Проституція в Швеції — Вікіпедія

Країни, що впровадили шведську модель (станом на 2019 рік)

Проституція в Швеції, також Шведська (північна) модель боротьби з проституцією (англ. Nordic model), ШМ — національна політика та суспільне явище у Швеції, де плата за секс протизаконна і кримінальна відповідальність падає на клієнта, а не на проституйовану жінку, котрій надається підтримка й реабілітація. У Швеції проституція законодавчо визнана однією з форм насильства проти жінок, тому злочин полягає в оплаті клієнта за секс, а не в продажу жінкою своїх «сексуальних послуг»[1][2]. Закон, що криміналізує плату за секс, а не саму проституцію, був прийнятий в 1999 р. і був унікальним. З тих пір подібні закони прийняті в Норвегії (2009)[3], в Ісландії (2009)[4], в Канаді (2014), Північній Ірландії (2015), у Франції (2016)[5]. Деякі європейські країни в даний час обговорюють можливість прийняття аналогічних правових норм[6].

«Шведська модель»[ред. | ред. код]

Причинами введення цього закону шведською законодавчою владою послужив звід законів «Про жіночі свободи» (швед. Kvinnofridslagstiftningen), який визначив, що проституція — вид чоловічого насильства щодо жінок, одна з форм експлуатації жінок і домінування чоловіків над жінками, а також необхідність запобігання торгівлі людьми та злочинності. Тим не менш, закон нейтральний до статі людей, оскільки Швеція — одна з небагатьох країн, які максимально наблизилися до «остаточного вирішення ґендерного питання». Головне положення шведської ґендерної політики — формування сучасного суспільства, в якому і чоловіки, і жінки мають однакові (рівні) права, можливості та обов'язки. Обидві статі, втягнуті у проституцію (як тих, хто продає, так і тих, хто купує) не є визначальними факторами щодо провини перед законом, що ставлять однакову заборону на купівлю сексуальних послуг як у чоловічій («жиголо», «катамітизм»), так і у жіночій проституції, незалежно від статі тих, хто купує.

Закон уступив у дію з 1 січня 1999 р. і включений до Кримінального кодексу Швеції з 1 квітня 2005 р. Покарання встановлено у вигляді штрафу або тюремного ув'язнення на максимальний термін у шість місяців. Станом на 2008 р., за законом було звинувачено 1650 клієнтів чоловічої статі, але ніхто не був поміщений у в'язницю[7].

Найбільший відсоток людей, які платять за секс, був відзначений у В'єтнамі, слідом за Гонконґом і Таїландом[8].

Вплив шведської моделі[ред. | ред. код]

Зменшення обсягів проституції[ред. | ред. код]

За відомостями поліції і соціальних служб Швеції, з часу введення закону, спрямованого на запобігання попиту, а не пропозиції, масштаби вуличної проституції в Швеції значно скоротилися. Введення кримінальної відповідальності призвело до скорочення не тільки кількості жінок, що втягуються у проституцію, але й чоловіків, що купують сексуальні послуги. Згідно зі Службою кримінальної поліції Швеції, закон «Про заборону на купівлю сексуальних послуг» перешкоджає поширенню торгівлі людьми у Швеції.

Ставлення громадськості[ред. | ред. код]

Закон «Про заборону на купівлю сексуальних послуг» користується в Швеції широкою підтримкою громадськості. Недавнє опитування показало, що 80 % шведів та шведок «підтримують закон і принципи, закладені при його розробці»[9]. При опитуванні, проведеному центром дослідження громадської думки в 1999 р., і повторно через 2 роки, було відзначене підвищення від 76 % до 81 % числа людей, задоволених цим законом. Відсоток опитаних, які бажали скасування закону, склав 15 % в 1999 р. і 14 % через два роки. Решта відповіли «не знаю»[10]. В іншому опитуванні 71 % громадян висловилися за підтримку заборони плати за секс (вони хотіли, щоб закон лише «залишився на папері»)[11][12]. Те ж опитування показало, що незважаючи на факт схвалення цього закону більшістю населення, тільки 20 % опитаних вважають, що скоротилося число людей, що дають плату за секс. Опитування 2005 року компанії «Durex» про «продажний секс» показало, що серед опитаних у 34 країнах в Швеції найнижчий відсоток опитаних, які платять за секс (3 % з опитаних відповіли «Так» на це питання, однак серед опитаних були як чоловіки, так і жінки, а це означає, що понад 3 % платять за секс, оскільки більшість клієнтів складають чоловіки).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Sweden Treating Prostitution as Violence Against (Sisyphe.org) [Архівовано 20 вересня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
  2. Casciani, Dominic. Prostitution: International answers [Архівовано 4 квітня 2013 у Wayback Machine.], BBC News
  3. New Norway law bans buying of sex [Архівовано 2 лютого 2011 у Wayback Machine.], BBC News (англ.)
  4. Fréttir / A new law makes purchase of sex illegal in Iceland [Архівовано 4 квітня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
  5. LOI n° 2016-444 du 13 avril 2016 visant à renforcer la lutte contre le système prostitutionnel et à accompagner les personnes prostituées, 13 avril 2016, архів оригіналу за 12 червня 2018, процитовано 28 березня 2018
  6. New government could ban buying sex. The Copenhagen Post. 29 червня 2009. Архів оригіналу за 5 червня 2011. Процитовано 31 грудня 2009.
  7. Scotland's Sex Trade Fight Looks To Success Of Swedish Model. Daily Record (Scotland). 13 березня 2008. Архів оригіналу за 15 квітня 2012. Процитовано 31 грудня 2009.
  8. Durex [Архівовано 26 липня 2006 у Wayback Machine.] (англ.)
  9. Analyzing the Swedish Model on prostitution
  10. Prostitution and trafficking in women 0401 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2006. Процитовано 28 серпня 2006.
  11. Disturbing the peace [Архівовано 21 грудня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
  12. Trafficking changes Nordic prostitution policies: NIKK[недоступне посилання з червня 2019]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Yvonne Svanström. Prostitution in Sweden: Debates and policies 1980—2004, in Gangoli G, Westmarland N. International Approaches to Prostitution. The Policy Press, London 2006, pp. 67ff (англ.)
  • Yvonne Svanström. Criminalising the john — a Swedish gender model, in pp. Outshoorn J (ed.) The Politics of Prostitution: Women's movements, democratic states, and the globalisation of sex commerce. Cambridge 2004, 225ff (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]