Пунін Микола Миколайович — Вікіпедія

Пунін Миколай Миколайович
Ім'я при народженні	Пунин Николай Николаевич
Народився	16 листопада 1888; Гельсінки,
Помер	21 серпня 1953 (64 роки); в концтаборі (Воркута)
Громадянство	Російська імперія, СРСР
Національність	росіянин
Місце проживання	Петербург, Ленінград, Воркута
Діяльність	мистецтвознавець
Галузь	мистецтвознавство, art criticismd і редагування
Alma mater	Царськосільська гімназія (1907), історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університетуd і Інститут історії Санкт-Петербурзького державного університетуd
Вчителі	Анненський Інокентій Федорович
Відомі учні	Шпаков Анатолій Петрович, Лобановський Борис Борисович і Колесникова Діна Михайлівна
Знання мов	російська
Заклад	Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна, Російський музей, Q1485633? і Санкт-Петербурзький державний університет
Роки активності	з 1914
Magnum opus	щоденник
Родичі	Пунін Андрій Львовичd
Брати, сестри	Leonid Punind
У шлюбі з	Ахматова Анна Андріївна і Anna Arensd
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пунін.

Пунін Миколайович (рос. Пунин Николай Николаевич, 1888, Гельсінки, Фінляндія — 1953) — російський історик мистецтва, художній критик, мистецтвознавець.

Біографія[ред. | ред. код]

Батько — військовий лікар Гвардейської стрілецької бригади, мати — актриса. В родині було три брати і сестра.

У 1907 р. закінчив Царскосільську гімназію. Навчався в університеті в Петербурзі, де вивчав історію мистецтв під керівництвом професора Д. Айналова. у 1913—1916 рр. працював в журналі «Аполон», через це покинув університет.

У 1913—1934 рр. працівник Російського музею. З 1918 р. комісар при Державному Ермітажі і Державному Російському музеї за підтримки тодішнього наркома освіти (більшовицького міністра) Анатолія Луначарського.

Серед знайомих Пуніна багато художників нового, формалістичного спрямування, серед яких

15 років перебував у фактичному шлюбі з Анною Ахматовою.

Арештовувався Радянською владою в 1921 і в 1930-ті рр. Завдяки втручанню Анни Ахматової і Б. Л. Пастернака був тимчасово звільнений з ув'язнення.

З 1934 р. вимушено звільнений з музею за непролетарське походження.

Був заступником директора Ленінградського Державного Інституту Художньої Культури (російською — ГИНХУК), потім — професором Ленінградського державного університету.

Знов арештований у 1949 р. Помер у концтаборі (Воркута). Реабілітований посмертно.