Su di noi: «Я мав виступати відразу після Моранді, і так схвилювався, що захотів піпі. Джанні закінчував виступ, і я, не маючи часу сходити у туалет, зробив це у капелюх, який лежав на стільці… Хтозна чий він був!».[2]
  • На Radio Uno веде радіопрограму Attenti a Pupo (Рівняйсь на Пупо).
  • Пісня Sei caduto anche tu,присвячена батьку Фіорелло, помер у 2000.
  • У 1992 оголосив, що буде зватися справжнім іменем, навіть у артистичній діяльності, але рік по тому повернувся до псевдоніму.

Участь у російській пропаганді проти України в інформаційній війні[ред. | ред. код]

30 листопада 2023 року Pupo взяв участь у випуску програми "Антифейк", яка виходить на російському "Первом канале", де була військова злочиниця Марія Львова-Бєлова. Обговорювали тоді тему викрадення росіянами неповнолітнього хлопця з Маріуполя Богдана Єрмохіна під час боїв за місто у лютому-травні 2022 року. [3] 20 березня 2024 Литва скасувала його концерт.[4]

Дискографія[ред. | ред. код]

Альбоми[ред. | ред. код]

Сингли[ред. | ред. код]

EP (Maxi — Single)[ред. | ред. код]

  • 1985 — Change generation (CGD, 23006)
  • 1991 — La mia preghiera (Discomagic)

DVD[ред. | ред. код]

  • 2006 — Live in the supermarket

Визнання[ред. | ред. код]

Золотий диск (за альбоми)
Золотий диск (за сингли)
Золота гондола венеції (Gondola d'oro di Venezia)
Фестиваль Санремо
  • 1980 «Su di noi» Terzo classificato
  • 2010 «Italia amore mio» Secondo classificato

Участь у Фестивалі Санремо[ред. | ред. код]

Пісні, написані для інших артистів[ред. | ред. код]

Телебачення[ред. | ред. код]

Дубльовані фільми[ред. | ред. код]

Романи[ред. | ред. код]

  • 2012 - La confessione (Сповідь або Визнання) - підписаний справжнім іменем

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Jonathan Giustini, Un enigma chiamato Pupo, edizioni Rai — Eri, 2001.
  • Enzo Ghinazzi, Banco solo! Diario di un giocatore chiamato Pupo, edizioni Gremese Editori, 2005.
  • Eddy Anselmi, Festival di Sanremo. Almanacco illustrato della canzone italiana, edizioni Panini, Modena, alla voce Pupo.

Джерела[ред. | ред. код]

Стаття у італомовній Вікіпедії Біографія на офіційному сайті (італ.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Fate largo a Pupo, il quasi 50enne [Архівовано 17 квітня 2010 у Wayback Machine.] da LiberoNews Magazine [Архівовано 28 лютого 2010 у Wayback Machine.]
  2. ↑ da Telesette n. 7 (anno XXXII) del 16/2/2010
  3. ↑ https://youtu.be/qCDE95mMY4Y?si=HCVsCBbIVpcaC-z1 | Как итальянский певец Pupo оправдывал военную преступницу Марию Львову-Белову (ОРТ, 30.11.2023)
  4. ↑ У Литві скасували виступ італіця Пупо після його виступу у Кремлі. UA.NEWS (ua) . 20 березня 2024. Процитовано 20 березня 2024.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пупо&oldid=42159659