Привілля — Вікіпедія

Привілля
Герб Привілля
Привільська міська рада
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Сєвєродонецький район
Громада Лисичанська міська громада
Засноване 1695
Статус міста з 1963 року
Населення 6970 (01.01.2019)[1]
Агломерація Лисичансько-Сєвєродонецька агломерація
Площа 6 км²[2]
Густота населення 1215 осіб/км²
Поштові індекси 93192
Телефонний код +380-6451
Координати 48°59′59″ пн. ш. 38°17′41″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 169 м[3]
Водойма Річка Сіверський Дінець
Назва мешканців привільня́нин, привільня́нка, привільня́ни
Відстань
Найближча залізнична станція Рубіжне
До станції 10 км
До обл./респ. центру
 - автошляхами 118 км[4]
До Києва
 - автошляхами 711 км [5]
Міська влада
Рада Привільська міська рада
Адреса 93191, Луганська область, м. Привілля, вул. Ломоносова, буд. 40
Міський голова Гура Максим Вікторович

Привілля у Вікісховищі

Карта
Привілля. Карта розташування: Україна
Привілля
Привілля
Привілля. Карта розташування: Луганська область
Привілля
Привілля
Мапа

Приві́лля (колишні назви: село Асесорське — 1695 р., поселення П'ята рота — 1753 р. поселення Привільне — 1778 р.) — місто в Україні, у Лисичанській міській громаді Сєвєродонецького району Луганської області.

Географія[ред. | ред. код]

Місто розташоване на крутих схилах правого берега річки Сіверський Донець.

Економіка[ред. | ред. код]

Видобуток кам'яного вугілля (Шахта «Привільнянська» та «Шахта імені М. М. Капустіна» «Лисичанськвугілля»). Збагачувальна фабрика.

  • На території селища працювали шахти: «Корунд» (1912—1925 р.р.), на цьому ж місці шахта ім. 1-го травня (1931—1941 р.р.), шахта ім. Артема (1924—1941 р.р.), Томашевська-Північна (1960-19?? р.р.)[6].

Транспорт[ред. | ред. код]

Існує регулярне автобусне сполучення з містом обласного значення Лисичанськом.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

«Привільнянський плацдарм» — меморіальний комплекс загиблим під час Другої світової війни. Відкритий у 2010 році[7].

Історія[ред. | ред. код]

У XVIII сторіччі на місці селища існував зимівник Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового що згадується як «Займище Асесорське на Донці» від 1695 року.

Залишки річкового млина на 12 поставів

29 березня, 1 квітня й 29 травня 1753 р. Сенат видав укази про поселення на вільних територіях на правому березі Дінця між річками Бахмуткою й Луганню сербів, болгар, угорців й інших вихідців з Балканських країн православного сповідання, що втекли з-під турецького ярма й перебували на території Австрії. Поселенці були об'єднані в роти, з них сформували два гусарських полки, що носили назви по іменах їхніх командирів — Йована Шевича й Райко Депрерадовича, а адміністративно-територіальна військова одиниця названа Слов'яносербією.

Через їхню нечисленність, у 1764 році обидва полки були об'єднані в один, котрий одержав назву Бахмутського гусарського, із загальною нумерацією рот. Усього їх було 16.

На місці поселення роти створювали польові укріплення — шанці. Військовослужбовці одержували землю, яку повинні були обробляти. Нові поселення, що виникли на базі військових підрозділів, згодом одержали власні найменування. Поселення 5-ї роти стало іменуватися Привільним.

Військові селяни вели своє господарство та захищали кордони держави від набігів татар. Після приєднання в 1783 році Криму до Росії небезпека минула, і військові поселення були переведені на положення казенних селян.

Офіцерів гусарських рот царський уряд наділив вільними землями, які були поблизу військових поселень. Нові власники вели своє господарство на кріпосницькій основі, прагнучи залучити сюди й закріпити за собою робочу силу.

За даними на 1859 рік:

  • у казенному селі Привільне (5-а рота) Бахмутського повіту Катеринославської губернії мешкало 320 осіб (155 чоловічої статі та 165 — жіночої), налічувалось 31 дворове господарство, існувала православна церква[8].
  • у казенному сільці Привільне (5-а рота) мешкало 204 особи (105 чоловічої статі та 99 — жіночої), налічувалось 21 дворове господарство[9].

Станом на 1886 рік у колишньому державному (казеному) селі Привільне Рубежівської волості мешкало 843 особи, налічувалось 167 дворових господарств, існували православна церква й лавка[10].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 986 осіб (461 чоловічої статі та 525 — жіночої), з яких 970 — православної віри[11].

У 1908 році в селі Привільне II Лисичанської волості мешкало 1090 осіб (558 чоловічої статі та 532 — жіночої), налічувалось 165 дворових господарства[12].

Російсько-українська війна (з 2014)[ред. | ред. код]

23 липня 2014 під час наступу українських підрозділів, залучених до АТО, Привілля було звільнено від загонів російських бойовиків[13].

Повномасштабна фаза (з 2022)[ред. | ред. код]

1 липня 2022 року місто було окуповане російськими загарбниками.

Постаті[ред. | ред. код]

Світлини[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
  2. Верховна Рада м Лисичанськ Луганська область
  3. Привілля: ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ. Архів оригіналу за 26 грудня 2014. Процитовано 26 грудня 2014. 
  4. Верховна Рада м Привілля Луганська область
  5. Della
  6. Лисичанскуголь
  7. Віктор Тихонов відкрив меморіальний комплекс «Привільнянський плацдарм» [недоступне посилання]
  8. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 767) (рос. дореф.)
  9. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 768) (рос. дореф.)
  10. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  11. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-63. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  12. рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Бахмутскаго уѣзда Екатеринославской губерніи съ приложеніемъ карты. Изданіе Екатеринославской Губерной Земской Управы. Екатеринославъ. Типографія Губернскаго земства. 1911, (код 8-13)
  13. У Лисичанську воювати з боку терористів залишилися тільки чеченці

Згадки у ЗМІ

Джерела та література[ред. | ред. код]