Приходько Антон Терентійович — Вікіпедія

Антін Терентійович Приходько
Антін Терентійович Приходько
Антін Терентійович Приходько
Постійний представник УРСР при Уряді СРСР
1922 — 1924
Попередник Полоз Михайло Миколайович
Наступник Петровський Данило Іванович
Народився 1891
станиця Новорождественська, Кубанська область, Російська імперія
Помер 29 січня 1938(1938-01-29)
Архангельськ, РРФСР, СРСР
Відомий як адвокат
Громадянство Російська імперія→СРСР СРСР
Національність українець
Політична партія КП(б)У
У шлюбі з Марія Володимирівна Приходько (Бочарова)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Приходько.

Анто́н (Анті́н) Тере́нтійович Прихо́дько (1891, Кубанська область, станиця Новорождественська, Російська імперія[1] — 29 січня 1938, Архангельськ[2]) — український радянський державний діяч. Постійний представник УСРР при Уряді СРСР[3][4]. Член ВУЦВК (всі скликання, за винятком 2-х, до X-го включно)[5]. Один з представників розстріляного відродження.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

У 1907 р. — відвідував український соціалістичний кружок середньої школи м. Ставрополь[6]

Закінчив Ставропольську вчительську семінарію[7]

У 1915 р. — був студентом Московського університету[8] та членом есерівської групи[9]

З 1916 року — член УПСР[10] під прізвищем «Професор»[9]

У 1917 році (до початку жовтневої революції) — вперше опинився на українській землі (приїхав до Києва)[8]. У 1917 році — Кандидат у члени УУЗ від УПСР за участю Селянської спілки по Полтавському виборчому округу[11].

16 січня 1918 року заарештований разом з майже всією лівою групою керівних діячів УПСР[12][13]. З червня 1918 р. — член КП(б)У[14][15].

29 квітня 1919 року подав заяву про вихід з членів ЦК УПСР[16].

У 1919—1920 роках — секретар УКП (боротьбистів)[10]. У червні 1919 р. — касир ЦК УКП(боротьбистів)[17].

У 1920—1929 рр. — Голова колегії Державного видавництва України[18].

У 1920—1930 рр. — Секретар Центральної комісії українізації радапарату при РНК УСРР[19].

У 1921 р. був членом редколегії критико-бібліографічного часопису «Голос Друку»[20], очолював Всеукраїнську видавничу комісію при РНК УСРР[21], став членом ВУЦВК VI складу.

З кінця 1921 року по травень 1922-го — уповноважений від Полтавської губернії під час проведення мобілізації для підготовки посівної кампанії на Україні[22]

З травня 1922-го по листопад 1924 — Постійний представник УСРР при Уряді СРСР[3][4] (див. Постійне представництво Ради Міністрів УРСР при Раді Міністрів СРСР)

12 вересня 1922 року зарахований на 1-й курс Московського інституту народного господарства ім. К. Маркса[7].

З грудня 1924-го по квітень 1926 р. — радник Повпредства СРСР у Чехословаччині[18][22][23][24].

З 27 січня 1926[11] по 1927 рік — заступник Наркома освіти УСРР Олександра Шумського[10][25].

З 1926 по 1930 рр. — заступник Генерального прокурора УСРР.

У 1926 р. — член Державної правописної комісії[26].

З 1927 по 25 грудня 1929 р.[11] — заступник наркома освіти УСРР Миколи Скрипника[10][25].

З 25 травня по 3 червня 1927 р. — учасник Конференції з обговорення проекту правопису[26].

У 1928 р. — член Президії Державної Правописної Комісії[27][28].

9 серпня 1929 року м. — Мав партійний квиток № 0751622 та визнаний перевіреним за результатами засідання Перевірочної Комісії Осередку КП(б)У НКОсвіти УСРР Журавлівського райкому м. Харкова[29].

З 9 березня 1930 по 19 квітня 1930 року головував в суді на процесі Спілки визволення України

У 1930—1931 роках — відповідальний редактор журналу «Вісник радянської юстиції»[30]

У 1931—1933 роках — відповідальний редактор журналу «Революційне право»[30].

По 31 грудня 1933 р. — голова арбітражної комісії при РНК УСРР[31]

31 грудня 1933 року виключений з КП(б)У за нещирість при дачі пояснень ЦКК КП(б)У про зв'язок з контрреволюційним, націоналістичним елементом[14]. Заарештований Державним політичним управлінням (ДПУ) СРСР у Харкові (вул. Пушкінська 49, кв. 10)[18] як член та керівник Харківської терористичної організації та учасник контрреволюційної української повстанської організації, що ставила за ціль повалення Радянської влади збройним шляхом[2].

4 червня 1934 р. — Засуджений до 10 років виправно-трудових робіт судовою трійкою Колегії ДПУ СРСР (стаття 54-11 КК УСРР)[2].

З липня 1934 р. по кінець 1936 р. — Знаходився на острові Вайгач (бухта селища Амдерма)[18][32].

Із січня по листопад 1937 р. — Знаходився у селищі Чибью[18][32]. У листопаді 1937 року написав останнього листа своїй дружині (вона отримала його тільки у січні 1938 р.)[32].

21 грудня 1937 р. — Засуджений до вищої міри покарання трійкою Управління НКВС Архангельської обл. (статті 58-10, 58-11 КК РРФСР)[2]

29 січня 1938 року розстріляний[2] разом із Щепкіним Іваном Івановичем, Музиченком Миколаєм Петровичем та Івановим Володимиром Васильовичем[18].

6 грудня 1957 року реабілітований посмертно військовим трибуналом Київського військового округу[33][34].

Твори[ред. | ред. код]

Писав під псевдонімом А. Прийдешній[35][36][37].

  1. Про що шуміло море // Місячник «Шляхи мистецтва». — 1921. — ч. 1. — с. 31-32[35][38]
  2. Народження сонця // Місячник «Шляхи мистецтва». — 1921. — ч. 1. — с. 32[35][38]
  3. Утома // Журнал «Мистецтво». — 1919. — № 4. — с. 13-14[35]
  4. Арешт десяти // Альманах «Зшитки боротьби». — 1920. — с. 34-55[13][35][39]

Статті[ред. | ред. код]

  1. Культурно-освітні питання на X з'їзді КП(б)У // Більшовик України. — 1927. — № 14. — с. 17-26[21]
  2. СВУ на шкільному фронті // Шлях освіти. — 1931. — № 5-6. — с. 82-90[40]
  3. Загальне навчання на Україні // Радянська освіта. — 1928. — № 10. — с. 1-15[40]
  4. Гнат Михайличенко // Гнат Михайличенко. Художні твори. — 1929. — с. 5-15[41].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Мав брата Приходько Федіра Терентійовича[42][43].

Взимку 1918—1919 рр., разом із своєю дружиною Марією Приходько (Бочаровою)[24] був гостем на весіллі Василя Матени-Бугаєвича (Чорного) та Марії Московець (сестра Євгенії Московець), що відбувалося у Полтаві за адресою провулок Бабичівській 24[17].

З 2 березня 1920 року його дружина була членом УКП(боротьбистів) та співробітницею ЦК цієї партії[44]. У 1926 році вона почала працювати диктором Всеукраїнського Комітета Радіомовлення[45][46].

6 травня 1927 року мешкав за адресою Харків, вул. Садово-Куликівська 8, кімн. 5[5]. У 1929—1930 рр. — переїхав на вул. Революції 1[47]. У 1933 році мешкав за адресою вул. Пушкінська 49 (будинок «Коммунар»), кв. 10[1]. У січні 1934 році його дружину звільнили з роботи диктора Всеукраїнського Комітета Радіомовлення[45].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 2
  2. ↑ а б в г д Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 271
  3. ↑ а б Архів альбомів. get.google.com. Процитовано 23 вересня 2018.
  4. ↑ а б 13.11.1924: Альбом из посольства УССР в СССР. Google Photos (англ.). Процитовано 18 січня 2019.
  5. ↑ а б Особовий листок № 459 кандидата ВУЦВК X скликання // Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 312
  6. ↑ Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 161
  7. ↑ а б Особова справа студента Приходько Антона Терентійовича Московського інституту народного господарства ім. К. Маркса. Центральний Державний Архів м. Москви, фонд Р-489, опис № 17, справа № 1295, арк. 2
  8. ↑ а б Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 162
  9. ↑ а б Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 228
  10. ↑ а б в г Академік О.Н.Соколовський та інші обвинувачувачі і судді на процесі «СВУ» (із матеріалів ДПУ-НКВС та протоколів судових засідань). Науково-теоретичний альманах "Грані". Т. 19, № 9(137). 26 січня 2017. doi:10.15421/1720169137. ISSN 2413-8738. Процитовано 25 вересня 2018.
  11. ↑ а б в Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 311
  12. ↑ Гошуляк І. (1994, №1). Український історичний журнал. dspace.nbuv.gov.ua. с. 40—41. Процитовано 25 вересня 2018.
  13. ↑ а б Прийдешній, А. Арешт десяти / Альманах "Зшитки боротьби". www.library.univ.kiev.ua. Процитовано 23 вересня 2018.
  14. ↑ а б Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 110
  15. ↑ РДАСПІ, Звітна картка до партійного квитка № 0751622
  16. ↑ ЦДАГО, фонд 43, опис № 1, справа № 20, арк. 2
  17. ↑ а б Українська революція. 1917-1921. Полтавський вимір. Події . Постаті. Документи. Полтава. 2017. ISBN 9789661920841. OCLC 1034548560.
  18. ↑ а б в г д е Дойков Ю. Diasporiana Електронна бібліотека | Надія Суровцова. На засланні в Архангельську (1933—1937). diasporiana.org.ua (рос.). Процитовано 15 жовтня 2018.
  19. ↑ Виговський, Микола Юрійович (2005). Номенклатура системи освіти в УСРР 1920–1930-х років: соціальне походження, персональний склад та функції. Киев: Heneza. с. 136. ISBN 9665044745. OCLC 160149987.
  20. ↑ Українська бібліотечна енциклопедія. ube.nplu.org. Процитовано 23 вересня 2018.
  21. ↑ а б Виговський, Микола Юрійович (2003). "Щоденники" академіка Сергія Єфремова : джерело вивчення номенклатури культурно-освітніх установ України 1920-х років. Процитовано 14 жовтня 2018.
  22. ↑ а б Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 323
  23. ↑ Рубльов, Олександр Сергійович (2010). Україна - Польща 1920 - 1939 pp.: З історії дипломатичних відносин УСРР з Другою Річчю Посполитою: Документи і матеріали. Київ: ДУХ І ЛІТЕРА. с. 402. ISBN 9789663782355. OCLC 792748829.
  24. ↑ а б Особова справа Приходько Антона Терентійовича. Архів зовнішньої політики РФ
  25. ↑ а б Виговський, Микола Юрійович (2005). Номенклатура системи освіти в УСРР 1920–1930-х років: соціальне походження, персональний склад та функції. Kyiv: Heneza. с. 48. ISBN 9665044745. OCLC 160149987.
  26. ↑ а б Н. М. Малюга. Мовознавство: упровадження результатів пізнання. refs.in.ua. Процитовано 27 жовтня 2018.
  27. ↑ Пилипенко, Сергій Володимирович (1928). Зауваження з приводу змін в українському правописі, внесених Президією Державної Правописної Комісії. Київ.
  28. ↑ Важлива подробиця історії українського правопису. Історична правда. Процитовано 27 жовтня 2018.
  29. ↑ Протокол № 8 засідання Перевірочної Комісії. Державний архів Харківської області, фонд П-15, опис № 2, справа № 24, арк. 38
  30. ↑ а б Журнал «Право України». Історія журналу
  31. ↑ Архів альбомів. get.google.com. Процитовано 23 вересня 2018.
  32. ↑ а б в Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 273
  33. ↑ Архів альбомів. get.google.com (російською) . Процитовано 23 вересня 2018.
  34. ↑ Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 336
  35. ↑ а б в г д Лейтес, А.; Яшек, М. (1986). ДЕСЯТЬ РОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ (1917-1927). München: O. Sagner. ISBN 3876903505. OCLC 18411004.
  36. ↑ Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI - XX ст.) - Олексій Дей. Чтиво. Процитовано 23 вересня 2018.
  37. ↑ Maĭstrenko, Ivan; Dornan, Peter (1954). Borot'bism: a chapter in the history of Ukrainian communism (англ.). New York: Research Program on the U.S.S.R.
  38. ↑ а б Електронна бібліотека "Культура України". elib.nplu.org. Процитовано 23 вересня 2018.
  39. ↑ Зшитки боротьби — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 23 вересня 2018.
  40. ↑ а б Виговський, Микола Юрійович (2005). Номенклатура системи освіти в УСРР 1920–1930-х років: соціальне походження, персональний склад та функції. Kyiv: Heneza. ISBN 9665044745. OCLC 160149987.
  41. ↑ Електронна бібліотека "Культура України". elib.nlu.org.ua. Процитовано 3 серпня 2019.
  42. ↑ Дело по обвинению Приходько Федора Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 2, справа № 199, арк. 3
  43. ↑ Групповой портрет 6. vini.orgfree.com (рос.). Процитовано 7 грудня 2018.
  44. ↑ ЦДАГО, фонд 43, опис № 1, справа № 88, арк. 3
  45. ↑ а б Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 274
  46. ↑ М. Г. Станчев (2013). „Дело 13-ти“ (о процессе 1937–1938 гг. над так называемой „Болгарской контрреволюционной националистической организацией в Украине“). Дриновський збірник (рос.). Т. 6. ISSN 2218-0567. Процитовано 31 жовтня 2021.
  47. ↑ Адресно-довідкова книга «Весь Харків» за 1929—1930 рр.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Приходько_Антон_Терентійович&oldid=40994867