Поче́сний громадяни́н мі́ста Кременчука́ — звання, встановлене з метою заохочення та стимулювання найактивніших громадян, які працюють на благо міста Кременчука[1].
У 2010 році було введені зміни до процедури нагородження: звання перестали надавати посмертно, також урочистість відбуватиметься раз на п'ять років, без винятків. Присвоювання відбуватиметься на день міста — 29 вересня. Термін останньої подачі пропозицій — 29 червня того року, у якому буде нагородження. Упродовж липня та серпня проходить громадське обговорення кандидатур, раніше обговорення велося тільки депутатами міської та районних рад[1][4][5].
Історія виникнення звання «Почесний громадянин» у Російській імперії сягає XVIII століття. Це був привілейований стан, утворений урядовим маніфестом 10 квітня 1832 року. Отримати звання можна було по праву спадковості (потомствене), на підставі прохання про запис до почесних громадян чи на основі окремого подання відповідних міністерств. Звання почесних громадянин надавалося кандидатам, студентам та випускникам університетів, учням комерційних училищ, випускникам гімназій, артистам імператорських театрів, дітям церковнослужителів, особам після десяти років «корисної діяльності на загальне благо», а також за особисті заслуги перед державою.
Органам місцевого самоврядування надавалося право присвоювати звання почесного громадянства певного міста особам, що відзначилися у громадській чи благочинній діяльності. У Кременчуці на кінець XIX століття проживало 492 почесні громадянина. До переліку почесних відносяться:
Особистий почесний громадянин. Незмінно обіймав посаду заступника (товариша) директора Кременчуцького міського громадського банку з 1887 до 1917 років
?
1
Роговський С.
?-?
Потомственний почесний громадянин, помічник бухгалтера Кременчуцького міського громадського банку, член опікунської ради Кременчуцької жіночої гімназії, голова товариства допомоги учням і ученицям народних училищ Кременчука і посада Крюкова, голова розпорядчої комісії народної аудиторії ім. О. С. Пушкіна
?
1
Залкінд А.
?-?
Потомственний почесний громадянин, власник лісопильного заводу у Крюкові, казначей товариства сприяння заснуванню в посаді Крюкові середнього навчального закладу.
?
1
Масленников О.
?-?
Особистий почесний громадянин, завідувач відділення комісії допомоги біженцям під час Першої світової війни.
29 вересня 1967 року з присвоєнням звання почесного громадянина Кременчуку — Семену Бутиріну, Михайлу Дімарі та космонавту Олексію Леонову, почалося відродження традицій почесного громадянства, яке було скасоване після Жовтневого перевороту. За роки радянської влади звання «Почесний громадянин міста Кременчука» були удостоєні 8 осіб. Уперше звання було присвоєне 1967 року[2].
За значний внесок у розвиток освіти в місті та плідну педагогічну діяльність.
Двадцять один рік була директором школи № 5 — з жовтня 1967 року. Сімнадцять років була головою ради ветеранів Автозаводського району Кременчука — з 1987 року, після виходу на пенсію.
За великий внесок в організацію міської системи охорони здоров'я.
У 1944 році, повернувшись з евакуації до Кременчука, очолила Кременчуцьку дитячу консультацію. Разом з тим працювала і лікарем Будинку дитини, міським педіатром. З 1949 по 1970 — директор Кременчуцького медичного училища. Медичній та педагогічній діяності вона присвятила 51 рік життя.
За заслуги в справі підготовки кваліфікованих медичних кадрів для медичних закладів міста та області.
З 1966 року хірург другої міської лікарні міста Кременчука. 1970 року призначений на посаду директора Кременчуцького медичного училища. Заслужений лікар України.
Працював спочатку начальником цеху, а потім головою правління транснаціональної компанії «Укртатнафта». Голова Всуукраїнського благодійного фонду «Джерела Дніпра».
За видатні особисті заслуги перед містом, розвиток українського вагонобудування.
З 1986 року — директор ВНДПТІ вагонобудування. З 1994 року голова правління ДАТ «ПДМН». З 2001 року — перший заступник голови правління ВАТ «Укртранснафта». 1978 року головний інженер Крюківського вагонобудівного заводу. З квітня 2003 року президент концерну «Крюківський вагонзавод».
Хірург-ординатор другої міської лікарні, завідувач хірургічного відділу, а з 1963 по 2002 роки — завідувач хірургічного відділу вузлової лікарні станції Кременчук.
З 1985 року — заступник начальника локомотивного депо станції Кременчук, з 1986 — секретар парткому локомотивного депо. 1988 року очолив виконком Крюківської районної ради, став її головою.
За багаторічний вагомий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток і процвітання міста, активну громадську діяльність.
Доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри технічної механіки Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського з першого дня її існування (1974 р.). Під керівництвом професора Коміра В. М. створена наукова школа (1980 р.) по дослідженню механізму руйнування твердих тіл при імпульсному навантаженні та розробці методів керування дією вибуху.
За активну громадську діяльність, патріотизм, незламну боротьбу за справедливість та встановлення прав, свободи людини, велику пропагандистську діяльність серед населення, впровадження ідеалів незалежності і суверенітету в місті і в Україні
Член Національної спілки журналістів України, організатор, головний редактор та видавець всеукраїнського тижневика «Інформаційний бюлетень»
За багаторічний вагомий внесок в освітній, науковий, соціально-економічний, спортивний, культурний розвиток і процвітання міста, активну громадську діяльність та з нагоди 445-річчя заснування міста Кременчука
Ректор Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського, доктор технічних наук, професор
За багаторічну відданість справі служіння людям, небайдуже ставлення до вирішення проблемних питань стану воєнних конфліктів та членів їх родин, особистий внесок у розвиток медичної галузі, зразкове виконання службових обов'язків, уміле керівництво медичним підприємством, активну життєву позицію
Заслужений лікар України, лікар вищої категорії, директор Комунального підприємства «Кременчуцький обласний клінічний шпиталь для ветеранів війни»
French
Deutsch
