Проспект Металургів (Маріуполь) — Вікіпедія

Проспект Металургів Маріуполь
Проїжджа частина біля Палацу Металургів
Район	Приморський, Центральний, Кальміуський
Назва на честь	металургів
Колишні назви
вулиці Івана Франка і Весела
Загальні відомості
Протяжність	6.7 км
Координати початку	47°05′00″ пн. ш. 37°32′29″ сх. д. / 47.083528° пн. ш. 37.54139° сх. д. / 47.083528; 37.54139
Координати кінця	47°08′23″ пн. ш. 37°34′06″ сх. д. / 47.13972° пн. ш. 37.568500° сх. д. / 47.13972; 37.568500
Транспорт
Автобуси	10, 12А, 15А, 16А
Трамваї	1, 7, 10
Тролейбуси	12, 13
Маршрутні таксі	24т, 104, 105, 108, 114, 118, 123, 124, 131, 132, 136, 145, 146, 156
Рух	по одній-дві смуги в кожному напрямі, від бульвару Шевченка посередині трамвайні шляхи
Покриття	асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники	О. С. Пушкіну, А. І. Куїнджі, Т. Г. Шевченку, обеліск борцям революції.
Державні установи	районна адміністрація (№193), податкова інспекція (№193) і прокуратура (№231) Кальміуського району, районні суди Кальміуського (№231) і Центрального районів (№31)
Навчальні заклади	Приазовський державний технічний університет
Медичні заклади	дитяча лікарня №5 (№196)
Заклади культури	Палац культури «Маркохім»
Парки	Міський сад, парк імені Гурова, сквер імені Осипцова
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	r2714285
На карті	На карті населеного пункту
Мапа

Проспект Металургів (в минулому вулиці Весела та Івана Франка) — одна з центральних і найдовших вулиць Маріуполя. Простягається з півдня на північ від узбережжя Азовського моря до корпусів ММК імені Ілліча та машинобудівного концерну «Азовмаш». Єдина вулиця, що з'єднує три правобережні райони міста. Довжина 6,7 км.

Вулиця виникла у другій половині XIX століття. Спочатку вона вела в місто Бахмут. Забудовувалася тільки з одного боку, з іншого боку були кар'єри і цегельний завод, ріллі.^[1] Нинішній проспект в минулому був вулицями Івана Франка (до Жовтневого перевороту — Бахмутською) і вулицею Веселою. Вулиця Івана Франка починалася на Слобідці і закінчувалась біля річки Кальчика. Ще в 1930—1940-х роках це була північна околиця історичної частини міста. Тільки де-не-де стояли будинки з обох сторін вулиці. До 1917 року тут розміщались комори для зберігання зерна, паровий млин і макаронна фабрика, яку заснував виходець з Італії Сангвінетті.

Будинок № 29, побудований за індивідуальним проєктом в середині 1950-х років, був прикрашений ліпниною, проте невдовзі вийшла постанова ЦК КПРС про «надмірності в архітектурі» і прилаштовані до стін декоративні елементи були зрубані.

Павільйон із скла і бетону на Центральному ринку в свій час був відзначений нагородою на конкурсі архітектурних проєктів. Зараз споруда майже повністю закрита побудованими поруч магазинчиками та кіосками, типовими для доби дикого капіталізму.

Будинок № 87 на перетині Фонтанної та проспекту Металургів — найкраща світська двоповерхова споруда в стилі сецесія в місті Маріуполь, пам'ятка архітектури, передана міліції. У дожовтневий період — Вище чоловіче навчальне училище, відкрите ще 1912 року^[2]. За часів СРСР — освітня школа № 5, нині — міліція^[2].

За 1970-1990-ті роки проспект на ділянці від вулиці Фонтанної до Кальчика змінився повністю. Замість одноповерхових будинків, побудованих ще в 19 столітті виникли квартали мікрорайону «Металург», збудовані торговельні комплекси «Мрія» і «Кіровський».

Територія проспекту за річкою Кальчиком належить до Кальміуського району Маріуполя. Через річку перекинутий трамвайний міст. За мостом пролягав одноколійний трамвайний шлях, ліворуч якого в заплаві річки був великий фруктовий сад, праворуч поля кукурудзи і соняшника. Північна околиця саду збігалася з нинішньою вулицею Покришкіна. Трамвай, минаючи сад, рухався навколо полів і в'їжджав в квартали одноповерхових будиночків приблизно в тому місці, де сучасна вулиця Заворуєва стикається в проспект Металургів.

Трамвайне полотно було прокладене вздовж 6-ї вулиці селища Апатова, яке виникло одночасно із будівництвом трубопрокатного заводу імені Куйбишева в кінці 1920-х на початку 1930-х років. Вулиця починалась на сучасному перехресті проспектів Металургів і Нікопольського. На початку 1960-х років на вулиці з'явилось кілька багатоповерхівок, складених із сірої силікатної цегли. Пізніше одна за одною почали рости великоблокові хрущовки, спочатку на пустирях, потім на місці знесених приватних будинків. Тоді ж вулиця отримала назву Весела.

Житлове будівництво на Веселій йшло без зупинок майже десятиліття. В 1965–1966 роках в п'ятому мікрорайоні були зведені одна за одною три дев'ятиповерхівки — одні з перших будинків підвищеної поверховості в Маріуполі. Поруч з ними на штучно створеному пагорбі був встановлений пам'ятник борцям революції — 32-х метровий обеліск з титанового сплаву і скульптурна група, які були виготовлені в цехах заводу «Тяжмаш» за проєктом і моделями скульптора А. А. Стемпковського. Меморіальний комплекс був урочисто відкритий 4 листопада 1967 року.

Також на проспекті Металургів розташований плавальний басейн «Нептун», що орендований ММК імені Ілліча. Його побудували в 1960-ті роки в рамках спортивної трирічки. В 1990-х простір перед басейном облаштували і назвали площею Незалежності.

На проспекті розташовані Міськсад, палац спорту «Спартак» (№ 11), виставковий зал імені А. І. Куїнджі і музей медальєра Юхима Харабета (№ 25), Палац культури «Маркохім» і спортивний комплекс (№ 52), міська бібліотека імені М. Горького, Приазовський державний технічний університет, РАЦС Центрального району (№ 21) і Палац одружень (№ 37), Центральний ринок, районна адміністрація (№ 193), податкова інспекція (№ 193) і прокуратура (№ 231) Кальміуського району, районні суди Кальміуського (№ 231) і Центрального районів (№ 31), готель «Дружба», Маріуполь (№ 211), дитяча лікарня № 5 (№ 196), парк імені Гурова та інше.

Пам'ятники: О. С. Пушкіну, А. І. Куїнджі, Т. Г. Шевченку, обеліск борцям революції.

Єдина вулиця в Маріуполі, що перетинає три з чотирьох районів у місті.

• Буров С. Д.. «Маріуполь. Минуле». Маріуполь. ЗАТ Газета «Приазовский рабочий». 2003. стор. 133—137. ISBN 966-8208-06-04(рос.)

• Перелік вулиць і площ Маріуполя