Пріорка — Вікіпедія

Пріорка Київ
Хата на Пріорці
Загальна інформація
50°30′17″ пн. ш. 30°27′09″ сх. д. / 50.5046593° пн. ш. 30.4524988° сх. д. / 50.5046593; 30.4524988Координати: 50°30′17″ пн. ш. 30°27′09″ сх. д. / 50.5046593° пн. ш. 30.4524988° сх. д. / 50.5046593; 30.4524988
Країна	Україна
Район	Оболонський район, Подільський район
Адмінодиниця	Київ
Поштовий індекс	04074, 04114, 04201
Головні вулиці	Вишгородська, Автозаводська та ін.
Заклади освіти та культури	№ 8, 14, 16, 299 (філія)
Парки	пам'ятка природи «Крістерова гірка», Березовий Гай, Кинь-Грусть
Транспорт
Метрополітен	«Оболонь»  «Мінська»  «Героїв Дніпра»  «Лук'янівська»
Залізнична інфраструктура	Вишгородська
Карта
Пріорка Пріорка (Київ)

Пріо́рка — історична місцевість у північній частині правобережжя Києва, де розташовані сучасні Вишгородський та Мостицький масиви, місцевості Кинь-Ґрусть і Крістерова гірка. Межує на півдні з Куренівкою, на заході — з Мостицьким масивом, Вітряними горами і селищем Шевченка, на півночі — з Мінським масивом і лісом, на сході — з Оболонню. Основні вулиці Пріорки — Автозаводська, Вишгородська і Мостицька.

Історія[ред. | ред. код]

На Пріорці виявлено сліди палеолітичної стоянки.^[1]

Домініканський період[ред. | ред. код]

У першій половині 13-го століття у цій місцевості виникло поселення Яцківка (або Іоакінфівка) засноване домініканським ченцем Яцеком (Іоакінфом) Одровонжем, який у 1222–1226 роках проповідував у Києві католицизм і заснував Богородицький домініканський монастир. Від того часу поселення належало монастирю. Першим пріором (настоятелем) монастиря був Годін.^[1]

Слобідку під назвою Пріорка (від пріора) тут заснував домініканський чернець, генеральний проповідник монастиря Петро Розвадовський невдовзі після 1629 року.^[1][2]

У своїх записках 1634–1664 років Петро Розвадовський писав, що монастирю тут належала широка місцевість від річки Сирець до селища Берковець включно, до річок Ірпеня і річок Горенка та Водиця на межі із Вишгородською землею. Зокрема, про Пріорку він писав наступне:^[2]

Монастирські землі починаються від річки Сирець за Кирилівським монастирем у бік Пріорки, одразу за мостом перед великим хрестом. З правого боку колись було поселення Яцківка (Іоакінфівка), з якої ми платили подвірний податок (за квитанціями 1629 року). Я не застав уже того поселення: але на тому ж місці поставили постоялий дім, і з нього був дохід.

Також у своїх записках Розвадовський згадує, що у Пріорці рада отців монастиря (конвенту) дозволила збудувати руську, тобто православну, церкву.^[2]

Згодом назва Пріорки трансформувалась у народній традиції в Преварку, Приварку, Переварку тощо. Також зустрічалася назва «поля конвентські».^[1]

Гетьманщина[ред. | ред. код]

Після польсько-козацької війни 1648—1657 років Пріорка змінює власника. За одними відомостями, вона з 1650-х років належала київському полковнику Яненку-Хмельницькому та його наступникам. За іншими відомостями, вона була конфіскована у домініканського монастиря і передана київському Братському Богоявленському монастирю, чиє володіння було підтверджене грамотою російських царів Петра I та Івана V за 1694 рік.^[1]

У 1654 році у Пріорці налічувалося 20 хат.^[1]

Київський магістрат[ред. | ред. код]

У 1701 році указом гетьмана Івана Мазепи Пріорка була передана Київському магістрату. Це володіння було закріплено у 1710 році грамотою Петра I, яким вона була передана в управління київського війта Дмитра Полоцького, а пізніше — грамотою гетьмана Данила Апостола, у якій вона була названа селом.^[1]

У 1723 році тут налічувалося 94 хати, а 1736 році — 87 хат.^[1]

На картах середини 18 століття село локалізується на перетині сучасних вулиць Вишгородської та Мостицької. Через Пріорку проходила дорога на Вишгород і Межигірський монастир уздовж сучасних Кирилівської та Вишгородської вулиць. Також у Пріорці починалася «Бита Гостомська вона ж Мостицька» дорога, що вела на Гостомель, перетинаючи річку Ірпінь у Мостищі і проходячи поряд із Синім озером.^[3][4]

Передмістя Києва[ред. | ред. код]

Спеціалізацією околиці на середину 19 століття залишались городництво, садівництво, ягідництво, виноградарство, цим місцеві жителі займались ще донедавна: вирощували редиску, салат, огірки, помідори, баклажани та продавали свої продукти на базарах. Процвітало тут і кустарне виробництво: гончарство, бондарство, люди тримали винокурні та варили пиво.^[5]

У другій половині 19-го століття Пріорка перетворюється на дачне передмістя Києва і значною мірою перебуває у користуванні Товариства київських обивателів. Приблизно у цей час формується схема шляхів сполучення на Пріорці, залишки якої збереглись і донині.^[1]

У межах Києва[ред. | ред. код]

У 1880 році Пріорка увійшла до складу Києва.^[1]

Станом на 1894 рік Пріорка входила до Плоської поліцейської дільниці Києва і простягалася територіями сучасних Вишгородського і Мостицького масивів уздовж Вишгородської та сучасних Автозаводської і Мостицької вулиць. Зокрема тут знаходилися:^[6]

• вулиці Вишгородська, Старозабарська, Новозабарська, Пісочна, Лугова, Дачна, Мала Мостицька;
• дорога Білицька;
• церква Покрови Пресвятої Богородиці;
• урочище Западинці;
• струмки Коноплянка, Курячий брід і Западинський.

Також тут знаходилися дачі:^[6]

• Графа Браницького — нині промзона навколо Інституту імені Бакуля,
• «Кинь Ґрусть» і Коробкіна — нині місцевість Кинь-Ґрусть,

• Крістера — нині місцевість Крістерова гірка.

Згідно перепису 1926 року у Пріорці налічувалося 1187 володінь і проживало 5802 людей (2797 чоловіків та 3005 жінок).^[7]

Сучасна забудова[ред. | ред. код]

У 1960–80-х роках Пріорку майже повністю переплановано і перебудовано. Від старої забудови залишилися Покровська церква, кілька житлових будинків, зокрема меморіальні — музеї Фотія Красицького та «Хата на Пріорці».

У 1960 році починається реконструкція житлового фонду між вулицею Пріорською і площею Тараса Шевченка, де було збудовано Вишгородський масив. Загальна площа реконструкції склала 112 га, яка була забудована новими 5- і 9-поверховими житловими будинками.

Забудова в північному напрямку велася вздовж Полярної вулиці. Тут на площі 65 га в 1971—1975 роках споруджено 300 тис. м². житлового фонду, який представлений 9-поверховими будинками з цегляних блоків і залізобетонних панелей і 16-поверховими будинками. Характерним для цього масиву є значна кількість будинків для малосімейних (37,3 %). У 1989—1990 роках забудовано мікрорайон на вулицях Бережанській і Петра Панча.

У середині 2000-х років на Вишгородській вулиці, на території суміжній із пам'яткою природи «Крістерова гірка», було розпочато будівництво житлового комплексу «Паркове місто».

Примітки[ред. | ред. код]

1. ↑ ^{а б в г д е ж и к л} Лідія Пономаренко, Пріорка / Топонімічний словник / Звід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання. У 28 томах: Київ. Кн. 1, ч. 3.: С–Я / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури при видавництві "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана. – К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 2011. – Стор 2094.
2. ↑ ^{а б в} Петръ Развидовскій (Розвадовський) / Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (в ІІІ розділах, редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський). — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — Отделъ ІІ. — С. 102–106(рос.)
3. ↑ Вортман Д. Я. - Північно-західні околиці Києва середини XVIII ст. на картах монастирських…. www.myslenedrevo.com.ua. Процитовано 12 листопада 2021.
4. ↑ Вортман Д. Я. Північно-західні околиці Києва у середині XVIII ст. на картах монастирських володінь // Вісник геодезії та картографії. - 2015. - № 4. - С. 38-43
5. ↑ О. Гула. «Хата на Пріорці»: Т. Шевченко в пам’яті населення київської околиці // Україна у світовій історії. - 2014. - № 1. [Архівовано 2021-09-24 у Wayback Machine.] - С. 11-17.
6. ↑ ^{а б} Мапа Києва 1894 року зі передмістями, видання Стефана Кульженко
7. ↑ Населені місця Київщини. Попередні підсумки перепису 17 грудня 1926 року / Київське округове статистичне бюро. — К., 1927. — с. 80 [Архівовано 14 листопада 2021 у Wayback Machine.]

Джерела[ред. | ред. код]

• Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — 352 с. — ISBN 5-88500-070-0.

• Звід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання. У 28 томах: Київ. Кн. 1, ч. 3.: С–Я / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури при видавництві "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана. – К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 2011. – Стор 2094.
• Київ: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : Гол. ред. Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
• Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000 роки.

• Приорка. Непарадный Сталианс. Малоэтажная городская архитектура СССР.

• Неофіційний міський сайт Києва
• Вебенциклопедія Києва.

Література[ред. | ред. код]

• Наша Пріорка. – 2-е вид. / Ігор Однопозов, Дар'я Кононюк. – Київ, 2019. – 288 с. : фотоіл., портр.
• Семен Широчин, Олександр Михайлик. Невідомі периферії Києва. Північне Правобережжя. — Київ : Самміт-Книга, 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

•  Екскурсія Пріоркою на YouTube
•  Киевская амплитуда: Закоулки Приорки (2017) (російською) на YouTube
• Інтерв'ю з авторами книги «Невідомі периферії Києва. Північне Правобережжя» (аудіо) на UA: Українське радіо

Це незавершена стаття про Київ. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.